Фото автора
Подивіться на панель приладів Suzuki Swift. Ні, аналогові прилади, навіть якщо вони вас здивували, – це нормально. Мені, як людині олдскульній, це подобається. Тут навіть показники температури мастила та рівня палива — зі стрілочками. Огонь. Тим більше, між основними шкалами є кольоровий екранчик бортового комп’ютера, який видає інформації більше, ніж деякі цифрові панелі з діагоналлю під 12 дюймів.
Я про інше. Увага, питання знавцям. Чого тахометр – у рамочці, з хромованою окантовкою і типу 3D, а спідометр – ні? Мої версії: у Suzuki на складах були рамочки для приладів, але не дуже багато, або – просто так прикольно, хай навіть і трошки дивно. І здається, обидві версії недалекі від істини, бо це не лише про панель – це про весь автомобіль, на диво парадоксальний, але – завдяки цьому маючий якийсь дивний шарм, якого не мають багато «правильних» автомобілів.
Давайте трошки серйозніше
Але спочатку – про просте. Про дизайн екстер’єру. Як же ж воно просте, скажете ви, якщо об дизайн Suzuki Swift якраз і ламається більше всього списів? Бо для мене особисто – все просто. Славу «спірного» дизайн Suzuki Swift набув ще з 2005 року, коли з’явилося четверте покоління моделі. Бо до того Swift взагалі не мав дизайну, ні спірного, ніякого – щось таке незрозуміле. А цей образ, знайдений рівно 20 років тому, експлуатується й досі – і як на мене, цілком успішно, від ралійного Suzuki Swift Super 1600 2005 року і до нашого сьогоднішнього героя.
Знаю, багато хто зі мною не погодиться, але мені кузов Suzuki Swift здається гармонійним. Так, капот короткий, але це ж хетчбек В-класу, а не преміальний седан. Тут є нюанс: на фото авто дійсно виглядає трішки кургузим, у житті ж не так – капот рівненький, скіс іде вже по краю, там де емблемка, і загальну картину не псує. Решітка майже овальна, а там, де в минулому поколінні була дурнувата посмішка – тепер все серйозно, чорна губа посередині і вуса бампера з боків – і ось вже немає зайвої жабкоподібності. Зникли і кольорові хвилі на задніх стійках, тепер все, що вище лінії вікон, – чорне, дах прасочкою – все добре.
Якщо ви шукаєте маленький злий хетчбек – то ні, це не Swift. Але тепер він і не настільки мультяшний, щоб провокувати всі ці гендерні непорозуміння. Оригінальний і цікавий автомобіль, який або подобається, або ні. Тут навряд чи буде нейтральне ставлення – і як на мене, це багато важить. Мені – подобається.
Ретрофутуризм
А от в салоні – тут вже є над чим сперечатися. Тут парадоксів буде побільше. Перше враження, коли сідаєш в Suzuki Swift, – хтось вам посунув усю панель вперед. Після більшості сучасних автівок виникає відчуття, як у тролейбусі – панель десь під лобовим склом. Це швидко проходить, та й насправді все зручно, але вже «не як у людей».
Вмоститися в кріслі водія мені вдалося без проблем, жодних компромісів, все ергономічно та зручно. Самі сидіння не якісь видатні, просто зручні, і головне – з досить довгою подушкою, тут вам не Китай. Єдиний нюанс по ергономіці, який, певно, відзначили всі, хто пробував Swift, – лобове скло має невеликий кут нахилу, і дах у вас наче трошки довший, ніж у більшості авто. Це добре, бо сонце не б’є в очі, але тільки до першого верхнього світлофора – бо щоб на нього подивитися, треба виглядати з під козирку даху. Я в комфортному для мене положенні спини не бачив і край капоту, тож на паркуванні перший час теж доводилося трішки виглядати. Це, певно, лише перші дні, до звикання до габаритів, але я не скаржуся – прес підкачати тільки в радість.
Кермо – нове, зручне, з напливами в потрібних місцях, та ще й в шкірі, порядок. Панель приладів – тут вже все сказав, жах перфекціоністів, відрада для старої школи. Тут лише ще раз зазначу, що на монітор бортового комп’ютера виводиться не тільки діаграма з обертів двигуна, показники витрат пального в безлічі варіантів, годинник, а навіть бічні та повздовжні навантаження – привіт з WRC! Класичні прилади і сучасний сенсорний центральний монітор – мій вибір. Але з сучасністю є проблемка. Ні, роздільна здатність прийнятна, картинка контрастна, все добре. Діагональ дисплея 9 дюймів, для хетчбека В-класу – те що треба. Але навіщо у нього такі величезні габарити? Чому навколо дисплея стільки чорного глянцю? І не практично, і не надто красиво. Тим більше, в цілому салон дуже симпатичний.
Так, пластик жорсткий і на дотик не такий вже приємний, але виглядає класно, і оці вставки сірого рельєфного пластику додають свіжості, от якби тільки не цей телевізор посередині. Ну і не кнопки родом хай не з 90-х, ну як максимум з двохтисячних. І на склопідйомниках, та й на кліматі – якось ну дуже все ретро. А важіль ручного гальма – той певно ще з першого покоління Suzuki Swift. А це, нагадаю, 1985 рік. Не з першого, але й наче не з останнього, – важіль варіатора. Здається, крім Suzuki так вже ніхто не робить: мануальний режим «секвентально» за «драйвом». Так, тут довго, певно, звикати не доведеться, у мене вже на третій день тесту все відбувається машинально – на себе до упору, одна поділка вверх. Але сам факт, що треба звикати та переучуватися – навіщо? І якщо у вас нормальний варіатор, от скажіть чесно: як часто ви будете користуватися пелюстками перемикання передач під кермом? То посуньте хоча б трошки вбік режим М – він же буде потрібен раз на рік, а випадково ви буде вмикати його набагато частіше.
Але хочу підкреслити ще раз: попри всі мої причіпки, мені салон Suzuki Swift сподобався. Причому не те що «прийнятно», а прямо добре – можливо, саме через свою неординарність. Тож до внутрішнього устрою Swift у мене тільки одна справжня претензія. Тут є бездротовий Apple Car Play, і дійсно все працює без проблем, а ось підключити по повітрю Samsung до Suzuki мені не вдалося. По дроту – так, все ідеально, навіть підказки навігації дублюються на бортовому комп’ютері, хоч Google Maps, хоч Waze – а це реалізовано навіть не у всіх преміум-моделях. Але дроти з Android Auto – це вже не та зручність. Тож більшість часу в мене буде рідне меню Suzuki, благо тут все зроблено гарно, приємна графіка і дуже багато інформації.
Будьте чемні
Ну і нарешті про головне. Ще один парадокс Suzuki Swift. Силова установка тут гібридна, сучасна, власна розробка Suzuki – SHVC. Двигун – 1,2-літровий, але ви не повірите – атмосферний. Видає всього 82 к.с. І відсутність турбіни теоретично має компенсувати стартер-генератор IGS та літій-іонна батарейка, що прихована десь під сидінням водія.
Але недарма це називається IGS, а не просто там електродвигун, задача стартер-генератора – не надати Swift електричної динаміки, а максимально зекономити пальне. Тому передусім IGS працює на запуск двигуна в системі старт-стоп, і це відчутно: вона тут якщо не ідеальна, то близька до того. Після зупинки і вимикання двигуна саме IGS перезапускає ДВЗ, працюючи як стартер, і так – дійсно тихо і без зайвих вібрацій. Далі електродвигун допомагає на розгоні, але тільки якщо ви поводите себе чемно. Щойно стрілка тахометра завалюється за 4000 обертів – електродвигун уходить в нірвану. Типу якщо вам аж так треба газувати – то це вже без мене. І під час сповільнення або гальмування, зрозуміло, генератор підзаряджає батарейку. Вона невеличка, 12V, 3 Ah, і це видно навіть по анімації на моніторах – ось у вас дві поділки на піктограмі зарядки, ось п’ять, а через три хвилини знову дві.
Приємна атмосфера
Але як це все працює без технічних описів, а за відчуттями. У місті батарейка майже постійно має достатній заряд, щоб запустити двигун, тому система старт-стоп спрацьовує на всіх зупинках. Це не дратує, і дуже швидко ви взагалі перестаєте помічати, що двигун у вас то глохне, то запускається.
До 100 км/год Swift розганяється аж 11,9 с, і це начебто довго, проте в мене жодного разу не виникло якогось відчуття власної неповноцінності – та вистачає і для спуртів на світлофорах, і для маневрів, і для обгонів. Обертальний момент – 112 Нм/хв, але й машинка маленька та легка. Крутити двигун вище 4000 тис. обертів є сенс тільки в екстрених випадках, і він дійсно легко розкручується, а пік потужності припадає на 5700 обертів на хвилину. Але в реальному житті його здібностей вистачає і в режимі до 4000 тис., і це не равликове пересування, а нормальний активний драйв. Витрати палива в такому режимі у мене склали аж 5,2 л на 100 км. Якщо на трасі не ганяти більше 110 км/год – то і загальні середні витрати пального не мають перевищити цю цифру. От і виникає питання – а чи треба вам та турбіна? Не кажучи вже про надійність та ремонтопридатність, а навіть за витратами пального: трохи надавив – і ось тобі 10 літрів на сотню. Тут – ні.
І до речі, в такому режимі – активного, але не нахабного драйву, не буде питань і до варіатора. Тут все класично: педаль в підлогу – звук літака, стрілка тахометра на межі червоного, і з цим усім оркестром повільно, але впевнено набираємо швидкість. Процес можна трошки урізноманітнити ручним перемиканням передач, точніше, імітацією перемикання передач в ручному режимі (їх тут виділено сім), але я особисто в цьому не бачу аж ніякого сенсу. Не рвіть душу – і варіатор буде поводитись адекватно.
Як у старі добрі часи
Підвіска класична, попереду МакФерсон, позаду – торсіонна балка з гвинтовою пружиною. Головне – не забувати, що це не маленький SUV, а звичайнісінький міський хетчбек – раптом ви забули, що крім кросоверів існують і інші варіанти. Кліренс 115 мм – не кращій варіант для розбитих доріг або виїздів «на природу», та й взагалі підвіска досить жорстка, лежачих поліцейських варто проїжджати обережно, бо Swift буде сваритися.
С іншого боку – на переставках хоч і є певні крени, але якщо ви звикли до поведінки кросоверів, він вас може приємно здивувати. Такий собі моторний і жвавий хетчбек, і в трафіку приємно, і запаркуватися можна будь-де. Аби не на тротуарі – під бампером ще й захисна юбка, не треба ризикувати.
Скільки важать цінові аргументи
Якщо ви завзятий перфекціоніст – подивіться краще на Skoda Fabia. Треба щось технологічне та сучасне – можливо, є сенс розглянути Citroen C3. Хочеться драйву? Ну як варіант Seat Ibiza. Але є один нюанс. В Україні Suzuki Swift пропонується у двох комплектаціях, GL+ та GLХ. Стартова вартість з механічною КПП – 741 000 грн. Це вже фактично унікальна пропозиція. Наш варіант, GLX з варіатором, – 867 000 грн. Але на додачу до GL+ тут у нас клімат-контроль замість кондиціонера, підкермові перемикачі передач, поліровані диски, декоративні панелі в салоні і ще деякі дрібниці – коротше кажучи, речі приємні, але не обов’язкові, бо і в GL+ у вас буде ну просто безліч потрібних і приємних опцій, таких як система утримання в смузі руху, автоматичне дальнє світло, камера заднього виду (без прив’язки до положення керма, але є), діодні фари, згадана мультимедійна система, адаптивний круїз, підігрів передніх сидінь і ще багато іншого. І це все разом з гібридною системою та варіатором коштує 816 000 тисяч. Сitroen C3 з автоматом – 868 000 грн., Fabia c DSG – від 861 617, а в комплектації Selection – всі 908 444 грн., Ibiza – зараз тільки з механікою, і то в Reference вже 800 666 грн. Не знаю, наскільки така різниця у вартості буде вирішальною під час вибору, якщо вам доведеться миритися з вищезгаданими нюансами Suzuki Swift. Але якщо для вас це не нюанси, а особливості – як і для мене – тоді немає й чого сумніватися.