Повітряні сили України назвали шведський багатоцільовий літак покоління 4 ++ JAS-39 «Гріпен» від SAAB оптимальним для заміни нашого парку пострадянських машин.
Радянська спадщина
Нагадаємо, що Україна експлуатує перехоплювачі МіГ-29 і Су-27, бомбардувальники і розвідники Су-24, штурмовики Су-25 — всього 120-130 одиниць на крилі. Молодше 1991 року борта у військах немає. І ми можемо вливати чималі кошти в модернізацію та підписувати меморандуми з Ізраїлем, але у найближчі кілька років питання заміни стане ребром.
Тому що, як не приписуй букви МУ-1\МУ-2, не оснащуй спільно з Ізраїлем перехоплювачі новими РЛС і не модернізуй Міг-29 для роботи з землі, а 30 років — це значний термін. Цикли зліт-посадка та навіть зберігання вбивають метал, який явно не розраховувався на друге покоління життя, експлуатації.

Фото: командування ВПС України
Та й загалом треба поспішати.
МО Польщі почало дослідження з заміни радянських літаків у 1999 році, а перші F-16 block 52 виявилися в країні у 2006-му.
Румунія прийняла рішення на закупівлю F-16 навесні 2010-го, а F-16 block 15 з наявності ВВС Португалії були передані восени 2016 року.
Будь-які збройові контракти — процес не швидкий, а потужності SAAB ще частково завантажені контрактами для Бразилії та внутрішнього ринку. Отже, якщо це не законсервовані машини, зняті з озброєння армії Швеції, то переговори час було починати вже вчора.
Гроші, гроші та знову гроші
Методику розрахунку, щоправда, докладно не приводили, але за викладками командувача Повітряних сил України Дроздова потреба військ у бортах JAS-39 складе 96 машин. Ціна покупки станом на 2021 рік — $6,9 млрд. Що само по собі досить чимала сума — бюджет на закупівлю та ремонт техніки в України у 2021 році — 780 млн, у 2020 році — близько $820 млн.
Якщо всерйоз планувати в найближчі 10 років витратити $1 млрд на турецькі корвети «Ада», а ще, як фокусник кролика з капелюха, діставати по $690 млн на рік на авіацію, то так і підмиває поцікавитися — «А звідки, власне кажучи, гроші?».
Тим більше що потрібно знайти живі кошти — не факт, що це будуть кредити французьких банків, як у випадку з вертольотами або допомогою по лінії Пентагону. Бо значна частина суми «на закупівлю та ремонт» в наших реаліях (техніка 1980-х років минулого століття) — це саме ремонти з модернізаціями.
А якщо навіть шведська сторона погодиться на лізинг, навіть для нього потрібно ще десь відшукати ритмічне фінансування. Навряд чи вийде швидко наростити витрати не менше, ніж удвічі. Поки що це виглядає так, що Україна, втративши в 2020-му 4,4% ВВП, хоче тільки на літаки витрачати більше, ніж на всю техніку до цього. А так буває тільки у фантастичних серіалах.

Фото: saab.com
І так, опціон на літаки зазвичай — це 2-3 запасних двигуни, обладнання на землі, комплект запасних частин і навчання пілотів. За озброєння та додаткове обладнання потрібно також платити карбованою монетою. Наприклад, прицільні контейнери коштують 1,3-1,5 млн мертвих президентів, ракети «повітря-повітря» AIM-120С — від $0,5 млн. І ще потрібні керовані бомби, контейнери РЕБ, спеціальні боєприпаси проти бункерів або РЛС.
Помножте на 96 планованих українських машин, наприклад, недавній польський контракт тільки щодо американських крилатих ракет «повітря-земля» Jassm Extended Range ціною в $222 млн. І стануть приблизно зрозумілими цифри для переозброєння Повітряних сил України.
Шведський «Грифон»
JAS-39 «Гріпен» — літак непоганий:
- створений із застосуванням композитних технологій та технологій малопомітності;
- здатний застосовувати майже всю номенклатуру озброєння НАТО (не тільки шведські та американські, а й ракети розробки ЄС, той же Meteor);
- з надійною перевіреною німецькою гарматою «Маузер»;
- двигуном General Electric F404;
- потужною багаторежимною РЛС італійської розробки з активною решіткою.

Фото: saab.com
А ще «в касу» для України буде здатність «Грифона» сідати на шосе та використовувати короткі злітно-посадочні смуги. Румунам, пересідаючи на F-16, довелося, наприклад, освоювати транш НАТО майже на $20 млн, подовжуючи ВПП на базі у Фетешті до 2800 метрів.
«Шведи» ж можуть використовувати укорочений зліт із майданчиків до 800 метрів, застосовуючи концепцію розосередження з авіабаз, щоб уникнути ударів по капонірах від самого початку війни.
До того ж маємо напрацьований багатий досвід «пересадки» з пострадянських бортів у Чехії та Угорщині, зокрема, і в лізинг, і з логістичним пакетом. Відома й ціна льотної години на прикладі ПАР і Східної Європи — $8-10 тис.
Але в цілому — поки що питання з переозброєнням ВПС України не зрушило з мертвої точки. Всі ці підрахунки та викладки — це річ у собі, поки не буде вирішено питання з фінансуванням і договором. Тим більше що, зупинившись на американських F-16, можна отримати сервіс або пакет озброєння до них по лінії допомоги від Пентагону. Чисто теоретично — американські ракети можна застосовувати й зі шведських машин.
Але чи захоче Держдеп, щоб контракт пішов у Стокгольм, а Вашингтон оплачував до нього номенклатуру озброєння за гроші платників податків США — відповідь цілком очевидна. А «Грифони», хоч і застосовувалися в забезпеченні безпольотної зони в Лівії, але з досвідом Ізраїлю в Сирії або США в Іраку на F-16 їх не порівняти.
А ще в такому політизованому бізнесі, коли, наприклад, будівельні війська США займаються відновленням наших військових аеродромів, не завжди найефективніше у співвідношенні ціни та якості в результаті виявиться на озброєнні. Отже до підписання контракту це все — глибока теорія. А навіть після його укладення до реальних літаків на бойовому чергуванні — років 5. Тому на сьогодні ясно тільки одне — треба поспішати.