Минулого року ми розмовляли «за життя» з Іваном (він же Чжан) — керівником китайського інвестиційного фонду, екскерівником великої державної компанії. Було багато цікавого, але одна концепція запам’яталася мені найбільше. Іван сказав: «Розумієш, «косяки» зростання виправляються краще за все зростанням. На рівні компаній та країни у нас було безліч помилок, втім, вони перекривались наступним розвитком».
Пам’ятаю, як у 2009 році знайомий голландський банкір за кавою розповідав нам про неминучий «крах китайської бульбашки»: «міста-примари», зростання боргу, зниження конкурентоздатності… Минуло 10 років, «лякалки» щодо «падіння» Китаю не міняються, але його економіка продовжує зростати. За останні 10 років ВВП Китаю збільшився у два з половиною раза! Так, темпи зростання уповільнились, як лякають деякі – до найнижчого рівня за 28 років. Але це 6,6%! Українська економіка востаннє зростала близькими темпами лише в «гарний період» у 2007 році. Решту часу прикро згадувати.
Проте, схоже, що зараз і для нашої країни відкривається чергове «вікно можливостей». У певному сенсі, те, що відбувається, нагадує 2005 рік, коли в Україну повірили і стали інвестувати. Тоді нам вдалося недовго «проїхатись» на цій хвилі, яка достатньо швидко зійшла нанівець — через розбіжність між деклараціями політиків та їхніми реальними справами, відсутність структурних реформ і збереження олігархічно-феодальної системи.
Зараз ми маємо набагато кращі шанси на успіх. По-перше, змінилося суспільство і структура економіки. По-друге, країна підійшла до межі, за якою починаються дезінтеграційні процеси. А це нікому не вигідно – ані місцевим елітам, ані нашим союзникам, США та ЄС. Нікому, крім Путіна. Проте, не вдаючись до довгого аналізу, у нього зараз є (і наростають) інші проблеми, що дає нам гарний шанс.
По-третє, завдяки прозорості та інтернету, а також мережі конкуруючих правоохоронних органів наразі набагато складніше безкарно влаштувати «міжсобойчики» різного рівню типа «Росукренерго» та «тендерних палат»… Але останнє і, може, головне: на відміну від корупціонерів-попередників, більшість з яких переховувалась в Росії, поки «домовлялися про амністію» з місцевими силовиками, тим, хто приходить до влади зараз, залишається дуже мало географічних місць, куди можна буде «надійно» втекти…
За відгуками, які я чую від клієнтів та колег, те, що відбувається в нашій країні протягом двох місяців після президентських виборів, інвесторам подобається. Нерезиденти активно нарощують свої позиції в Україні. На жаль, переважно йдеться про дуже дорогий для нас спекулятивний борг – 17 – 18% гривневі ОВДП або корпоративні євробонди вартістю близько 8% річних. В епоху дешевих грошей, це оксюморон. Ми маємо розуміти, що виплати по ОВДП будуть здійснюватися через оподаткування економіки, а високі відсотки боргу держкорпорацій будуть включені в тарифи, які знов буде сплачувати український бізнес і населення. Коло замикається.
Втім, хоча ці запозичення явно не «перемога», але й не «зрада»… Є реалії суверенного і корпоративного платіжного балансу. Коли грошей немає, їх треба десь брати… До речі, в інвестиційній практиці дуже часто застосовується метод «сходинок», коли в залежності від покращення ситуації новими, більш дешевими боргами рефінансуються старі, дорожчі. І нам цього ніхто не забороняє. Ба навіть більше, у практиці корпорацій це є одним з найрозповсюджених інструментів зменшення фінансових витрат.
У чому полягає наше спільне завдання зараз? Правильно скористатися «новою хвилею», але не стати країною‑суб’єктом, яким «користуються» в своїх інтересах. Я не думаю, що залишилось багато дорослих, які вірять у «добрий західний світ». У кого ще є сумніви, можна почитати белетристику на кшталт «Сповідь економічного вбивці». Як сказав антигерой у «Аватарі»: «Не треба бути слабким, Пандора вбиває таких». Тому коли на фоні закриття виробництв західних компаній в Україні я чую про масову закупку американських локомотивів та нові ескадрильї французьких вертольотів для МВС, я розумію, що поки це «удари у штангу». З цього приводу є дуже гарний блог мого колеги по Аспенській спільноті Сергія Корсунського.
Повертаючись до головного. Ми разом, суспільство і політики, маємо зробити все можливе для швидкого втілення в Україні чотирьох речей: забезпечення верховенства права; захисту приватної власності/інвестицій; створення конкурентного економічного середовища і проведення прозорої приватизації (бажано із застосуванням біржових інструментів, як це зробили поляки) низки державних підприємств, які залишаються «годівницями» для менеджменту і пов’язаних з ним політиками.
Але є ще «п’ятий елемент» – віра у себе і в майбутнє України. Динамічний розвиток має змінити ставлення українців до своєї країни, зупинити або уповільнити міграцію, мобілізувати внутрішні заощадження… Кожен українець має стати генералом Стокдейлом з From Good to Great Джима Коллінза з розумінням «жорстких» реалій, але з вірою у нашу перемогу. А розвиваючись, ми не будемо боятися робити помилки, згадуючи досвід китайця Івана…