Загроза збройного захоплення України Росією є актуальною з 2006 року. Тоді Володимир Путін остаточно переконався, що не порозуміється з Віктором Ющенком, і російські спецслужби отримали дозвіл діяти у нас як на території противника. Тобто, не лише збирати інформацію, вербувати агентів та сили впливу, а й здійснювати терракти, ліквідовувати громадян тощо (не плутати дозвіл із його реалізацією!). Це був вододіл — до цього українські та російські спецслужби співпрацювали як дружні.
І тоді Генштаб РФ, а також деякі аналітичні центри почали розробляти сценарії вторгнення в Україну.
Найбільша загроза повномасштабної агресії була на початку 2014 року. Тому що була прийнята ухвала Ради Федерації РФ, що дозволяла використання армії РФ на території України. В середині того ж року цей дозвіл під тиском США було скасовано, проте зберігається право президента РФ використовувати ЗС РФ за кордоном.
Наразі ймовірність загрози знову наближається до свого максимуму. Володимир Путін переконався, що Володимир Зеленський не піде на реалізацію «мінська» кремлівським алгоритмом, якщо його до цього не примусити. Примусом може бути блокада по енергоносіях, що ми спостерігаємо, і навіть елементи вторгнення. Зрозуміло, з боку РФ це буде подано як вимушений захід для відбиття української агресії.
Власне, ні Путін, ні його оточення не приховують своїх планів. Чого варті, наприклад, чергові мислевиверження Владислава Суркова про те, що агресивне розширення Росії — це не дурниці її старіючого керівництва, а якийсь фізичний закон... Після сертифікації «Північного потоку-2» всяке можливе.
Тобто проблема не в спробах РФ у тій чи іншій формі задавити Україну, а в нашій здатності цьому протистояти.
Так, ЗСУ сьогодні значно боєздатніші, ніж у 2014 році. При цьому втрачено (безповоротно?) дивовижне єднання українців у готовності відбивати агресію. Знову ж таки, протистояти доведеться вже не російським ополченцям, а регулярним військам, які застосовують сучасне озброєння, зокрема авіацію і ракети. Тому принципово багато залежить від здатності нинішнього керівництва України діяти рішуче та адекватно ситуації.
Як політтехнолог розумію, що за два з половиною роки правління у Володимира Зеленського мало скластися ядро прихильників, готових підтримувати його завжди і в усьому, «бо він так старається, так старається, а йому заважають». Хто може заважати президентові, який сконцентрував у себе найповнішу владу за всю історію незалежної України — загадка. Повноважень, мабуть, не вистачає…
Симпатики Зеленського сліпо вірять, що все буде гаразд. Як — невідомо, але все складеться. Симпатія — симпатією, а оперувати слід фактами.
За роки правління влада Зеленського не змогла виконати навіть принципово важливу для неї передвиборчу обіцянку — посадити казнокрадів. Ніхто з помітних одіозних українських діячів, не говорячи вже про олігархів, не сидить, його багатство, нажите незаконним шляхом, не конфісковано. Навіть Віктор Медведчук залишається при своєму і не дуже бідує під домашнім арештом.
Часу недостатньо? Нагадаю, що за Віктора Януковича за ґратами дуже швидко опинилися Юлія Тимошенко та Юрій Луценко, а там звинувачення довелося вигадувати на ходу. Щодо корупціонерів попередньої та цієї влади нічого вигадувати не доведеться. Треба лише виявити волю та розуміння проблеми.
Другий маркер. Влада на чолі з президентом провалила підготовку до опалювального сезону. Адже це цілком рядове завдання. Для холодної зими енергоресурсів замало, влада відверто сподівається, що морозів не буде. Власний видобуток вугілля та газу не росте, а падає. Натомість зростають ціни на енергоресурси, тарифи ЖКГ, транспорт. А ситуацію з транзитом газу інакше як нашим фіаско назвати не можна.
При цьому історія зі спецоперацією щодо «вагнерівців» продемонструвала некомпететність нашого керівництва, а спроби дезінформувати громадськість, щоб зам'яти скандал — його незрілість: як політичну, так і життєву.
Погодьтеся, що відбиття військової агресії з боку ядерної держави — це набагато складніше завдання, ніж посадка корупціонерів або підготовка до опалювального сезону. На що сподіваються фани Зеленського — на сходження на їхнього кумира божественного одкровення? Що він знову приложиться до блискучої маківки Лисого і просвітлиться? Але ж по молитвах замість дій у нас Віталій Кличко фахівець.
Тому настав час тверезіти — і владі, і її шанувальникам. І переставати сподіватися, що цар-батюшка Володимир Олександрович із трьома своїми богатирями Андрієм Єрмаком, Давидом Арахамією та Миколою Тищенком віджене погане воїнство від славного Києва.
Вас цікавить, що робити? План дій існує. Але спочатку необхідно, щоб влада прийшла до тями, навела різкість і зрозуміла, що тактика страуса не допоможе і не врятує. Це як з алкоголіком: ніяке лікування не буде ефективним, поки хворий сам не усвідомлює, що настав час лікуватися. Терміново!
При наростанні загроз план національного порятунку все одно доведеться запускати. Питання лише в тому, чи за участі Володимира Зеленського, чи вже без нього.
Текст опубліковано за згоди автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
На столичному готелі «Україна» з’явилась арт-інсталяція, присвячена українським піхотинцям
