Про обов'язкове медичне страхування або ОМС в Україні говорять давно. Цю тему зазвичай педалюють політики, обіцяючи зробити добре одразу всім: і пацієнтам, і лікарям, і страховим компаніям.
Наприкінці червня Юлія Тимошенко заговорила про те, що депутати її фракції зареєстрували в Раді закон про ОМС.
До цього, ще в лютому, голова комітету ВР з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медстрахування Михайло Радуцький повідомив, що обов'язкове медичне страхування може запрацювати в Україні з 2023 року.
Для надання людям медпослуг державі потрібні три основні речі: закони, інфраструктура та гроші.Ведення ОМС було прописано в планах ще адміністрацією Януковича як частина п'ятирічки (2011-2015 роки) з глобального реформування системи охорони здоров'я. Але ці плани, на жаль, залишилися тільки на папері.
Говорили і про 2017-й, і про 2019 роки, але поки що все залишилося без змін.
Пацієнти продовжують сплачувати за «безкоштовну» медицину зі своєї кишені або користуються послугами страхових компаній, купуючи поліси добровільного медичного страхування (ДМС).
Очевидно, що перехід на систему ОМС дасть можливість забезпечити рівний доступ населення до необхідної медичної допомоги, підвищити якість послуг, а також мінімізувати витрати пацієнтів, збільшивши доходи медпрацівників.
Досягти цього можна шляхом ефективного розподілу бюджетних коштів. Саме бюджетних. Така система працює у багатьох країнах Європи та Ізраїлі.
Для надання людям медичних послуг державі потрібні три основні речі: закони, інфраструктура та гроші.
Про закони багато говорити немає сенсу – тут винаходити нічого не треба, достатньо взяти за основу досвід інших країн.
Наприклад, в Ізраїлі, де закон про держмедстрахування ухвалили 1994 року, кожен житель застрахований в одній з чотирьох лікарняних кас, які зобов'язані надавати визначений державою перелік медпослуг.
Раз на рік можна змінювати лікарняну касу на свій розсуд. Це стимулює конкуренцію.
Якість охорони здоров'я залежить не від того, як збирати на неї гроші, а як їх витрачати.
Крім державного, лікарняні каси надають додаткові послуги страхування, які не включено до встановленого законом переліку. Але це вже за додаткову плату.
Інфраструктура – це медичні центри та поліклініки. Приватні або державні, спеціалізовані або загального профілю – усі вони повинні бути в рівних умовах, щоб пацієнт міг вибрати ту установу, яка надає найкращі послуги.
Найцікавіше – це гроші. Де їх узяти, щоб вистачило і медикам на гідні зарплати, і пацієнтам на ліки? Тут є два основні підходи.
У деяких країнах частина податків на доходи йде на охорону здоров'я. Наприклад, в Ізраїлі є спеціальний прогресивний податок, що збирається Службою національного страхування.
Він становить 4,8% заробітної плати (незахищені верстви населення платять менше). Водночас якість отримуваних послуг не залежить від суми сплаченого податку.
Інший підхід полягає в тому, щоб збирати гроші на медичні послуги не з доходів громадян, а з їхніх витрат.
Тобто медичний збір закладається в ціну товарів, як це відбувається з ПДВ. Така система працює у Великій Британії, Канаді та Австралії.
Важливо розуміти, що якість охорони здоров'я залежить не від того, як збирати на неї гроші, а як їх витрачати.
У США медицина — на найвищому рівні, але люди потрапляють до лікарні часто вже у критичному стані.Основним принципом тут є ринкова конкуренція за пацієнта – вільний вибір лікаря та медичного закладу. Медики у такому разі заробляють, а не утримуються.
Україна могла б взяти в Ізраїлю основні принципи побудови системи ОМС.
По-перше, це робота, що спрямована на запобігання хворобам і ранню діагностику. Як відомо, профілактика є дешевшою за лікування.
Доступні поліклініки, сімейні лікарі, лікарі-фахівці не дозволяють запускати проблеми.
У США охорона здоров'я — на найвищому рівні, але відсутність доступної медицини призводить до того, що люди потрапляють до лікарні часто вже в критичному стані. А це впливає і на вартість лікування, і на виживання.
По-друге, вся система повинна бути максимально прозорою. Дуже важливо, щоб усі розуміли, що входить до пакета послуг, а що ні, і щоб ціна використаних послуг не перевищувала зібрану премію.
Грошей може забракнути, і вся система розвалиться, так і не запрацювавши. У такому разі люди можуть докуповувати ДМС на ті хвороби, яких побоюються найбільше, або сплачувати ринкову вартість послуг.
У цьому криється головний мінус обов'язкового медичного страхування – неможливо забезпечити 100% безкоштовну медицину.
Завжди існуватимуть хвороби, способи лікування, медикаменти або групи пацієнтів, які ОМС не покриє.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
