Після початку повномасштабного вторгнення росія стала самою санкціонованою країною у світі. Учасники санкційної коаліції постійно готують для країни-агресорки нові обмеження, але часто можна почути, що санкції недостатньо ефективні, а ворог вміло їх обходить. Агія Загребельська, директорка з питань партнерств та співробітництва Ради економічної безпеки, в інтерв’ю 
розповідає про приховані нюанси санкційного процесу.
Повне відеоінтерв’ю з Агією Загребельською
Як росія з 2014 року готувалася до санкцій і великої війни
Стосовно санкцій лунають різні оцінки. Дехто вважає, що вони вже розхитали росію,і якщо ще трохи дотиснути, гігант обвалиться. А є інша думка: країна-агресорка перевела економіку на воєнні рейки і попри санкції продовжує доволі міцно триматися, і так триватиме довго. Насправді де між цими полюсами ми знаходимося зараз?
Я розумію скепсис, який є у багатьох щодо санкцій, тому що у нас були завищені очікування, що ось-ось росія розвалиться. Але тут важливо розуміти, що немає «срібної кулі» — тієї санкції, від якої російська економіка впаде.
Адже росія готувалася до війни і до санкцій. Це і наповнення фонду добробуту, і закупівля компонентів та засобів виробництва, яка тривала до повномасштабного вторгнення, коли росія накопичувала склади. Це все дозволяє їй пом'якшити ефект від санкцій.
І, звичайно, є країни, які росії в цьому допомагають. Це насамперед Китайська Народна Республіка — основний постачальник як компонентної бази, так і засобів виробництва для рф. І такі країни, як Індія, що купує російську нафту і тим підтримує російську економіку.
Китай став головним економічним партнером росії. Фото: Depositphotos
Тим не менш, для розуміння, де ми знаходимося, зверну увагу на ставку Центробанку росії. Йдуть чутки, що далі вона може бути і 23%, і 25%, і дехто називає навіть 27% [20 грудня російський центробанк поки зберіг ставку 21%]. Як би ми не намагалися скептично відноситися до цієї облікової ставки, вона суттєво негативно впливає, зокрема, і на російський ВПК.
Але не варто сподіватися, що в росії у 2025 році або згодом станеться колапс. Насправді тут взагалі немає строків, тому що все дуже сильно залежить від позиції партнерів щодо посилення санкційного тиску.
Ви згадали, що росія готувалася до війни і до санкцій. Коли це почалося — з 2014 року після анексії Криму чи ще раніше?
росія готувалася до санкцій ще з часів Радянського Союзу. Тому що сьогодні, коли ми вивчаємо окремі зразки російського озброєння більш детально — ті ж «Іскандери», Х-101 тощо — то більше помічаємо, що ще з часів Радянського Союзу виробнича база росії була побудована таким чином, щоб мінімізувати залежність від західних компонентів, обладнання, ланцюжків постачання. Але, звичайно, до повного нуля вони не дійшли, і як Радянський Союз все ж таки купував західну мікроелектроніку, так і росія продовжує це робити.
Вони почали готуватися ґрунтовно після 2014 року. Тоді масово закуповували засоби виробництва — верстати з числовим програмним керуванням, без яких неможливо виготовити жодну одиницю зброї. Наповнювали склади мікроелектронікою. Найбільший сплеск був у 2021 році напередодні повномасштабного вторгнення. Тобто вони розраховували, що будуть санкції, виникнуть проблеми. Якщо це покласти на графік, то можна побачити у 2021 році величезний підйом.
Агія Загребельська (праворуч) в студії The Page. Скріншот
Тобто вже тоді можна було передбачити, що вони до чогось готуються, проаналізувавши таку статистику. Наразі такі поставки стали неможливими?
І зараз навіть ми бачимо, як вони закуповують компоненти або верстати. Тут немає такої статичної лінії. Як тільки накопичили запас — закупівлі впали, вони причаїлися, будують нові нелегальні мережі, нові підставні компанії, нові ланцюжки постачання. А потім знов ми бачимо сплеск.
Але я хочу тут застерегти від скептицизму щодо дієвості санкцій. Насправді ми бачимо, що за кожен компонент або верстат росія платить дорожче, і в деяких випадках у кілька разів. Бо дійсно вже існує значний дефіцит компонентної бази і верстатів, які росія намагається замістити китайськими виробами. Але китайське дещо іншої якості і не для усього підійде. Це впливає на якість озброєння і на обсяги виробництва. А в деяких випадках заміщення неможливе взагалі, і росіяни змушені змінювати типи зброї, яку виготовляють.
Наприклад, нещодавно був «плач на болотах», як я це називаю. Стаття називалася «Лом з ЧПК» (з числовим програмним керуванням), де йшлося, що компанія Okuma (японський виробник верстатів, які потрібні для виробництва ракет) дистанційно відключила росіянам своє обладнання. Ці складні верстати, які коштують сотні тисяч доларів, а деякі мільйони доларів, просто перетворилися на лом, як кажуть самі росіяни.
Чому зусилля учасників санкційного процесу є недостатніми
Повернемось до 2014 року. Чи можна було тоді натиснути на росіян сильніше, щоб позбавити їх можливості готувати повномасштабне вторгнення?
Так, було можна і було треба. І, дійсно, результат був би інший. Якби у 2014 році були застосовані бодай такі самі санкції, які діяли починаючи з 2022 року, росія б не змогла здійснити повномасштабного вторгнення. Того часу, який минув з 2014 до 2022 року, було б достатньо для того, щоб російська військово-промислова база максимально деградувала, з одного боку, а з іншого, ми не бачили б такої тісної дружби, яка є зараз, між росією і КНР. Тобто з боку Китаю не було б такої підтримки росії, і безпекова ситуація у світі була б інша.
І, давайте говорити відверто, Сполучені Штати Америки на той момент мали набагато більше впливу у світі, ніж вони мають сьогодні. Тому тоді їм було б простіше домогтися, щоб санкції дійсно виконувалися на практиці.
Активісти Євромайдану в Луганську 1 березня 2014 року. Фото: Depositphotos
Тоді ми втратили можливості через недооцінку рівня загрози, чи агенти впливу росії якимось чином стояли на заваді цьому процесу?
Коли ми говоримо про такі історичні прорахунки, це комплекс причин. З одного боку, дійсно російські агенти працюють. Деякі з них контролюють телеканали в західних країнах, вони володіють заводами, фінансують політичні партії, інтегровані в сили безпеки в окремих країнах. З іншого боку, у світі панувало переконання, що у разі, якщо росію залучати до торгівлі і взаємодії, вона буде вести себе більш цивілізовано, бо цінуватиме оцей зв'язок і економічний обмін.
Чи були тут прорахунки з боку України? Можливо, ми теж не зробили достатньо, щоб дотиснути країну-агресорку, починаючи з 2014-го?
По-перше, давайте згадаємо, що для нас взагалі тоді означали санкції — РНБО щоп'ятниці? По-друге, згадаємо катастрофу, яка забрала життя багатьох людей, українського флагманського авіаперевізника в Ірані. Так, це трагедія, і є винні у цьому люди, але хтось із нас задавав собі питання, що взагалі український літак робив в Ірані — в країні, яка обкладена усіма можливими санкціями?
Квіти та свічки біля портретів загиблих членів екіпажу рейсу «Тегеран – Київ». Фото: УНІАН
Згадую, як я тоді спілкувалася в етерах з ведучими, з політиками, які питали мене: ну а чому ми не можемо купувати російський газ? Це ж вигідно, у чому проблема? Ми можемо подивитися, куди постачалася титанова сировина з Об'єднаної гірничо-хімічної компанії до 2022 року, і навіть у перші місяці після лютого 2022 року. Давайте подивимось на рішення Антимонопольного комітету як за часів Петра Порошенка, так і Володимира Зеленського, коли підприємствам, пов'язаним з Бабаковим [російським олігархом], надавали дозвіл на купівлю обленерго і готелів.
Сьогодні ми разом зі всім світом пожинаємо наслідки своїх помилок. Враховуючи, що ці помилки, давайте говорити відверто, допустило наше покоління, то нам їх і виправляти.
Чи достатньо ми робимо зараз у напрямку санкційного тиску на агресора, щоб бути прикладом для усього світу?
Ні. Я навіть не знаю, чи буде колись той момент, коли я скажу, що достатньо. Тому що перед нами стоїть непростий виклик. Ми розуміємо, що ми суттєво менше за росію за розміром, що вимагає від нас максимально ефективного використання ресурсів. Тобто ми маємо спроєктувати всі процеси санкційного тиску та інші креативні способи впливу, за допомогою яких також можна ускладнювати життя агресору. Ми маємо спроєктувати це так, щоб використати мінімум ресурсів і отримати максимальний результат. Тобто ми говоримо про ефективність.
Але, на жаль, ми досі спостерігаємо низку неефективних процесів. Через бюрократію у нас деякі погодження в уряді тривають роками, чого ми не можемо собі дозволити. Відбувається імітація процесу, а не робота на результат. Це друга наша проблема.
І по-третє, знов-таки постає питання цінностей. Здавалося б, ми мали навчитися на своїх помилках. Але ми пам'ятаємо історію з некрасивим виглядом України в ООН під час голосування за геноцид уйгурів [системне порушення прав національних меншин у Китаї]. І ми можемо перелічувати випадки, де Україна досі не змогла визначитися, зайняти якусь однозначну позицію. Наприклад, стосовно Китаю, який я називаю ШВЛ [штучна вентиляція легень] для російської економіки.
путін і лідер Китаю Китаю Сі Цзіньпін. Фото: Depositphotos
Як Україна взаємодіє з іншими країнами у санкційному процесі
Як відбуваються комунікації України з Заходом стосовно санкцій? Як ми доносимо свою позицію?
Тому, в санкційному процесі у нас є державна лінія, де Міністерство закордонних справ і Офіс президента є ключовими комунікаторами з урядами країн санкційної коаліції і третіх країн. А ще є величезний прошарок українських громадських проєктів, які займаються двома пулами питань. Перше — це аналітика: виявлення слабких місць у ланцюжках постачання, проєктування інструментів для їх підриву тощо. Також адвокація. Адже представники громадського сектору літають у різні країни, починаючи від Індо-Тихоокеанського регіону і закінчуючи Близьким Сходом, де ведуть переговори, проводять заходи, пояснюють, акумулюють роботу українських діаспор в різних місцях.
Це багатошарова робота, і в частині спонукання партнерів щось зробити ми суперуспішні. Ми є постачальником аналітичних документів про слабкі місця російського військово-промислового комплексу. Ми потужно адвокатуємо за застосування. І я б говорила про те, що левова частина результату, який отриманий на санкційному напрямку, — результат активної адвокації з боку України.
Читайте також
