У жовтні 2020 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт № 4184, також відомий як «законопроєкт про податок на Google». Станом на 17 лютого 2021 року Рада ухвалила його за основу.
Основна мета законопроєкту — збільшити доходи держбюджету шляхом оподаткування електронних послуг, які надаються нерезидентами фізичним особам на митній території України.
Відповідно, законопроєкт передбачає внесення змін до Податкового кодексу в частині постачання нерезидентами електронних послуг фізичним особам та надання нерезидентами послуг з реклами.
Як це функціонувало раніше? Резиденти (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), що купують рекламу у нерезидентів (її виробництво та/або її розповсюдження), сплачують податок за ставкою 20% від суми таких виплат за власний рахунок.
Як пропонує законопроєкт? Податок на послуги з виробництва та/або розповсюдження реклами сплачуватимуть нерезиденти за загальною ставкою 15%. Тобто, замість покупців послуг податок сплачуватимуть продавці [послуг] за іншою ставкою (15% замість 20%).
Варто зазначити, що вітчизняне законодавство, яке регулює порядок надання електронних послуг та їхнє оподаткування, містить низку прогалин. Надання електронних послуг через мережу інтернет не передбачає фізичної присутності компанії-постачальника в країні споживання, а дає можливість надавати електронні послуги з будь-якої точки світу.
Сьогодні іноземні компанії, що надають електронні послуги на території України, не сплачують ПДВ до бюджету України, оскільки в законодавстві не передбачено обов’язок для таких компаній реєструватися в податкових органах та сплачувати ПДВ.
Відповідно, оскільки іноземні компанії – постачальники електронних послуг не можуть сплачувати ПДВ на території України, за них цей обов’язок виконують кінцеві покупці таких послуг (споживачі).
Водночас у законодавстві передбачено обов’язок сплачувати ПДВ за споживання електронних послуг лише для суб’єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців). Таким чином, в Україні при купівлі електронної послуги фізичною особою від компанії-нерезидента така операція не оподатковується ПДВ.
Зі свого боку, якщо електронні послуги надає компанія-резидент України, то вона сплачує ПДВ. Такі умови ставлять у нерівне положення іноземні та українські компанії, які провадять однакову діяльність у сфері надання електронних послуг.
Практика оподаткування компаній за електронні послуги в країні їхнього надання є не новою та широко використовується в інших країнах. Наприклад, в Євросоюзі створено систему Mini One Stop Shop (MOSS), яка дозволяє суб’єктам господарювання декларувати та сплачувати ПДВ у країні споживання послуги, не реєструючись платником ПДВ в загальному порядку.
Законопроєкт передбачає включення нерезидентів до переліку осіб, які є платниками ПДВ в Україні. Планується спростити процедуру реєстрації платника ПДВ для постачальників-нерезидентів. Можна буде зареєструватися віддалено в електронній формі на спеціально розробленому веб-порталі.
Українські користувачі електронних послуг занепокоєні тим, що оподаткування компаній-нерезидентів призведе до подорожчання самих послуг. Такі побоювання є цілком закономірними, оскільки формування кінцевої ціни продукту включає в себе також витрати на податки, які понесе продавець.
Проте вважаємо, що ухвалення законопроєкту є необхідним кроком як для наповнення бюджету, так і для врівноваження вимог до українських та іноземних компаній, що надають електронні послуги. Крім того, це зрівняє ціну на такі послуги для фізичних та юридичних осіб в Україні, що підвищить конкурентоспроможність вітчизняних постачальників.
Читайте також
