Останнім часом часто чую таке питання. І хочу відповісти на нього аргументовано. По-перше, як ви собі уявляєте, ефективну оборону чи перемогу без відновлення вже зараз мостів, доріг та електростанцій? По-друге, зрозуміло, що ця війна на виснаження. Країна живе в режимі, коли в одному куточку воюєш, а в іншому будуєш. Потрібно «тримати на плаву» економіку, щоб були робочі місця та податки в бюджеті. По-третє, мільйони людей втратили дім. Вони мають десь жити. Ті, хто виїхав, не повернуться, якщо не буде куди. А це значить, що ворог, принаймні частково, досягне своєї мети знищити українське майбутнє.
А взагалі, усім, хто «замислюється» над питанням відбудови «на часі/не на часі», раджу поїхати, наприклад, до Нікополя і поспілкуватися з тими, хто вже втретє чи вп'яте вставляє розбиті вікна або ремонтує пробитий дах.
Чи варто довіряти «закордонній» відбудові?
Відомо, що майже 30 країн готові взяти участь у відновленні наших "300"-х регіонів. Наприклад:
- Греція та Італія відбудують Маріуполь;
- США та Туреччина – Харків;
- Данія вже активно працює з Миколаївською областю;
- Балтія підтримує Житомир;
- Австрія – Запоріжжя;
- Чехія готова відновити Дніпропетровську область.
Так от дискусія полягала в тому, чи буде Дніпро «чеською Прагою», а Харків – «висотним Чикаго». Чи не втратимо ми свою архітектурну автентичність через «втручання» іноземних ресурсів?
Перш за все, усвідомимо: так, як було – вже ніколи не буде. Крапка.
Нам не потрібні однотипні «картонні» коробки, потьомкінські села та «реконструкції» а-ля автодор. Потрібне стійке, якісне, захищене житло за всіма європейськими стандартами та сучасними технологіями.
По-друге, деякі закордонні специ вже мають досвід з відбудови країн після війни. Що значно пришвидшує процес. Головне, аби це було у співпраці з українськими фахівцями. Бо для іноземця – це буде просто робота в країні, яку зруйнували, а для українця – це може стати справою всього життя.
Я на власні очі бачив, як відбудова починається буквально одразу, як тільки ДСНС знімають огороджувальні стрічки і дозволяють повернутися до зруйнованих осель.
Тож зараз не треба гадати, на що будуть схожі наші відбудовані міста. Бо жити у них будемо ми. А значить – нам своє робить.
Завжди захоплювався залізобетонним Харковом
Коли одразу після прольотів розгрібалися завали і висаджувалися квіти. Коли вранці прилітає по центру, а ввечері туди вже сходяться люди, аби попити кави. Здається, що харків’яни «заточені» на виживання.⠀
Ви чули, що там вже майже рік циркулярне будівництво?
У центрі маленького села створили майданчик, куди звозять залишки пошкоджених будівель, вживані будматеріали, а потім відсортовують вцілілі елементи.
Місцеві самостійно перебирають і знаходять там усе необхідне їм для тимчасового відновлення житла. Або люди приходять і перебирають, наприклад, цеглу з пошкоджених будинків, а потім можуть отримати кошти від тих, хто хоче придбати її.
Це спочатку був швейцарський проєкт, а коли він закінчився, волонтери й активісти продовжили та поширили цю ідею. Більше того, підключили й сусідні громади.
Це я до чого?
Циркулярне будівництво поки не визнано на офіційному рівні. Але воно є доказом того, що Україна – це спочатку люди, а потім держава.
Ми точно наробимо помилок
І вже років за 5-6 побачимо, що кудись було не варто інвестувати, що не всі процеси відбудови може контролювати держава і що є людські фактори, які так чи інакше впливають на ці процеси.
Ті, хто повернуться з-за кордону, вимагатимуть більшого від влади. Ті, хто залишився на заході країни – впливатимуть на місцеве самоврядування.
Головний замовник відбудови – народ. І зараз, мабуть, її найбільший мінус – це відсутність нормального публічного обговорення, відповідність пріоритетів розвитку з реальними можливостями держави у відновленні зруйнованого.
Саме звідси у народу постійні підозри у «зраді», а у влади – відвертий ризик розчарувати українців.
Потрібно перш з все зосередитися не на архітектурі, а на тому, як повернути тих, хто вже виїхав і ще виїде з України. Передбачити такі можливості, через які в країну повернуться люди, аби її відновлювати.
Зважаючи на масштаби, Україна повністю не відбудується навіть за 20 років. І зараз ніхто не має/не дає остаточного уявлення, як правильно координувати відбудову. Зрозуміло лише те, що вона має бути без швидких рухів, аби помилок все ж таки було якнайменше.
Читайте також
Практичний кейс трьох українських компаній, які працевлаштовують людей з інвалідністю
Угода про надра між Україною та США: перші юридичні висновки та потенційні наслідки
