Легенда. Віктор Марущенко про сучасне фотомистецтво

Учора не стало Віктора Марущенка, видатного фотографа, засновника школи фотографії, журналу 5.6 і онлайн-галереї сучасної фотографії 5.6 Store. спілкувалося з Віктором у березні, коли готували телевізійний сюжет про сучасне українське мистецтво. Зараз публікуємо повну розмову з метром: роздуми про фотомистецтво та його майбутнє в Україні.

Фото: Igor Rudenko / Facebook

Віктор Марущенко, фотограф

• Про ринок фотомистецтва

Кілька років тому ми започаткували таку практику, як продаж фотографій. Зробили онлайн-галерею, де можна придбати роботи українських авторів. Взагалі мета кожної галереї у світі – це продаж мистецтва. Це великий поштовх для просування української фотографії.

До нас подалося багато людей, але руху немає. Не можу сказати, що взагалі не купують. Купують, але інвестиції перебільшують прибутки. Німецький музей купив фотографії Бориса Градова та Ірини Пап – тоді був прибуток. Загалом, якщо вивчати ринок на прикладі роботи цієї галереї, я б сказав, що справи на ринку дуже погані.

Хоча можу сказати, що все ж таки є рух у позитивному напрямку. Ми стаємо цивілізованішими. Але ми не можемо примусити або якось вкласти в голову нашим багатіям думку про те, що фотографія – теж мистецтво, частина візуального мистецтва, і її теж треба купувати.

• Про те, чому люди не розуміють фотомистецтво

Нам треба пройти певний еволюційний період. В Америці теж таке було. Усе робилося завдяки окремим людям. Гадаю, приблизно в 60-ті роки, коли в MoMA працював Джон Жарковський, він, можливо, перший зробив із фотографії частину мистецтва, бо ввів її в музейний простір. У нас таких людей немає. Тому всі наші потуги щодо фотографічної освіти не працюють.

Наші фотографи вважають, що навчатися взагалі не треба. Але якщо подивитися на міжнародний досвід, особливо на країни, де фотографія розвинена та існує як велика індустрія (це Америка, Німеччина, Швейцарія, Франція, Англія), ми побачимо, що зараз усі навчаються. Іноді фотограф має кілька освіт. Він може бути антропологом, психологом або філософом – це перша освіта. А потім іде до фотографічної магістратури.

• Про сучасну фотографію

Сучасна фотографія – це не просто картинка, до якої ми звикли й не можемо вийти за рамки цього зображення. Зараз Instagram взагалі псує наш мозок. Дуже багато людей вважають: якщо ми робитимемо такі яскраві, красиві фотографії, то називатимемося фотографами. Ні.

Сьогодні фотографія складна, і вона складається з двох частина. Перше – це зображення, картинка. І друге – це ваше висловлювання, ваша думка про те, про що ви хочете розповісти. Це може бути наратив, тобто якесь оповідання, щось сюжетне. Але деякі мистецтвознавці вважають, що наратив зараз лишився в кінематографі, а фотографія має бути іншою. Тобто автор знімає, переосмислює і видає свої образи. І сьогодні наратив може бути й не присутній у фотографії. Це можуть бути серії або секвенції, інші речі, якісь складні форми. Адже є різні форми для висловлювання. Але висловлювання – це обов'язкова умова.

Тому треба навчатися. Бо людина, яка не знає, що сказати образами і про що розповісти, є нецікавою. У ХХІ сторіччі ми хочемо більше, ніж просто зображення. Сьогодні лишатися тільки в зображенні дуже примітивно. Ці кроки ми вже пройшли в ХХ столітті. Сучасна фотографія складна, вона потребує освіти, потребує сучасної візуальної мови тощо. Тому коли ми дивимося на сучасних фотографів, бачимо в них кілька освіт.

• Про три простори, у яких існує фотографія

Фотографія існує в трьох просторах. Перший простір – медійний. Це може бути журналістика. Хоча журналістика зараз теж змінилася, вона стала аналітичною. Ми всі журналісти сьогодні: усі знімаємо, у нас купують ці зображення, якщо ми кудись раптово потрапили й щось цікаве зняли.

Другий простір – комерційний. Це просування або продаж товарів, послуг або персон. Є цілий сегмент у сучасній світовій фотографії – знімати селебрітіс. У нас його немає, бо в нас немає селебрітіс. Наприклад, учора ми могли знімати Кличка, а сьогодні його фото вже не продаси, бо він став мером і до нього немає міжнародного інтересу. Взагалі знімати сьогодні відомих людей смішно, бо ці образи перестають працювати, коли влада змінюється. Навіть політичні образи вже не працюють. Тому ми викреслюємо цю тему.

Третій простір – це арт, якого в нас майже немає. Наприклад, у Берліні 400 галерей, які виставляють фотографії (за деякими даними, 600). Купа музеїв і майданчиків, де виставляється фотографія. До речі, там є й репортажна фотографія. Бо зараз репортажної фотографії майже немає у виставковому просторі — вона туди не доходить. Зараз репортаж мистецтвом не вважається.

• Про пресфотографію

Тут теж складна історія. Є пресфотографія, журналістика й документальна фотографія – йдеться про медіафотографію. Документальна фотографія – це фотографія, яка робиться впродовж якогось певного часу. Ви вивчаєте тему, досліджуєте її. У нас я можу назвати тільки одного документального фотографа – Олександра Глядєлова.

Переважно в нас пресфотографи, які ілюструють якусь подію. І вони називають себе фотографами. Хоча вони не журналісти, освіти не мають, вивчати нічого не хочуть. Коли вони потрапляють у середовище західних колег, то не знають, про що говорити, і не розуміють, про що ті говорять. Навіть за умови володіння англійською вони нічого не розуміють, бо не в темі.

• Про комерційну фотографію

Комерційну фотографію я погано знаю, але вона в нас є. У нас гарні фешн-фотографи й фотографи, які знімають технічну фотографію, наприклад їжу. Тут є хороші спеціалісти, які навчаються, мають сучасну техніку та світло. Але тут теж є проблема, бо вони не можуть купити найсучасніше обладнання, адже воно дуже дороге. Західні фотографи купують, бо там зовсім інші гонорари. Тож наші комерційні фотографи знімають тим, чим знімає пересічний громадянин, фотоаматор. Наприклад, Sony. А за кордоном працюють із камерами Phase One, які коштують 50 тисяч євро.

• Про сучасне навчання

Сьогодні треба навчати, а не передавати досвід, бо він не працює. Як я можу передавати досвід, якщо я людина з аналогової епохи. Я не можу передавати. Усе змінилося. Я можу бути тільки ретранслятором сучасних методик. З погляду сучасного викладання, я не можу передавати відсебеньки. Я не можу казати, що це добре, а це ні. У сучасному мистецтві це не працює.

«Чорний квадрат» Малевича – це добре? Говорять, що так «кожен дурень може намалювати». Але ж треба вивчити теорію супрематизму, хоча б раз прочитати... Тому сучасне мистецтво не працює з формою — форма не на першому місці, як ми звикли. Тобто мистецтво, яке ми сприймаємо, є емоційним: нам подобається або не подобається.

Яка мотивація в людей знімати? Побачив вродливу людину – піднялася камера. А некрасиву – уже не підіймається. Побачив світло, що якось впало – підіймається камера. А якщо світло погане – не підіймається. Тобто в нас рефлексія формальна, емоційна. А в концептуальному мистецтві навпаки: у тебе є ідея, і ти від неї відштовхуєшся.

• Про важливе в сучасній фотографії

Важливий не зміст, а ідея. Ти не залежиш від навколишнього світу, а відштовхуєшся від ідеї. Напрямок навпаки йде. Сьогодні, коли ти дивишся на сучасного автора, то перше питання, яке ставиш сам собі: а від чого він відштовхується? Якщо автор формальний, перспектив тут мало.

Ми з учнями нашого курсу часто їздили до Берліна. Люди повертаються звідти в культурному шоку. Вони тут навчилися одному, а там зовсім інші речі. Вони не витримують цього, не розуміють, у них істерика. Наша людина якщо не розуміє, у неї починається істерика. Зараз є дуже багато успішних фотографів на Заході. Захід є нашим лакмусовим папірцем. Якщо людина стає успішною там, цей напрямок вірний.

• Про наших фотографів, які популярні на Заході

Багато призів у Сергія Мельниченка. Він Leica взяв. Музей Foam в Амстердамі раз на рік проводить конкурс найкращих світових портфоліо. У нас там три перемоги за кілька років. Перший був Курмаз, другий – В'ячеслав Поляков, третій – Валентин Бо. І мені здається, що саме Валентин Бо – перша людина, яка вийшла з «папуаського» зображення нашого життя. Адже в Кумаза був Майдан, хоча й дуже концептуальний. Поляков знімав Україну, розфарбовану потім у комп'ютері. А Валентин Бо вийшов на такий рівень – він зняв дуже відому заборонену секту, яка спілкується з прибульцями. І цей проєкт зараз всюди виставляється. Але наші люди нічого не розуміли. Ми навіть просили Валентина, щоби він стояв і проводив екскурсії. Бо концептуальне мистецтво треба пояснювати.

• Про те, чому частіше купують файн-арт

У нас є паралельний осередок фотографів, переважно з комерційного напрямку, з моди. Їх купують не колекціонери, а люди, які, як говорила моя бабуся, хочуть щось «повісити на калідор». Вони купують такі фото як дизайнерську роботу. Вона не колекційна, а саме дизайнерська. І десь вона буде дуже добре висіти. Тому купують цей файн-арт. Таких фотографів у нас багато, є окремий напрямок такої фотографії. Вона й у світі продається. Є різні галереї, які продають більші тиражі, більше примірників за нижчими цінами.

• Про поради колекціонерам

Я процитую Михайлова. Він сказав: чому не купують фотографію? Вона ж потім самознищується. Її треба зберігати — це обов'язок людини. Якщо колекціонер має якусь позицію, треба купувати різних авторів. Навіть не з погляду інвестицій, бо інвестиції сьогодні можуть бути тільки в Михайлова – він найдорожчий. Інші продають до тисячі. Люди з грошима цю тисячу доларів можуть витрачати на вечерю. Хіба не можна просто підтримати автора?