В Україні запуск газопроводу NordStream 2 сприймають як довершений факт на рівні керівництва держави. На жаль, це велика помилка української влади, яка дорого коштуватиме мільйонам громадян нашої країни.
Росія вже давно використовує енергетичну зброю в міжнародній політиці. І Кремль зробив висновки з газових воєн 2006 та 2009 років швидше за Україну. Протягом 2010–2012 років було не лише споруджено NordStream пропускною спроможністю в 55 мільярдів кубометрів, але і встановлено монопольний контроль «Газпрому» над білоруською газотранспортною системою. Віктор Янукович та Олександр Лукашенко опору майже не чинили.
Однак для заміни української ГТС на європейському енергетичному ринку потрібен був NordStream 2, бо лише так можна було замінити пропускну спроможність української ГТС. «Газпром» його єдиний акціонер, хоча низка європейських енергетичних компаній виступають інвесторами проєкту. Сам факт будівництва газопроводу після анексії Криму Росією та початку гібридного конфлікту на Донбасі свідчить не лише про зацікавленість Кремля в повному вилученні України зі схеми транзиту газу європейським споживачам, але і про високий рівень впевненості Путіна, Міллера та інших причетних осіб у практичній реалізації проєкту.
Протидію NordStream 2 не варто недооцінювати, як і обсяг ресурсів, вкинутих у його реалізацію. Росія планувала закінчити його ще у 2019 році, проте бюрократичні процедури, активність України та санкції адміністрації Трампа проти компанії Allseas суттєво загальмували його будівництво. Показово, що Путін підгадав повідомлення про завершення прокладання першої нитки газопроводу до проведення міжнародного економічного форуму в Петербурзі, де хедлайнерами разом із ним були канцлер Австрії Себастьян Курц та емір Катару Тамім бен Хамад аль Тані — особи, які розуміються на питаннях енергетики. Однак говорити про початок комерційної експлуатації NordStream 2 у 2021 році зарано.
Достеменно невідомо, чому в Києві вирішили послабити непримиренну позицію. Проте про зміну свідчить одразу кілька фактів. Купівля російської та білоруської електроенергії, мабуть, звернула на себе увагу наших західних партнерів. Звільнення голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, який послідовно виступав проти будівництва NordStream 2, з порушенням процедури наші партнери також оцінили однозначно. І дивуватися відсутності підвищеної активності Білого дому в протидії будівництву другої черги NordStream не варто.
До речі, численні спроби знайти зацікавленого покупця української ГТС завершилися забороною на її продаж, схваленою Верховною Радою в жовтні 2019 року. Звісно, винятково «для захисту національних інтересів». Немає сенсу наводити різноманітні аргументи, адже газотранспортна система України на очах перетворюється на проблемний актив.
Керівництво України публічно зафіксувало готовність до обговорення компенсацій за запуск NordStream 2, хоча не до кінця зрозуміло, хто може виплатити її Україні. Проте зрозуміло інше: розмір компенсації не буде більший за розмір оплати транзиту енергоресурсів територією України. Насправді єдино прийнятний сценарій у нинішній ситуації — консолідація зусиль з іншими європейськими державами-транзитерами (Польщею, Угорщиною та Словаччиною) та згуртовані дії проти «Газпрому».
Гра ва-банк виглядає єдино логічним сценарієм, адже варіантів розвитку ситуації, за великим рахунком, два: або NordStream 2 вартістю понад 10 мільярдів доларів перетворюється на металобрухт, або українська ГТС маргіналізується. Третього не дано.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
Не один у полі: як бізнес-комʼюніті допомагає підприємцям масштабуватися
Кримінальний тиск на бізнес в Україні: виклики для інвесторів та юридичний захист
