В Україні вже доволі довго триває дискусія щодо ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Варто зазначити, що Україна брала активну участь у підготовці та підписала його ще 20 січня 2000 року, та й досі не ратифікувала.
30 червня 2019 набрала чинності частина 6 статті 124 Конституції України, в якій говориться:
«Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду».
Така подія знову зчинила галас в експертному середовищі.
Повертаючись до історії, слід звернути увагу на висновок КСУ від 11 липня 2001 (№ 3-в/2001).
Саме цей документ став перепоною в ратифікації Римського статуту.
Головною тезою у висновку, внаслідок чого Римський статут було визнано таким, що не відповідає Конституції України, стало наступне:
Конституційний суд зауважив, що можливість такого доповнення судової системи України не передбачена розділом VIII «Правосуддя» Конституції. Тому ратифікація Римського статуту можлива лише після внесення відповідних змін до Конституції.
Після цього тривалий час питання «Римського статуту» не цікавило українську владу, допоки не розпочалась Революція Гідності та збройна агресія Російської Федерації.
Такі масштабні в сенсі вчинених злочинів події знову змусили згадати про такі злочини, як геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини.
Зважаючи на значний час, необхідний для ратифікації міжнародного договору, який ще й вимагає внесення змін до Конституції, Україна скористалась спрощеним механізмом, що міститься у п. 3 ст. 12 Римського статуту – подачею заяви з метою визнання юрисдикції МКС стосовно конкретного злочину.
Таких заяв було дві:
- 1. Про визнання юрисдикції МКС щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави під час мирних акцій протесту з 21 листопада 2013 до 22 лютого 2014.
- 2. Про визнання юрисдикції МКС щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» на території України з 20 лютого 2014 і донині.
Направленням наведених вище заяв Україна підтвердила взяття на себе всіх зобов’язань співпрацювати з МКС та виконувати всі його рішення, внаслідок чого Офіс прокурора МКС уже проводить попереднє розслідування ситуації в Україні.
Крім того, подання цих заяв дозволяє будь-кому (фізичним та юридичним особам) звернутися до Офісу прокурора МКС з приводу вчинення злочинів на території України.
Враховуючи наведене вище, логічним постає питання – навіщо ратифікувати Римський статут, якщо Україна вже визнала юрисдикцію МКС щодо розслідування відповідних злочинів?
Насправді, поданням двох заяв держава лише взяла на себе зобов'язання, але жодних прав, як держави-учасника Римського статуту та члена МКС, не набула. Проте саме в цьому і криється необхідність ратифікації.
То які ж права може набути Україна у разі ратифікації Римського статуту?
- 1. Бути членом Асамблеї держав-учасниць МКС.
Асамблея уповноважена обирати суддів і прокурорів, ухвалює бюджет МКС, визначає процесуальний порядок судочинства та правила доведення, а також здійснює контрольні повноваження за органами МКС.
- 2. Вносити питання на порядок денний Асамблеї та брати участь в її роботі.
- 3. Вносити кандидатуру судді МКС від України.
- 4. Брати участь у виборах прокурора МКС.
Тобто, ратифікація Римського статуту надасть Україні важелі впливу на діяльність самого МКС, що, зі свого боку, побічно впливатиме на ефективне розслідування найтяжчих злочинів.
Варто зазначити, що серед науковців є й інші прибічники, які вказують на недоречність ратифікації. Серед основних аргументів виділяють наступні:
- а) неефективність МКС – за 18 років існування винесено лише три вироки;
- б) ратифікація = звуження прав громадян, оскільки Україна буде зобов’язана видавати громадян іншій державі на відповідні запити;
- в) МКС – панацея від злочинів (призведе до масової подачі позовів від громадян до цього суду).
У більшості випадків все зводиться лише до маніпуляції фактами з огляду на наступне.
По-перше, мета створення МКС є розслідування найсерйозніших злочинів по всьому світу, що потребує значних витрат часу на опрацювання значної кількості матеріалів та їхній переклад, відрядження до інших країн тощо.
Це не аналог національного суду, який щодня розглядає понад 20 справ та приймає по 5 рішень. Таким чином, винесення МКС лише трьох вироків не є наслідком слабкої роботи слідства та суду.
По-друге, аналіз статті 25 Конституції України вказує на те, що заборона видачі громадян України іншій державі стосується національної, а не міжнародної юрисдикції.
В міжнародному праві слід розрізняти ситуації доставлення особи до іншої держави (видача) від доставлення особи до суду, який створено за згодою держав відповідно до міжнародного права (передача).
МКС і є тим судом, який створений на основі консенсусу держав за міжнародним правом. Тому, звуження або порушення прав громадян України є ілюзорним.
По-третє, ратифікація Римського статуту сама по собі не спричинить суцільного розслідування всіх злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб.
Вона спрямована на завершення процесу визнання юрисдикції МКС та створить передумови для відновлення порушених прав громадян та встановлення справедливості.
Отже, ратифікація Римського статуту є дійсно необхідною дією в умовах сьогодення.
Україна потребує міжнародних механізмів охорони інтересів суспільства від злочинних посягань, запобігання злочинів та забезпечення справедливого покарання за найбільш жорсткі порушення міжнародного права.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
