Фото: пресслужба «Мотор Січ»
Ще 12 березня на пресконференції після засідання РНБО України її секретар Олександр Данилов оголосив про націоналізацію підприємства «Мотор Січ». Формулювання було досить дипломатичним — «Буде повернуто законним способом у власність української держави».
Холодна війна за завод
На рівному місці виникла парадоксальна ситуація, коли до угоди АМКУ та керівництво країни не бачили жодних проблем для продажу стратегічного підприємства китайцям. А в підсумку Україна прийшла до санкцій проти іноземних громадян, нот посольства Китаю та позовів проти держави на $3,5 млрд.
Міжнародний скандал, погіршення інвестиційного клімату, загроза для виконання контрактів для тієї ж Туреччини та невідомість щодо модернізації вертольотів для ЗСУ — гроно досить неприємних проблем.
Фото: пресслужба РНБО
20 березня СБУ через Шевченківський районний суд заарештувала всі 100% акцій та майно «Мотор Січі». 23 березня президент Зеленський підписав указ № 108 Ради національної безпеки та оборони про повернення активів під державне управління.
Офіційні особи на пресконференціях щосили уникали терміну «націоналізація», а Данилов навіть давав спеціальне інтерв'ю про те, що проведені з підприємством дії де-юре — не націоналізація, і що всі зацікавлені отримають компенсації, — мовляв, у Багдаді все спокійно. Уточнюючи водночас, що вони отримають гроші тільки, якщо заводили гроші не через Віргінські острови.
Крім того, українською стороною наймаються міжнародні юристи, а отже, не спостерігається домовленостей щодо суми. Загалом, до мирової ще далеко.
А так як пакет купувався через шість офшорних компаній — сама пресконференція виглядає як тонкий тролінг.
Бульдоги під килимом
Правда, процес передачі майна державній керуючій компанії так і не почався, спроби змістити менеджмент, призначений ще Богуслаєвим, зазнав фіаско. І під галас у пресі щодо рейдерського захоплення та торгівлю двигунами з державою-агресором все йде собі.
Люди Богуслаєва керують, а китайці зазнають збитків — заведені в модернізацію та докапіталізацію «МС» $100 млн і невідому суму, вкладену в нині заморожений завод у Чунціні, на якому повинні були локалізувати двигуни.
Фото: South China Morning Post
І навіть виникає запитання: санкції США — причина чи привід? Щоб, наприклад, скористатися моментом, убивши відразу двох зайців. І врахувати інтереси західних партнерів і не забути свої, «відшивши» інвесторів.
До речі, досить ненудних інвесторів. Пан Ван Цзінь, що потрапив до санкційних списків США та України, — той самий бізнесмен, який домовлявся будувати глибоководний порт під Євпаторією з Януковичем за $10 млрд, та завадив Майдан і вторгнення до Криму.
А до того планував створити конкурента Панамському каналу в Нікарагуа на паях із загальним бюджетом в $50 млрд. Місце навчання невідомо, а статки він здобув, вкладаючись у золоті копальні в Камбоджі.
Зазвичай в умовах Китаю так виглядають родичі функціонерів КПК. Маловідомі безпартійні хлопці з мільярдом, що ведуть бізнес у телекомунікаційних технологіях і будівництві інфраструктури, — темах, які міцно осідлали в Піднебесній чиновники та силовики.
Бажають то будувати стратегічні канали, через які має проходити 5% світового трафіку, то купувати завод двигунів до бойових літаків — не маючи досвіду ні в першому, ні в другому.
Небратський слід
А ще ж є харківський бізнесмен Ярославський, який увійшов у проєкт, а до того планував вкластися у збитковий Харківський авіаційний завод. А він ні багато ні мало компаньйон і кум Дерипаски, алюмінієвого магната з РФ, проти якого США ведуть війну санкцій. І як раз компанія DCH Ярославського проявила неабиякий інтерес до 25% акцій «Мотор Січі», коли почалися проблеми з китайцями.
Чи випадковий такий системний інтерес до стратегічних підприємств української оборонки? І чи випадкова запекла протидія США? Як завжди, коли у справу втручається політика, не можна сказати однозначно.
Безперечно, після того, як китайці завели сюди гроші, «МС» показав зростання — у 2019 році було $24 млн чистого збитку, у 2020 — $31 млн чистого доходу. $2,5 млн на місяць — не так уже й погано в українських реаліях.
Плюс без сумніву, за доповіддю SIPRI, у звітах експорту в РФ миготять то двигуни для навчально-бойових «Як-130», то двигуни до «Бе-200» — начебто, за ліцензією вироблені Москвою, але ступінь участі України в особі Богуслаєва ще належить встановити.
Чи тільки там ліцензія або ще й комплектуючі? Сам Богуслаєв на авіасалоні в РФ у 2018 році стверджував, що виконує старі контракти, отже, можливо, СБУ копає недарма. І системний інтерес партнера Дерипаски до підприємств оборонки — недарма.
Фото: пресслужба «Мотор Січ»
У будь-якому разі збиток для інвестиційного клімату України ще належить оцінити. А зважаючи на махання шашкою у ЗМІ та арешт активів, підприємство досить далеке від передачі в державне управління.
Є питання до АМКУ, який не бачив проблем у продажі стратегічного заводу китайцям, поки не прилетіло від США. Є питання до майбутнього обслуговування під сотню ремоторизованих для силових структур України гелікоптерів, плюс проєкт із лопастями, якщо холодна війна за «МС» затягнеться. Немає поки що тільки відповідей на них.