Українські маршрутки — це про їхати боком у задушливому салоні, чути «пільговиків не беремо», а взимку — мерзнути, бо водій економить на опаленні.
Коли навіть у столиці маршрутка зручніша і прогнозованіша за автобус, це говорить лише про одне: в цій системі щось пішло не так. І давно.
Потреба у змінах назріла давно
Що пасажирам потрібно від транспорту у місті? Щоб приїжджав вчасно. Щоб у салоні було комфортно. Щоб можна було сісти, а не втискатися між стільцем водія і дверима. Щоб люди з інвалідністю не отримували в обличчя «всі пільгові місця зайняті». Щоб не треба було готувати дрібні гроші і питати, чи працює термінал. Щоб було як у Європі.
Сьогодні громадський транспорт у Києві має шанс змінитися. Ідеться не лише про заміну авто, а й про зміну всієї логіки: від того, як плануються маршрути, до того, як обирають перевізників і як їм платять.
Реформа, яку диктує євроінтеграція
В Україні вже кілька років працюють над законопроєктом №4583 — документом, який мав би закласти нові правила гри для громадського транспорту.
ГО «Екодія» спільно з європейською організацією Transport & Environment та іншими громадськими організаціями розробила до нього пакет конкретних рекомендацій, щоб узгодити українське законодавство з Регламентом ЄС 1370/2007.
Чому це важливо? Бо реформування перевезень громадським транспортом, впровадження моделі PSO є частиною угоди України про євроінтеграцію та одним із обов’язкових зобов’язань. З 24 по 26 червня в Брюсселі відбудеться засідання щодо оцінки готовності України до транспортних реформ. Там же має розглядатися і оновлений законопроєкт щодо моделі роботи громадського транспорту.
Що саме пропонується?
Серед ключових пропозицій від громадськості — конкурсна основа для контрактів з перевізниками, чітка формула компенсації, визначення «ексклюзивного права» на маршрут, прозорість у роботі, вимога щодо енергоефективного транспорту та визначення органу, який буде відповідальним за організацію перевезень. Бо зараз одні маршрути плануються в містах, інші — в обласних військових адміністраціях, а міжміські взагалі зависають у повітрі.
Якщо закон буде доопрацьований з урахуванням цих норм, це означатиме: перевізники працюють за контрактами, що гарантують компенсацію незалежно від кількості пасажирів. У салоні знову з’являться пільговики — бо за них платить не водій, а бюджет. Зникнуть дублювання маршрутів і суперництво за пасажира між автобусом і маршруткою. А держава, зрештою, почне бачити: скільки людей користується транспортом, скільки коштує перевезення і де є «білі плями» на мапі.
А як це вже працює в інших містах Європи?
У Ризі до 2015 року приватні перевізники діяли хаотично, конкуруючи з комунальними службами. Усе змінилося, коли місто запровадило правила згідно з європейським Регламентом. Зараз саме мерія визначає маршрути, умови, технічні вимоги. Приватників просто не допустили до нових контрактів, а муніципальний транспорт адаптувався під нову мережу.
Сучасні ризькі тролейбуси
Автобуси у Ризі
Такі міські маршрутки були в Ризі до 2020 року, а потім їх всіх прибрали. На задньому плані видно комунальний автобус.
У Тбілісі оновлення автопарку стало можливим завдяки міжнародним кредитам та довірі банків розвитку. Закупили нові автобуси на газі, оновили депо, сформували змішану систему — і муніципальні, і приватні перевізники працюють на однаково високому рівні якості.
Зелений автобус — муніципальний, а синій — приватний. Але що той, що той комфортні.
Богдани колись були і в Тбілісі
Будапешт обрав свій шлях: створив окрему структуру, яка відповідає за весь міський транспорт — планування, тендери, контроль, інфраструктуру. Саме ця модель дозволила замінити старі «Ікаруси» на сучасні Volvo, які не лише зручні, а й енергоефективні.
Сучасний автобус в Будапешті.
Як таких маршруток у Будапешті не було, проте рівень обслуговування був низьким. Але реформування допомогло. На фото: від історичних «Ікарусів» до сучасних та доступних «Вольво».
Що отримають українці, якщо підемо цим шляхом?
Насамперед — передбачуваність. Пасажир знає, що автобус приїде. Завжди.
Далі — повагу. До пільговиків, до людей з інвалідністю, до пенсіонерів.
Зручність. Автобуси будуть низькопідлоговими, з кондиціонером, із електронною оплатою. Без перегріву влітку, без холодного сидіння взимку. І без готівки.
Чесність. Відомо, скільки поїздок, який маршрут, які витрати. Прозорість для міста й громади.
І головне — системність. Кожен перевізник працює за правилами. Немає «своїх» і «недоторканних». Тільки конкуренція і якість.
Так, маршрутка не зникне завтра. Але ми можемо задати нові правила гри вже сьогодні. Не боротися з маршрутками, а очолити перехідний процес. Стати містом, де громадський транспорт — гідна альтернатива автівці.
Реформа — це не про транспорт. Це про людей. Про гідність щоденної поїздки. І якщо ми справді будуємо європейську країну — маршрутка має залишитись у минулому.