А що ж ви хотіли? Про червону доріжку ОМКФ

Навалилася поважна стильна публіка на дам, які дефілюють по червоній одеській доріжці, розбила в пух і прах їх прагнення відповідати хоч якось хоч чимось заявленому дрес-коду, закатала в асфальт витрачені ними чималі гроші на нові наряди, дуже незручні туфлі, на брови і макіяж.

А що ж ви хотіли?

Чи у нас є кому виховувати смак? Давайте розберемося:

1. Українські дизайнери опинилися в дуже делікатному становищі:

• Виробляти індивідуально — означає поставити цінник вище дуже непоганої імпортної дизайнерської сукні або наступити собі на горло і дати неймовірну знижку, сподіваючись засвітитися. А український клієнт без знижки (неважливо де – в Сільпо, в ательє або в хімчистці) відчуває себе неповноцінно.
• Для того, щоб тебе цінили і купували, треба весь час показувати щось нове, а на натхнення немає часу – то соцмережами займатися, то закупівлями тканин, то кастингом моделей на Тиждень Моди, то шукати кравців подешевше, то гроші рахувати, то за ідеями в Париж з Міланом злітати.
• Для того, щоб заробляти, треба шити, шити серійно, отже, впаде якість, яка і так в’яленька, якщо чесно. Виробляти серіями — означає піти від очікуваної нашими дамами ексклюзивності, а «я не одягну того, що на цій…» ще ніхто не відміняв.

2. Українські стилісти загалом окрема історія:

• Для того, щоб швендяти по бутіках за 10% комісії, смак не потрібен; головне запам’ятати, що клієнту треба і домовитися про додаткову знижку від торговельної точки.
• Для того, щоб возити бюджетних туристів по аутлетах в Італії (від 10000 грн) або в Мануфактуру (до 10000 грн), збираючи їм «прострочені» луки з брендів, що збанкрутували, креатив не потрібен.
• «Заробляти» на сторіз в Інстаграм, позуючи в примірочній перед дзеркалом або проводячи «семінари» для розслабленої ігристим аудиторії можна, але це треба робити професійно, або дуже часто, а бюджети брендів небезмежні.
• Не біжать українські дами по бутіках в пошуках сукні як у Осадчої, лука, як у Юрушевої або взуття як у Єфросиніної, не біжать. Тому що немає ікон стилю в своїй вітчизні, бо «я не одягну того, що на цій…» (див. вище), тому що «я сама собі стиліст».

Нікому займатися нашими з вами образами, всі зайняті, і біжать дами по знайомим, подругам, згадують телефони ательє, «вигадують» собі луки, збирають з того, що було, а ще ж і зачіскою треба зайнятися, і брови повищипувати. І все це не за всі гроші світу – бюджет ще ніхто не відміняв.

Так що не критикуйте оту за відсутність білизни, а оту за виріз до пупа, а оту за балетну пачку на натруджених стегнах, а оту за те, що стирчать нитки на швах, не поливайте брудом за макіяж «вечірня Аркадія», за зачіску як у Бейонсе позаминулого року, не треба. Вони прекрасні у своїй недосконалості. І зробили вони все це самі, самі зробили – самі і виправлять, якщо буде необхідно.