Кіножурналіст Олександра Березовська про фільми, які не можна пропустити
- «Людина-павук: Далеко від дому»
Кажуть, спойлери — найстрашніше слово для шанувальників творчості Marvel. Якщо ви не дивилися фінал «Месників», забудьте про «Людину-павука: далеко від дому». Інакше перегляд нового творіння перетвориться на операцію з зашивання розбитої голови без анестезії.
На самому початку фільму автори занурюють нас, глядачів, у стан туги і печалі. Світ, а разом з ним, звісно, і незвичайний підліток Пітер Паркер, сумує з приводу загиблих супергероїв та Залізної людини. При цьому хоче нормально відпочити на канікулах. Нормально — це в розумінні сучасного підлітка, щоб ніхто не чіпав і щоб (нарешті!) не треба було нікого рятувати. Останньою думкою, як ви зрозуміли, серйозно стурбована і Людина-павук. У цій частині герой взагалі надто звичайний: соромиться, сумнівається, біситься від своєї слабкості у повсякденному житті.
Та й як же не скаженіти, коли увесь клас їде на екскурсію по Європі. А перший сексуальний інтерес до однокласниці Ем Джей займає увесь вільний час і сили самої Людини-павука.

Сповістивши офіційно всіх поліцейських про початок канікул, Пітер вирушає до Італії, де його все-таки знаходить вселенський начальник з порятунку світу. Причому з паралельного вимірювання і у вигляді Джейка Джилленгола. І просить про допомогу в боротьбі з монстрами стихій. У фільмі їх називають «елементалі».
Зрозуміло, якщо за тобою приходять з іншого виміру, то справи кепські. Але Людина-павук буде знову сумніватися і боятися. Тому що, як би круто не виглядав ти на екрані в латексному костюмі супергероя, в житті — своя правда і свої правила. А це означає, що для одних ти будеш спасителем, а для інших — новою мішенню для жартів і дотепів.
Зрештою, перемога буде за… тим, що ви все-таки побачите на екрані. Справедливо залишити хоч якусь інтригу. Тут і так прозвучало досить спойлерів. А всім любителям Marvel можу лише сказати, що творці кіновсесвіту беруть перерву на рік. І в 2020-му обіцяють запустити «сольник» про Чорну вдову.
Режисер: Джон Уоттс
Тривалість: 129 хвилин
- «Готель Мумбаї»
«— Ми будемо молитися про вас.
— Не треба. З цих молитов все і почалося».
Мій колега, переглянувши цей фільм, написав: «Фільм, після якого страшно знаходитися серед людей». Чому? Відповісти зможете тільки ви самі. Якщо, звичайно, наважитеся.
«Готель Мумбаї» — історія знята на реальних подіях. 26 листопада 2008 року в Мумбаї відбулася серія терактів, скоєних групою ісламських терористів з Пакистану. Нещадні вбивства, заручники, розстріли у семи точках міста.
Фільм концентрується на головному протистоянні в готелі «Тадж-Махал», який реконструювали вже за 21 місяць після страшних подій.
Голос якогось вождя, який постійно контролює прибулих в Мумбаї терористів через телефон, наполягає на тому, що «Аллах хоче помсти за страждання ваших дідів, зробіть це, браття, — на вас дивиться весь світ».
І брати відправляються. Спочатку розстрілювати мирних жителів на залізничний вокзал. Потім — в готель, де живуть білі й багаті американці, а обслуговує їх індійський персонал, для яких гість — це Бог.
Саме цей народний принцип і врятує більшість гостей. Тому що зовсім не «мільйонер», але точно «з нетрів», герой Діва Пателя буде виводити заручників усіма відомими чорними ходами та сходами. І дякувати долі і свому Богові за те, що не потрапив, як не старався (у нього ось-ось народить дружина і вдома голодує маленька дитина), обслуговувати вечірку російського залітного бізнесмена.
Кадр, коли після рятувальної операції герой Пателя їде на моторолері додому і вже по-іншому дивиться на світ, у вас гарантовано викличе сльози.
Постріли скінчаться. Виживуть ті, за кого так переживали. Правда, не всі. І коли підуть титри, ви, як і герої цієї історії, задумаєтеся: «Так ось в чому сенс і радість життя! В самому житті».
Режисер: Ентоні Марас
Тривалість: 125 хвилин