У моїй багаторічній подорожі, перш ніж стати президентом Всесвітнього торгового центру в Києві, було безліч розворотів та ітерацій, але завжди одне бачення для України: динамічна економіка, чка пов'язана зі світовими ринками, повною мірою розкриває потенціал країни.
З 2011 до 2014 року, бувши інвестиційним банкіром у Briggs Capital, я розглядав безліч угод в Україні на суму від $10 до $100 млн. І хоча було багато привабливих можливостей, системні ризики завжди були дуже високими — не надто високими для проєкту, але занадто високими для проєкту в Україні.
У 2014 році, коли сталася Революція Гідності, мене осяяло. Проблема перекинулася з ніг на голову, і виникло головне питання:
«Чому економічний статус України не дорівнює її геополітичному значенню?»
Це велике питання, яке гідне академічного трактату, але суть полягає в тому, що всі чинники, які роблять Україну ключовою ланкою у відносинах між Вашингтоном, Брюсселем і Москвою, — географічне положення, розмір території, природні ресурси, освічені громадяни тощо — мають зробити її й економічним гравцем.
То як саме домогтися того, щоб економічна вага України відповідала її геополітичному значенню?
Очевидно, що простої відповіді немає. Чого наразі бракує економіці України? Фінансових інструментів, які поширені в усьому світі, ефективності ділових операцій, управлінських ноу-хау та стратегічного планування, гнучкого виробництва, розвиненої логістики, постійної ітерації продуктів і послуг для збереження конкурентоспроможності, комунікації, досвіду міжнародних відносин тощо. Але все це не має стосунку до справи. Усе прийде в Україну зі зростанням і процвітанням її економіки. Основна проблема, що лежить в основі всього, полягає у відсутності довіри в системі.
Довіра — основа будь-яких відносин: ділових, особистих або будь-яких інших. З довірою можуть відбуватися транзакції та швидше розвиватися партнерські відносини, і підприємства також можуть розвиватися.
Тепер постало питання: як побудувати довіру там, де її немає?
По суті, відповідь проста: пропонуйте людям те, що їм потрібно або чого хочуть настільки, щоб вони були готові змінити свою поведінку.
То якої ж спільної мети хоче або чого потребує вся Україна? Відповідь: процвітання. Усі ми хочемо процвітання — мати відмінну якість життя.
Отже, як ми можемо туди дістатися? Відповідь лежить у трьох площинах:
- доступ до інвестиційного капіталу;
- доступ до стратегічних партнерів;
- доступ до каналів дистрибуції.
Україна та безпосередньо бізнес, а не тільки уряд, мають регулярно посилати імпульс зовнішньому світу, що країна відкрита й найголовніше — готова працювати з міжнародними стейкхолдерами, виконуючи свої зобов'язання.
Як член Асоціації центрів міжнародної торгівлі, WTC Kyiv безпосередньо пов'язаний із підприємствами в 326 містах по всьому світу, на які припадає 35% світового ВВП. Додайте до цих трьох складників клей у вигляді бренду довіри — це буде міцним фундаментом, на який можна спертися.
Наша спільна мета в умовах пандемії та глобальної рецесії — дійти до ментального і прикладного розуміння, що тільки довіра в кожній транзакції, у кожній комунікації впродовж 10 наступних років змінять нашу країну на краще.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
