Пригожин далеко не перший: ТОП-10 російських революцій, повстань і бунтів під час війн

Автор

Сергій Громенко

«Марш справедливості», як його називає Євгеній Пригожин, уже увійшов в історію росії. Але пригожинський бунт виник не на порожньому місці – російська історія чи на найбагатша у світі на революції, повстання і бунти під час зовнішніх війн. Ось лише кілька найяскравіших прикладів.

Повстання Болотникова (1606-1607 рр.)

Від самого початку XVII століття в росії вирувала Смута – боротьба за царський престол між кількома претендентами, ускладнена війною з Польщею. В кремлі в той момент перебував Василій Шуйский, що сів на престол після убивства попереднього царя Димитрія (більш відомого як Лжедмитрій І).

Влітку 1606 року на Чернігово-Сіверщині, яка в той момент була у складі росії, почалося повстання проти Шуйського з метою відновити владу начебто дивом уцілілого Димитрія. Під керівництвом Івана Болотникова ополчення дворян, селян і козаків рушило на москву. В серпні – жовтні вони кілька разів розбили урядові війська, а в листопаді – грудні обложили столицю. Проте взяти москву їм не вдалося, а влітку наступного року Болотников був розбитий і взятий в полон.

Мідний бунт (1662 р.)

У 1654 році почалася затяжна полько-російська війна, викликана революцією Богдана Хмельницького. Грошей хронічно не вистачало, і тоді уряд царя Алєксєя Міхайловіча додумався випускати мідні монети замість срібних. Це, зрозуміло, спричинило дику інфляцію.

Картина Ернеста Лисснера «Мідний бунт»

У липні 1662 року натовп зубожілих москвичів явився в Коломенське до царської резиденції, вимагаючи розправи над ініціаторами реформи. Бунт був утоплений в крові, проте за рік чеканка мідних монет припинилася.

Повстання Булавіна (1707-1708 рр.)

1700 року почалася вкрай важка для росії Північна війна. Вона викликала надзвичайне посилення кріпацького тиску на селян, що, своєю чергою, призвело до зростання кількості втікачів на Дон. В липні 1707 року почалися рейди з виявлення цих людей в порушення старовинного принципу «з Дону видачі нема». У відповідь бахмутський сотник Кондратій Булавін перебив росіян.

Наступного року донські та запорізькі козаки воювали проти царських військ від Азову до Саратова, але всюди зазнали поразки.

Пугачовщина (1773-1775 рр.)

З 1769 року росія перебувала у стані війни з Османською імперією і зав’язала у внутрішніх війнах в Польщі. Тиск на права і вольності уральських козаків, покріпачення селян, пригноблення корінних народів Поволжя та, нарешті, чутка про дивовижний порятунок імператора Пєтра ІІІ, убитого дружиною Єкатєріною ІІ, спровокував виступ Ємельяна Пугачова, який видавав себе за Пєтра.

Повстання швидко переросло в повноцінну громадянську війну, 1774 року було захоплене третє за розмірами місто імперії – Казань. Однак після укладення миру з Туреччиною на Волгу вирушили регулярні війська – і пугачовщина була розгромлена.

Революція 1905 року

1904 року росія вступила у війну з Японією за сфери впливу в Китаї та Кореї. Тоді росіяни теж сподівалися розбити ворога миттєво – ну це ж японці, що там з ними воювати. Натомість за півтора року росія зазнала кількох принизливих поразок на суші, а 1905 року на морі з нею сталася повна катастрофа – втрата всього флоту в Цусімі.

Могили жертв «Кривавої неділі»

9 січня того року в Петербурзі була розстріляна мирна маніфестація – сталася «Кривава неділя». Після цього по всій країні прокотилися виступи і страйки, а в москві точилися вуличні бої. Імператор Ніколай ІІ у жовтні був змушений запровадити в росії парламент – Думу. Однак уже 1907 року більшість завойованих громадянами прав була скасована.

Революція 1917 року

Перша світова війна, в яку росія вступила 1914 року, дуже швидко виснажила країну. Нестача боєприпасів призвела до колосальних втрат на фронті, а хліба – до голодних бунтів в тилу. Ще 1916 року сталося Середньоазіатське повстання колонізованого населення проти колонізаторів з кривавим насильством над цивільними з обох сторін. Коли ж продовольства забракло в столиці, почалася революція.

В лютому генерали, які бачили у Ніколаї ІІ головну причину невдач у війні, змусили його зректися влади. Однак Тимчасовий уряд з правих і лібералів не вповні контролював ситуацію – численні ліві через мережу рад встановили двовладдя. Селяни, які складали більшість мобілізованих, під впливом більшовицької пропаганди («землі та миру») тікали з фронту, часто убиваючи своїх офіцерів. В тилу фактично було ліквідоване поміщицьке землеволодіння.

В жовтні більшовики скинули Тимчасовий уряд, оскільки вибори до Установчих зборів принесли перемогу їхнім конкурентам – есерам. Переворот 25 жовтня (7 листопада) остаточно добив армію, і в березні 1918 року росія капітулювала перед Німеччиною в Брест-Литовську.

Лівоесерівське повстання (1918 р.)

Втім, і більшовикам довелося скуштувати своєї ж страви. В червні 1918 року ліві есери убили німецького посла в москві, щоб відновити війну проти Німеччини. В москві та Петрограді сталися виступи, кілька видних більшовиків, зокрема головний чекіст Фелікс Дзержинській, потрапили в полон. В столиці для придушення заколоту довелося використовувати артилерію.

В липні лівий есер Міхаїл Муравйов, який до того командував червоними під Крутами і розорив Київ, організував в Симбірську повстання, арештував більшовиків, оголосив війну Німеччині та ледь не утворив Поволзьку радянську республіку. А наступного дня був застрелений.

Водночас, але цілком незалежно, в липні сталися короткі виступи есерів та меншовиків у Ашхабаді, Рибінську, Муромі та Ярославлі.

Сорокинській заколот (1918 р.)

Після розвалу регулярної армії завдяки їхній же пропаганді, більшовики були змушені спиратися на фактично «добробати» на чолі з харизматичними полководцями. Більшу частину 1918 року проти слабких противників це спрацьовувало, але в міру нарощування сил Білим рухом, червоні взялися до централізації своїх військ. Це природно викликало опір «отаманів».

Найвищим за рангом з незадоволених був Іван Сорокін, командир 11-ї армії, який у жовтні наказав розстріляти одного командарма та чотирьох керівників Північнокавказької радянської республіки. Однак за 10 днів він сам був схоплений та розстріляний.

Антоновщина (1920-1921 рр.)

Метою найбільшого на території росії селянського антибільшовицького повстання на Тамбовщині під проводом есера Олександра Антонова було скасування продрозверстки.

Об'єднана партизанська армія Тамбовської губернії

Повстанці доходили до Пензи і Воронежа. У боротьбі з антоновщиною червоні вперше застосували бойові отруйні гази. Повстання зазнало поразки, але пришвидшило згортання політики «воєнного комунізму».

Кронштадтський бунт (1921 р.)

В лютому-березні проти більшовиків через «воєнний комунізм» піднялися їхні найкращі бійці – матроси Балтійського флоту. Очолював їх матрос Степан Петриченко. Кронштадт був взятий регулярною армією, але тисячам повстанців пощастило врятуватися у Фінляндії.