Ще 12 березня на пресконференції після засідання РНБО України її секретар Олександр Данилов оголосив про націоналізацію підприємства «Мотор Січ». Формулювання було досить дипломатичним — «Буде повернуто законним способом у власність української держави».
Холодна війна за завод
На рівному місці виникла парадоксальна ситуація, коли до угоди АМКУ та керівництво країни не бачили жодних проблем для продажу стратегічного підприємства китайцям. А в підсумку Україна прийшла до санкцій проти іноземних громадян, нот посольства Китаю та позовів проти держави на $3,5 млрд.
Міжнародний скандал, погіршення інвестиційного клімату, загроза для виконання контрактів для тієї ж Туреччини та невідомість щодо модернізації вертольотів для ЗСУ — гроно досить неприємних проблем.
Фото: пресслужба РНБО
20 березня СБУ через Шевченківський районний суд заарештувала всі 100% акцій та майно «Мотор Січі». 23 березня президент Зеленський підписав указ № 108 Ради національної безпеки та оборони про повернення активів під державне управління.
Офіційні особи на пресконференціях щосили уникали терміну «націоналізація», а Данилов навіть давав спеціальне інтерв'ю про те, що проведені з підприємством дії де-юре — не націоналізація, і що всі зацікавлені отримають компенсації, — мовляв, у Багдаді все спокійно. Уточнюючи водночас, що вони отримають гроші тільки, якщо заводили гроші не через Віргінські острови.
Крім того, українською стороною наймаються міжнародні юристи, а отже, не спостерігається домовленостей щодо суми. Загалом, до мирової ще далеко.
А так як пакет купувався через шість офшорних компаній — сама пресконференція виглядає як тонкий тролінг.
Бульдоги під килимом
Правда, процес передачі майна державній керуючій компанії так і не почався, спроби змістити менеджмент, призначений ще Богуслаєвим, зазнав фіаско. І під галас у пресі щодо рейдерського захоплення та торгівлю двигунами з державою-агресором все йде собі.
Люди Богуслаєва керують, а китайці зазнають збитків — заведені в модернізацію та докапіталізацію «МС» $100 млн і невідому суму, вкладену в нині заморожений завод у Чунціні, на якому повинні були локалізувати двигуни.
Фото: South China Morning Post
І навіть виникає запитання: санкції США — причина чи привід? Щоб, наприклад, скористатися моментом, убивши відразу двох зайців. І врахувати інтереси західних партнерів і не забути свої, «відшивши» інвесторів.
До речі, досить ненудних інвесторів. Пан Ван Цзінь, що потрапив до санкційних списків США та України, — той самий бізнесмен, який домовлявся будувати глибоководний порт під Євпаторією з Януковичем за $10 млрд, та завадив Майдан і вторгнення до Криму.
А до того планував створити конкурента Панамському каналу в Нікарагуа на паях із загальним бюджетом в $50 млрд. Місце навчання невідомо, а статки він здобув, вкладаючись у золоті копальні в Камбоджі.
Зазвичай в умовах Китаю так виглядають родичі функціонерів КПК. Маловідомі безпартійні хлопці з мільярдом, що ведуть бізнес у телекомунікаційних технологіях і будівництві інфраструктури, — темах, які міцно осідлали в Піднебесній чиновники та силовики.
Бажають то будувати стратегічні канали, через які має проходити 5% світового трафіку, то купувати завод двигунів до бойових літаків — не маючи досвіду ні в першому, ні в другому.
Небратський слід
А ще ж є харківський бізнесмен Ярославський, який увійшов у проєкт, а до того планував вкластися у збитковий Харківський авіаційний завод. А він ні багато ні мало компаньйон і кум Дерипаски, алюмінієвого магната з РФ, проти якого США ведуть війну санкцій. І як раз компанія DCH Ярославського проявила неабиякий інтерес до 25% акцій «Мотор Січі», коли почалися проблеми з китайцями.
Чи випадковий такий системний інтерес до стратегічних підприємств української оборонки? І чи випадкова запекла протидія США? Як завжди, коли у справу втручається політика, не можна сказати однозначно.
Безперечно, після того, як китайці завели сюди гроші, «МС» показав зростання — у 2019 році було $24 млн чистого збитку, у 2020 — $31 млн чистого доходу. $2,5 млн на місяць — не так уже й погано в українських реаліях.
Плюс без сумніву, за доповіддю SIPRI, у звітах експорту в РФ миготять то двигуни для навчально-бойових «Як-130», то двигуни до «Бе-200» — начебто, за ліцензією вироблені Москвою, але ступінь участі України в особі Богуслаєва ще належить встановити.
Чи тільки там ліцензія або ще й комплектуючі? Сам Богуслаєв на авіасалоні в РФ у 2018 році стверджував, що виконує старі контракти, отже, можливо, СБУ копає недарма. І системний інтерес партнера Дерипаски до підприємств оборонки — недарма.
Фото: пресслужба «Мотор Січ»
У будь-якому разі збиток для інвестиційного клімату України ще належить оцінити. А зважаючи на махання шашкою у ЗМІ та арешт активів, підприємство досить далеке від передачі в державне управління.
Є питання до АМКУ, який не бачив проблем у продажі стратегічного заводу китайцям, поки не прилетіло від США. Є питання до майбутнього обслуговування під сотню ремоторизованих для силових структур України гелікоптерів, плюс проєкт із лопастями, якщо холодна війна за «МС» затягнеться. Немає поки що тільки відповідей на них.
Читайте також
