Вовк не такий лихий, як страшний. Виставка Ніколая Карабіновича Vukojebina в PinchukArtCentre

Vukojebina — проєкт Ніколая Карабіновича про межу, яку західний світ і досі встановлює між собою та «дикунами».

У залі персональної виставки Ніколая Карабіновича в PinchukArtCentre розташувалися дві пари злучених вовчих опудал, голосно лунає ліричний хіт Джорджа Майкла Careless Whisper. Одну зі стін оздоблено неоновим написом Vukojebina, значення якого зчитується завдяки відвертій наочності інсталяції та подібності слов’янських мов. Звертаючись до таксидермії та медіаматеріалів і від входу запрошуючи свого глядача до тлумачення низки метафор, художник розмірковує над парадоксами сучасного гуманізму та хитким становищем суспільства, що існує на уявній межі цивілізованого світу.

Ніколай Карабінович. Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Самоусвідомлення західної людини ґрунтується на протиставленні цивілізації станам варварства й дикості. Цей принцип прослідковується ще з часів античності, трансформуючись за поширення християнства та в епоху колонізації світу європейцями. І зберігається навіть сьогодні, успадковуючи встановлені Просвітництвом опозиції між освіченою, емансипованою людиною й темним, керованим забобонами та пересудами невігласом.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Уже в греків було декілька трактувань життєвого світу — ойкумени, а саме «географічне» позначення всієї відомої їм частини земної поверхні та «культурне» сприйняття Греції — Еллади, оточеної варварськими племенами. Людина цивілізації проводила кордон між освоєним і зорганізованим нею простором і його антиподом – територією хаосу, тваринного свавілля, деспотизму, відсутності законів і правил пристойної поведінки. Вона зверталася до нецивілізованого іншого з острахом, відчуттям жалю чи насмішкою, дослідницьким інтересом, місіонерським пафосом чи колонізаторською раціональністю. А інколи й із наївною романтичною ностальгією за втраченими ідилічною простотою та гармонією порідненого з природою життя. Здавалося б, сучасна глобалізація має стерти ці кордони, встановлюючи єдині стандарти гуманного ставлення до людини.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Основоположним для західного гуманізму є питання про те, що якісно відрізняє людську істоту від представників інших видів. Утім, визначення межі між людським і тваринним ніколи не було чимось самоочевидним і однозначним. Фрідріх Шиллер писав, що людина звільняється від тягаря своєї тваринності й пориває з насильницькими суспільними формаціями завдяки засвоєнню культурних зразків.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Культура розпочинається з приборкання, перетворення та надання людиною форми природній безпосередності ззовні та всередині себе: із впровадження шлюбної системи і правил сексуальної поведінки, тріумфу архітектурних форм над гравітацією та одягу над кліматичними умовами, переходу від полювання і збиральництва до сільського господарства, винайдення рецептів і столового приладдя для споживання їжі.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Проте попри значні результати жодній релігійній чи світській системі виховання не вдалося створити свою ідеальну людину, тому радикальне протиставлення природного духовному наразі виглядає сумнівним проєктом. Доцільніше говорити про співіснування засобів, що збуджують і розкривають тваринну частину людської істоти, і таких, що обмежують її, роблячи наше спільне життя притомним.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Всупереч затвердженому міжнародними інституціями універсальному визначенню людяності і всесвітній циркуляції однорідного культурного продукту найбільше масмедійне висвітлення отримують саме біль, приниження або передчасна смерть представників західного світу. Формальне прийняття просвітницького словника прав людини не гарантує їхнього фактичного дотримання, а це щоразу кидає виклик перспективам західного гуманізму. Оптимістичні теорії поступового перетворення світу на конфедерацію товариських націй або наднаціональну торговельну структуру засвідчили свою оманливість і поспішність, а між державами й регіонами зберігаються цивілізаційні розриви та конфлікти.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Стигматизація культурного Іншого й досі цинічно озвучується навіть лідерами флагманських демократій. Ніколай Карабіновіч згадує промову Дональда Трампа, котрий назвав певні країни, що розвиваються, зневажливим терміном "shithole countries". Користуючись звичною для себе стратегією мобілізації страхів електорату перед іммігрантами, Трамп повернувся до уявних ліній між ойкуменою цивілізованого заходу та його напівварварським оточенням, зокрема східноєвропейськими державами.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Як назву своєї виставки Карабіновіч використовує хорватський відповідник некоректних реплік президента США — "vukojebina", тобто місце, де злигаються вовки, або глуха місцевість поза культурою. Опудала хижаків іронічно розкривають зміст стереотипу про дикі хащі, у яких протікає життя незахідної людини, але критична сила висловлювання художника каталізується в прихованій у наступній кімнаті відеоінсталяції.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

На запозичених з інтернету документальних кадрах зафіксовано українську жінку, яка застрягла в огорожі, долаючи кордон між Україною та ЄС. Такі життєві сюжети, як-от еміграція молоді через відчуття загальної безперспективності, заробітчанство, контрабанда й міжнародні корупційні скандали, пронизують український простір, вказуючи на його проблемне соціоекономічне становище та складні стосунки із сусідами. На думку приходять і відеозаписи зі штовханиною в чергах до секонд-хендів із неодмінною назвою «Одяг із Європи» – битвами за другу, культурну шкіру, що прикриває наші природні тіла. Між глядачем та екраном простягається неонова стрічка, що відтворює старий кордон між Австро-Угорською й Османською імперіями, — символ минущості будь-яких кордонів і метрополій.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

У листопаді 2013 року українське суспільство вибухнуло хвилею протестів через згортання владою курсу на євроатлантичну інтеграцію. Одним із перших революційних лозунгів стало гасло «Україна – це Європа!», а лінія фронту на Донбасі нерідко називається місцем зіткнення західних прогресивних цінностей і сучасного східного деспотизму – антигуманного «російського світу». Втім, як і за Хотинської битви 400 років тому, сьогодні геополітичне становище України не є певним. На жаль, вітчизняний єврооптимізм нерідко закриває очі на численні гострі соціальні проблеми, існування яких відмежовує Україну від європейського простору.

Фото: Maksym Bilousov / надані PinchukArtCentre

Карабіновіч нагадує, що гуманізація як дорога до гідного життя – це не тільки впевнене проголошення себе частиною Європи, але і кропітка робота з реформації власних громадянських відносин. Нехтування культурою – хиткою спорудою, що відділяє людину від тварини, чи вибір на користь «особливого шляху» ведуть лише до глухомані з вовками. Становлення європейцями потребує ціннісного прогресу, дистанціювання від тваринних поривів на користь поваги до співгромадян і самих себе. Удавана самоідентифікація з фантомом західного світу – це шлях до закономірної фрустрації від недостатньої підтримки з боку очікуваних союзників до вислуховування зверхніх реплік від одіозних політиків.

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора