Фото: google.com
Відновленню України немає альтернатив. Трішки бентежить підхід. Чи не здаються пропозиції Уряду, Нацбанку щодо відновлення занадто імперативними? Готовими рецептами. Уявляєте картину: більша частка в економіці — це державний сектор, але все лібералізовано? Чи ми дійсно маємо перейти до відновлення економіки в тому вигляді, в якому вона існувала до війни, але плюс багато грошей? Проте, звідки гроші візьмуться? — Відповіді немає!
Власне, економічна модель відновлення — якою вона є? Можливо, її непогано було б описати, чи не так?
Повністю ліберальний шлях від уряду, і воєнно-консервативний (з домінантним становищем держави) від НБУ, в особі голови ради, не можуть вважатися ані моделями, ані претендувати на фундамент майбутньої економічної архітектури. Ба більше — подекуди вони є взаємовиключними.
Можливо, саме на часі застосувати траблшутерські рішення, інструменти та підходи, не тільки скликати наради? Бо ж ми й так весь час «удосконалюємо» економіку, що її отримали у спадок від комунізму. Де ж місце та коли час для рефлексії, якщо не сьогодні? Можливо саме на часі відповісти на питання про економічне перезаснування країни?
До речі — чи дійсно одній Нацраді з відновлення потрібні саме два співголови?
Отже, звернімо увагу на три аспекти відновлення, на прикладі яких можна проілюструвати як пастки «планування» на підставі «принципів», так і потенціал, залишений поза увагою.
1. Логіка вступу до ЄС впливає на результат відновлення
Є два питання до принципів відновлення від керманичів в аспекті озвученого терміну набуття членства у 2024 році.
Чи ЄС вже узгодив економічні цілі уряду з цілями ЄС? І щодо терміну вступу — як буде узгоджено його?
Немає строків, не буде узгодженої функції України в економіці ЄС- не буде результату. Для політичноі складової це ще терпимо, але якщо план відновлення економіки буде прив’язано до такого невизначеного фактору, то це може стати пасткою.
Але ж ключове при вступі зазначила Урсула фон дер Ляєн: «мільярди&реформи».
Давайте максимально утилітарно. Реформи для надолуження інституційної різниці з ЄС є всі шанси провалити саме через її наявність. Це замкнене коло.
Цей шлях протягом 8-ми років засвідчив край низьку ефективність. Поки ми наближаємося до імплементації однієї директиви, ЄС приймає нову. Так не спрацює. А від цього, нам кажуть, залежать гроші.
Треба змінювати логіку, робити це стратегією та добиватися результату. Тож стратегія — це спочатку прийняття до ЄС, одразу ж після — виконання реформ в узгоджені терміни з допомогою ЄС. Стратегія — це добитися ухвалення ЄС процедури ad hoc, що могла б забезпечити прийняття України до ЄС з тим багажем інституцій, що є. Не тільки на етапі надання статусу кандидата, а й при вступі.
Саме так – справедливість треба конвертувати в закон.
Поки ж терміни невідомі, чи не раціональніше було б верстати два сценарія економічного відновлення: з ЄС, в якості його держави-члена, — з правами фінансування відновлення всієї інфраструктури з фондів ЄС (тоді це безповоротно, дійсно багато, та назавжди), та (менш надихаючий, звісно), без ЄС, — тоді й зовсім інший розрахунок надходжень та витрат відновлення. Його просто треба мати.
І окремо для скептиків та для самого ЄС — так вже було! Польща, 2004 рік. Польща отримала відтермінування діі acquis ЄС у 43 питаннях, або у 12 з 31 сфер переговорів. Тоді навіть не було війни.
2. Глобальні ланцюги доданої вартості: віднайти потенціал
Це конкретний приклад того, як можна розширити уявлення про інструментарій змін та відновлення. У глобалізованій економіці працюють глобальні ланцюги доданої вартості. Урядовці ж вживають імператив «мають» по відношенню до країн G7 та ЄС в аспекті відкриття ринків та скасування мит. Це сміливо. І добре для видобувної та переробної промисловості. Але це й одночасно перекреслює інший потенціал розвитку. І потім — що, якщо попит впаде? Чи не залишиться Україна надовго у сировинній парадигмі?
Тож давайте трансформуватися у первинному значенні поняття — від сировинної та переробної економіки до економіки, яка опановує нові еволюційні сектори економіки та які не зосереджено в руках монополістів. Ті, що є динамічними, автономними, пристосовуються до вимог часу. Тож чи не саме на часі розширити власні уявлення щодо гарантій від G7 та ЄС?
Ми можемо формулювати питання значно ширше — включення до глобальних ланцюгів доданої вартості, а не тільки вимагати скасування мит у добре відомих галузях економіки. Це буде стратегічний крок.
3. Відновлення економіки України без огляду на ринки капіталу спричинить корупцію. Це потрібно виправляти одразу
Урядове бачення про залиття все і вся грошима повинні мати інституційну основу. Кредитні та грантові механізми — це добре.
Але є питання: що — нікого вже не цікавить ринкова вартість? Активів та інструментів. Вона цікавить інституційного інвестора!
І він не прийде доти, доки не буде заявлено про те, що центром відновлення стане фондовий ринок. А є ще приватні інвестори — кожен з нас.
Гроші належать не тільки державам-донорам! А ліквідність потрібно створювати. Поки не буде створено реальний центр обміну грошей на фінансові інструменти за справедливою ринковою вартістю, економіка працювати не буде. Ба більше — навіть ті прямі інвестиції, що надійдуть, опиняться у корупціогенній пастці.
Тут пропозиція є простою та очевидною. Будь-який план з відновлення відпочатку повинен мати репер — ставку на ринки капіталу.
Загалом. Якщо ми будемо відновлювати на старій інституційній базі нову економіку, то станемо заручниками інституційної пастки. Звичні мантри про індустріалізацію/гранти/залиття грошима (звідки?) всього і решта відомих усім рецептів, за якими жив світ минулого століття, сьогодні можуть не спрацювати. Що тоді?
А економічне перезаснування, інституційне та змістовне, є на часі.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора