Чому залякувати українців шкідливо, як і обіцяти швидку перемогу

Автор

Артур Гмиря

Чому не варто лякати українців невдачами на фронті чи колапсами держави?

Наразі в українському суспільстві є два поляризовані табори: одні ллють бальзам на душу нашою, чи не торішньою перемогою над росією в цій війні (телемарафон). Інші – залякують суспільство мільйоном «Ланцетів», жахами війни, нестачею дронів, можливими колапсами на фронті та іншими проблемами. Звичайно, українське військо та суспільство маючи як гострі проблеми для розв'язання, але й шанси на перемогу в цій війні.

проговорило з психологом і професійним комунікатором про те, чому залякування та задобрювання – це два види дитячого спілкування та чому не варто це поширювати, використовувати залякування для мотивації людей, включно з російською пропагандою.

Залякування як адреналін заради донатів?

«Є два підходи до лікування онкохворих: один говорить, що людині не треба знати правду, а інший стверджує, що 100% потрібно знати прогноз і скільки залишилося часу, аби привести до ладу власні справи. А ми ще маємо, як Ізраїль, готуватися до того, що нам жити з людьми, які можуть щодня вбивати нас ракетами, можливо, наступні десятки років», – розповів психолог і психотерапевт Євген Гетманчук.

Євген Гетманчук вважає, що, звісно, потрібно зважати на форму повідомлення, її емоційну частину, але допоки це мобілізує людей до донатів, волонтерства, інших дій і допомагає їм звернути увагу на недоліки державної політики, такі методи є прийнятними.

«У нас дивовижна ситуація. На всі запитання, яке суспільство ставить владі, держава обрала стратегію мовчати. На жодне із запитань не було задовільної відповіді. Тому іноді інформація може подаватися в шокогенній формі – як голка з адреналіном у саме серце, аби прийшли до тями», – говорить психолог.

Чому постійно залякувати людей шкідливо

Спеціаліст зі стратегічних комунікацій Юрій Богданов нагадує, що, коментуючи подання інформації в шоковій формі, непотрібно забувати про вразливих людей, які через накручування можуть отримати справжні вади здоров’я:

«Я розумію, що дуже хочеться донести правду. Але коли якийсь умовний пенсіонер, який не має міцного здоров'я, чує, що завтра ми програємо війну, він може померти цілком не фігурально. Через те, що йому сказали, тому що слабке серце», – пояснює свою позицію Юрій.

Євген Гетманчук також розтлумачує: якщо постійно використовувати емоційно заряджені повідомлення, люди просто звикатимуть до цього й не звертатимуть увагу, почнуть відхрещуватися від такої інформації.

За такої умови навіть об'єктивна інформація, надана з добрими намірами, на кшталт інтерв'ю української військової та громадської діячки Марії Берлінської про дрони, може припинити працювати й почне сприйматися як залякування, додає психолог. Слухач впадає в звичайну апатію чи взагалі починає ігнорувати тему війни.

«Але це як алкоголь у чистому вигляді. Спочатку споживаєш їх (новин) багато, а потім у тебе два шляхи: або ти виробляєш якусь резистентність, стаєш апатичним і припиняєш сприймати новини; або ти просто починаєш потрапляти в інформаційну залежність. Згодом ти вже не можеш почати день не з «Трухи», – наводить аналогію Юрій Богданов.

Чому роспропаганду не можна використовувати для мотивації людей

16 липня росія видала черговий фейк – цього разу це була цитата із «Зоряних війн»: «200 тисяч уже готові, ще мільйон на підході» – це стосувалося російських дронів «Ланцетів». Окупанти виготовили нібито 200 тисяч цих дронів попри санкції. На жаль, це повідомлення сколихнуло мережу, його активно тиражували у фейсбуці та в телеграм-каналах.

Звісно, дублювання фрази про 200 тисяч було менше, можливо, через її поверхневу абсурдність, але передавання слів російських пропагандистів про «серйозне нарощування виробництва» та «реальну загрозу» мало місце. До того ж цю інформацію українські медійники ніяк перевірити не могли.

«Яку мету переслідує росія, коли поширює будь-яку офіційну інформацію? Завдання перше – підняти бойовий дух власного населення, власної армії тощо. Завдання друге – підірвати бойовий дух, здатність до спротиву та інші компоненти активності українців. Хто може при здоровому глузді поширювати російську інформацію-наратив в умовах, коли росіяни виконують свої завдання? Поширення будь-якого офіційного російського наративу, навіть із найдобрішими намірами, це щонайменше дурість, а як максимум — злочин», – пояснює Юрій Богданов.

На його думку, залякування навряд чи допоможе достукатися до людей, які свідомо обрали ігнорування війни, бо вони цю інформацію просто не побачать. Люди, що відхрестилися від війни, не слухають політичних блогерів. Вони легко зможуть пройти повз це, і водночас активна частина населення може спричинити бум у фейсбуці, а не конструктивну дискусію.

«Коли ми говоримо: у росіян — мільярд "ланцетів", чи мільйон "ланцетів, чи 200 тис. "ланцетів", — кажемо, що восени на нас чекає катастрофа. Я скажу так: до осені лишається трохи більш як місяць. У полі раціонального, якщо катастрофа насувається восени, нічого зробити вже неможливо. Тобто фактично нам говорять: нас чекає апокаліпсис, ви всі помрете, і можна нічого не робити. Чи це правда? Навряд. Тому що картина реальності завжди складніша», – вважає спеціаліст зі стратегічних комунікацій.

Як лякалки до росії доводять

На думку Євгена Гетманчука, страх є вкрай ефективним інструментом мотивації, але довго на ньому не поїздиш. Це потужне паливо, але згодом воно призводить до невтішних наслідків.

Цю думку продовжує Юрій Богданов. За його словами, саме це сталося з росіянами: емоційні гойдалки – це один із головних прийомів пропаганди окупантів.

«Це призвело до трьох патернів поведінки. Перший – ескапізм. Насправді більшості росіян пофіг на війну, вони від реальності втекли дуже давно. Другий патерн поведінки – тотальний «одобрямс». Путін сказав напасти на Україну – окей. Завтра зникне путін – фіг із ним. Ми це бачили за бунтом Пригожина — тоді ніхто не вийшов захищати президента. Третій патерн – абсолютно беззмістовна злоба до всього, ненависть до всіх і вся. Зараз є ворог у вигляді України, НАТО – буде так. Завтра потрібно буде вбивати росіян – вбиватимуть один одного», – пояснює ефект пропаганди емоційних гойдалок на росіян експерт.

За його словами, наш плюс у тому, що ми — змагальна демократія. До того ж у нас немає монополії на ЗМІ, тому вони просувають різні думки, але такі емоційні розхитування в Україні з боку медіа навряд чи призведуть до чогось кращого, тому потрібно вчитися говорити по-дорослому: фактами, аргументами, об’єктивною реальністю та аналітикою, а не емоціями.

Україні потрібна доросла комунікація

Говорити, що українці забули про війну — просто нечемно, адже 78% українців мають близьких родичів або друзів, які отримали поранення або загинули через російське вторгнення. Ба більше, щодня ця цифра тільки збільшуватиметься.

«Промова Черчилля під час Другої світової «Мені немає чого вам запропонувати, окрім поту, сліз і крові» – це орієнтовано на дорослих людей. Арестович із «два — три тижні» – це діалог, орієнтований на дітей. Із дорослими можна об’єктивно говорити про те, що є, й називати речі своїми іменами», – стверджує Євгеній Гетманчук.

Психолог зазначає, що до дорослого спілкування можна ніколи не бути готовим, але поки його не буде, нічого не зміниться. Комунікація, спрямована на дорослих, спонукає аудиторію до роздумів і проактивності, допомагає їй, власне, дорослішати. Повідомлення, орієнтовані на дітей, мають іншу мету: заспокоїти, приспати, зробити зручними, залежними та керованими.

Натомість єдиний ефективний варіант – це говорити, як є. Але будь-яка держава не хоче мати багато свідомих громадян, адже вони можуть ставити вкрай незручні для неї запитання, говорить Гетманчук. Тож надія в цьому питанні не на державу, а на громадянське суспільство.

«Якщо ми хочемо як суспільство рухатися вперед, а не постійно перебувати в цих, знаєте, гойдалках, ми всі помремо, але ми найкращі — нам треба все-таки вести таку складну дискусію. Треба бути чесними в аргументах. Треба не намагатися політизувати або маніпулювати чим завгодно. Не треба думати, що українці тупі», – стверджує Юрій Богданов.

Останнім прикладом такої дитячої комунікації, на думку експерта зі стратегічних комунікацій, стали балачки навколо контрнаступу. Суспільство постійно підігрівалося меседжами про те, що окупанти побачать танки Leopard і втечуть аж до кордону, просування ЗСУ буде блискавичним.

Тепер люди не отримали обіцяного й впали у фрустрацію, хоча Збройні сили щодня проходять усе далі й далі. Ця історія свідчить про те, що потрібно налагодити комунікацію — як тим, хто намагається налякати українців, так і тим, хто постійно занадто оптимістично їх підживлює.