ЄС активно реалізує програму з декарбонізації сталеливарних підприємств

Журналіст, медіаменеджер

Щоб досягти до 2050 року нульового забруднення довкілля, Євросоюз готовий витратити 1 трильйон євро.

У січні 2021 року пул європейських банків у рамках програми European Green Deal видав італійській сталеливарній групі Arvedi Group пільговий кредит на 240 млн євро для створення виробництва екологічно чистої сталі на металургійному заводі Ferriera di Servola, який раніше належав російському ВАТ «Северсталь».

Ще 55 млн євро у вигляді безповоротного кредиту для Arvedi Group виділило Міністерство економічного розвитку Італії, яке підтримало прагнення італійських металургів створити екологічно чисте підприємство. Як повідомляють італійські ЗМІ, компанія направить залучені гроші на прискорену декарбонізацію металургійного заводу Ferriera di Servola в Трієсті на північному сході Італії.

«Зелена» угода для Європи

Arvedi Group першою в Італії взяла позику в рамках програми European Green Deal (»Зелений пакт для Європи»). Цю амбітну програму спеціально розроблено та ухвалено Європейським Союзом 2020 року для досягнення нульового сумарного викиду парникових газів і нульового сумарного забруднення довкілля до 2050 року.

Що зі свого боку передбачає «декарбонізацію та модернізацію енергомістких виробництв, як-от сталеливарне та цементне».

ЄС планує мобілізувати не менш як 1 трлн євро для фінансування заходів, передбачених програмою European Green Deal, зокрема через інвестиційний план InvestEU.

Як працює європейська програма «Зелений пакт для Європи», видно на прикладі італійських сталеливарних підприємств.

Історія російських металургів в Італії

До 2014 року металургійний завод у Трієсті входив до складу Lucchini SpA, якою володіло ВАТ «Северсталь» Олексія Мордашова. У 2005-2010 роках росіяни витратили приблизно 850 млн євро на інвестиції в італійські металургійні активи. Група Lucchini об'єднувала 10 підприємств в Італії та Франції й була одним із найбільших у Європі виробників прокату.

Але попри багатомільйонні інвестиції (зокрема, 2009 року росіяни побудували в Трієсті лінію з виробництва надміцних канатів «ФлексПак») «Северсталі» так і не вдалося вивести Lucchini зі збитків. На початку 2013 року другу сталеливарну компанію Італії за обсягами виробництва було оголошено неплатоспроможною в суді міста Ліворно.

Борги Lucchini на той час складали приблизно 600 млн євро. Хоча п'ять років тому, 2007 року, консолідований прибуток групи становив 149,9 млн євро.

Групу Luchini розпродали частинами. Зокрема, металургійний завод у Піомбіно (Piombino) придбала алжирська група Cevital, сталеканатне підприємство Redaelli Tecna — австрійська Teufelberger Wirerope, а металургійний завод Ferriera di Servola в Трієсті — одна з провідних італійських сталеливарних груп Arvedi Group.

Сприятливий ефект інновацій

Група Arvedi, яка спеціалізується, зокрема, на виробництві надтонкої рулонної вуглецевої сталі, відрізняється високою інноваційністю. Інженери групи розробили та запатентували технологію виробництва тонкого плаского прокату, що дістала назву Arvedi ISP (Inline Strip Production).

Стан ISP відрізняється невеликими розмірами, низьким енергоспоживанням і мінімальною кількістю шкідливих викидів. На основі цієї технології Arvedi першою в Європі побудувала в околицях Мілана металургійний мінізавод, який має дві виробничі лінії, кожна з яких оснащена власною плавильною піччю.

У 2009 році група запускає другий завод із використанням ще однієї інноваційної технології Arvedi ESP (Endless Strip Production — процес безперервного розливання та прокатки), яка дає змогу виробляти ультратонкий сталевий прокат до 0,8 мм без додаткової холодної прокатки.

Демонтаж чавунного ветерана

У 2014 році, одразу після купівлі заводу Ferriera di Servola в Трієсті, Arvedi Group уклала з Міністерством економічного розвитку Італії угоду, у якій зобов'язалася провести його комплексну модернізацію. Основною вимогою влади до нового власника метзаводу була декарбонізація підприємства та скорочення забруднення довкілля.

Річ у тім, що завод Ferriera di Servola, заснований 1897 року на березі Адріатичного моря, спеціалізувався на виробництві чавуну, який виплавляли у двох доменних печах, отруюючи атмосферу в окрузі. У передкризовому 2007 році російські власники заводу з гордістю звітували про те, що на заводі в Трієсті було виплавлено 400 тис. тонн чавуну. Упродовж багатьох років екологи, політики та просто жителі приморського міста вимагали позбавити їх димного й шумного підприємства по сусідству.

Загалом, за розрахунками фахівців Arvedi, на комплексну модернізацію заводу з виведенням з експлуатації шкідливих виробництв потрібно понад 300 млн євро. Власних ресурсів на ці цілі групі бракувало, тому керівництво Arvedi на переговорах з урядом наголошувало на необхідності державного фінансування, а також гарантіях регіональної влади щодо працевлаштування робітників після звільнення.

Гроші на реконструкцію металургійного заводу збирали, як то кажуть, «усім миром»: частину вклали власники, продавши шматок території заводу, частину виділив безпосередньо уряд Італії, частину — влада регіону. Але основну суму — 240 млн євро у вигляді пільгового кредиту — виділили приватні банки.

Щоб Arvedi отримала доступ до банківських ресурсів, уряд Італії надав їй державні гарантії. Функції гаранта за цією позикою виконує італійське експортно-кредитне агентство (Servizi Assicurativi del Commercio Estero — SACE). SACE спеціально було створено урядом Італії 1977 року для підтримки італійських підприємств і національної економіки з допомогою широкого спектра фінансових інструментів і рішень для підвищення їхньої конкурентоспроможності як всередині країни, так і за кордоном.

Противники та прихильники декарбонізації

Й от 2019 року Arvedi погодилася ліквідувати гарячу зону Ferriera di Servola, поклавши край виробництву чавуну в Трієсті через 123 роки. Проєкт реконверсії підприємства, зокрема, передбачає закриття та демонтаж доменних печей, коксових батарей та інших екологічно шкідливих агрегатів. Замість цього на заводі в Трієсті група Arvedi запланувала запуск модернізованого прокатного стану, а також реконструкцію електростанції з переведенням її з доменного газу на природний. Увесь цикл виробництва спеціальних сталей тонкої та ультратонкої товщини буде заснований на повторному використанні брухту чорних металів, а не чавуну зі значним скороченням викидів СО_2.

А оскільки завод розташований на березі моря та примикає до порту, то вивільнений після знесення доменних печей майданчик буде передано німецькій логістичній компанії HHLA для будівництва портового термінала.

До речі, головними опонентами ідеї закриття гарячої зони на заводі були профспілки, які обстоювали інтереси металургів. План ліквідації доменного виробництва передбачав звільнення понад 360 робітників.

Щоб їх працевлаштувати, компанія підписала з профспілками угоду, що передбачає переведення робітників на інші об'єкти Arvedi Group. Крім того, влада регіону зобов'язалася перенавчити та працевлаштувати в порту та на верфях тих скорочених робітників, які не захочуть залишатися металургами.

З іншого боку, не приховують своєї радості після закриття гарячої зони екологи, політики та жителі прилеглих до заводу районів міста: завершилася їхня п'ятнадцятирічна боротьба із чавунним монстром.

«Воля жителів Трієста перемогла», — прокоментував рішення компанії загасити домни один з ініціаторів екологічної модернізації заводу, лідер фракції «Рух п'яти зірок» у Сенаті Італії, міністр економічного розвитку Стефано Патуанеллі (Stefano Patuanelli).

Йому, як уродженцю Трієста та політику, відомі наслідки декарбонізації: роботи з ліквідації екологічно шкідливого виробництва ще не закінчилися, а попит на нерухомість у прилеглому до заводу районі Трієста вже зріс.