Фото: Кабінет Міністрів України
Минулого тижня президент Володимир Зеленський заявив, що він проти продажу української землі іноземцям. Заяву було озвучено вже після того, як до Верховної Ради внесли ліберальний законопроєкт, який дозволяє нерезидентам України купувати земельні ділянки. Його авторами є депутати від «Слуги народу».
Втім, відразу після заяви в Раду надійшов ще один (вже урядовий) законопроєкт. Певно, у самого президента і членів його команди різні погляди на те, яким має бути ринок. Детальніше про те, що буде з українською землею, що відбувається з економікою і чого очікувати бізнесу найближчим часом, в інтерв'ю 
розповів міністр економіки Тимофій Милованов.
– Навіщо Україні взагалі потрібен ринок землі?
«Кожна людина, яка при пам'яті, погодиться, що ринок землі є. Але він у тіні».
– Як сказав один фермер вчора на зустрічі з президентом, кожна людина, яка при пам'яті, погодиться, що ринок землі є. Але він у тіні. Наприклад, є довгострокова оренда, є емфітевзис – це така умова, коли ви, по суті, передаєте землю назавжди. Якщо потрібно купити чи продати – ми зараз з вами зайдемо в Інтернет і гарантовано знайдемо оголошення, де просто продається земля, хоча вона офіційно і не може продаватись. Тому питання має бути насправді не навіщо, а що ми намагаємось зробити. Перше – у нас є два типи приватної власності на землю. Десь 10% з цієї приватної власності може вільно продаватись, а 90% – не може. Тобто мораторій на землю забороняє продавати приблизно 90% приватної власності землі, а інші 10% – можна.
– Чому?
– У мене таке ж питання – «чому». Це, мені здається, неправильно. У вас може бути сільськогосподарська земля типу 1, а у мене – типу 2. Ви її можете продати мені, а я свою вам не можу продати. Чому? А я не знаю, чому. І це неправильно. Тому ми хочемо відмінити мораторій і змінити це. Тут є питання, хто має право купувати. Ми про це зараз окремо поговоримо. Друге – це питання з державною землею, тобто із землею, яка знаходиться у державній власності. Що з нею робити? І чому взагалі щось потрібно з нею робити. У мене є відео в телефоні, я повісив його на Facebook, де новий керівник волинської філії Центру сертифікації насіння посівного матеріалу відповідає на запитання про фінансовий результат здачі в оренду 300 гектарів державної землі. І відповідь на цьому відео – мінус 7 мільйонів гривень. Тобто ми не тільки здаємо землю безкоштовно – ми ще й збитки несемо. Як це може бути, ви запитаєте?
– Я не розумію.
– Я теж не розумів до роботи у цьому міністерстві. Як можна здавати землю в оренду й отримувати з цього збитки? Який механізм взагалі може бути? Механізм, виявляється, такий: ми з вами підписуємо угоду про спільну діяльність. І в рамках цієї угоди я даю вам державну землю, але додатково кажу, що я дам добрива, дам техніку, а ви знайдете клієнта, продасте все. І потім я не тільки вам даю землю, а ще й витрачаю гроші на добрива.
– Це ж афера.
– Звичайно, це шахрайство. А потім ви кажете: слухайте, не вийшло. Малий врожай чи ціна не та. Отак завдаються збитки державі. Питання: що з цією землею робити? Це добре, що взагалі є якісь угоди. Там був інший керівник цього центру. Ми у нього запитуємо на нараді: скільки у вас землі? Він каже, що 17 тисяч гектарів. Тарас Висоцький, мій заступник з агро, питає, а чому за документами 13,6 тисяч гектарів? А він каже: тому що у нас в реальності 17. Як це пояснити? Тобто звітують за 13 чи оформлено 13 тисяч, а насправді – 17 тисяч. І, згідно з нашими розрахунками, на тому підприємстві мінус 76 млн грн. Це не фінансовий результат, а це те, що ми не заробили. Якщо б ми заробляли так само, як заробляють офіційно аграрії, фермери, то ми б мали додатково 76 млн грн.
Є «Конярство України» – від 40 до 50 тисяч гектарів. У нас дані, що 53 тисячі гектарів. Вони кажуть, що у них менше тисячі гектарів. Ви коней бачили? Я не бачив. Вони кажуть, що у них є 2,5-3,5 тисячі коней. Нема питань. Я спеціально заїхав на приватний завод конярства. Ні копійки від державного бюджету. Мають коней, яких продають з аукціонів у Європу. Мають чемпіонів, які входять в топ-5, топ-3 світового рейтингу. Їм потрібна земля, але ж не десятки тисяч гектарів. І якось вони там собі справляються без державної підтримки. Це ще один приклад неефективного використання ресурсу – землі.
– А «Конярство України» прибуткове?
– Ми ж рахуємо не фінансовий результат. За фінансовим результатом досить часто буває, що є мінімальний прибуток. Загалом по всій державній власності річний прибуток – 2% на активи, за нашими розрахунками. Але ж ви знаєте, що він легко може бути набагато більшим. Наприклад, у всіх «укрспиртовських» заводів прибуток, здається, 20 млн грн, тобто мільйон доларів. У нас в країні монополія спирту, і це приносить лише мільйон доларів (навіть менше, ніж мільйон) на рік.
– На вашу думку, який там реальний прибуток?
– Щодо «Укрспирту» ми не рахували. Але там шалені цифри в тіні. І завжди так було. Ми знаємо, що люди, які намагаються там щось змінити, гинуть. Я думаю, що з державною власністю потрібно працювати і покращувати. Ті активи, які є непрофільними для підприємств, потрібно продати. Ті підприємства, які не є важливими для держави, потрібно продати. Наприклад, у кожного міністерства, у багатьох підприємств є свої санаторії. Вони дуже класні. Але чому не працюють як санаторії для людей? Чому вони закриті, відомчі, для когось? І такого повно. Я думаю, що це потрібно змінювати.
Люди мають право на те, щоб або вони самі користувались цими державними активами, або щоб активами управляв справжній власник і платив податки. А ці податки щоб використовувалися на благо держави. І тому із землею є конкретна ідея – передати державну землю (яка сьогодні використовується досить часто в чорну конкретними шахраями) в місцеві громади. І хай громади вирішують, що з цією землею робити. Або здавати її в оренду, або залучати інвестиції, або продавати комусь, або навіть переорієнтовувати – якщо вони хочуть там побудувати дитячий садок чи щось інше. Передати землю людям, по суті. Там є питання про іноземців, це болюче питання.
– Президент Володимир Зеленський сказав, що він проти того, щоб іноземців якось допускали до купівлі та продажу землі. Як з цим бути? До речі, дуже багато аграрних компаній, як-от Kernel, «МХП», котуються на західних біржах. Вони вже мають серед своїх співвласників іноземців.
– І питання, що з ними робити. Ми багато говорили з аграріями. Ще інший приклад – Кейс Хусінга. Я до нього заїжджав у село. Він іноземець, побудував одну з найсучасніших молокоферм в Україні. По-перше, у нього є така автоматична карусель, де корови заходять, йдуть по колу, їх автоматично доять, і потім вони виходять. Таких в Україні тільки дві, і одна у нього. По-друге, він не зберігає молоко, а охолоджує і одразу закачує у вантажівки, а ці вантажівки везуть продукт на молокозавод. Набагато краща якість, ніж коли зберігаємо, потім перевозимо, ще раз зберігаємо. І це робить іноземець.
Також мені показали іншого іноземця, який платить за все готівкою, не платить податки, село розбите, доріг немає, в центрі культури вибиті двері та вікна, все занедбане. От вам два різних іноземці. І той, і той працюють в Україні давно. І таке є з українцями. Я подивився, хто більше для громади платить податків. Певний агрохолдинг в Паланківській ОТГ платить найменше за всіх, а місцеві фермери чи сільгоспвиробники платять максимально. Здається, 2000 грн з гектара, а агрохолдинг – 900 грн з гектара. І ті, і ті – українці. Де справедливість?
– Та все ж таки, яким, на вашу думку, має бути ринок землі? Чи матимуть право іноземці чи іноземні компанії купувати українську землю?
– По-перше, я думаю, це має бути баланс і компроміс між тими, хто хоче продати землю, і тими, хто хоче купити. Власники землі мають право отримати високу ціну за землю. Якщо у них кілька гектарів (а гектар коштуватиме кілька тисяч доларів через певний час), то вони розбагатіють. Люди на це мають право. Необхідно, щоб була конкуренція за землю, за продаж землі. Звичайно, ті, хто зараз працюють на ринку, не хочуть цієї конкуренції, бо їм буде дорожче обробляти землю. В ідеалі хочуть, щоб тільки вони мали право купувати. А ще краще, щоб їм просто передали цю землю.
Я думаю, що потрібно знайти баланс. Який саме – це питання українського суспільства. Насправді, я не політик – я призначений політиками, а їх обрав народ України. Тут народ України має вирішити, що зробити. Ми зараз обережно підходимо до питання, чи потрібно робити референдум. Я проти референдуму. Тому що насправді референдум про землю вже відбувся. Обидва кандидати в президенти, які пройшли в другий тур, чітко обіцяли ринок землі. Ба більше – в програмі Зеленського написано про створення прозорого ринку землі. Також президент обіцяв, що реформи будуть відбуватись швидко. Це означає, що люди чекатимуть ще 10 років, поки земля подорожчає та вони зможуть стати більш заможними. Тому, я вважаю, це питання, по суті, є вирішеним.
По-друге, про що має бути референдум? Про те, чи має право людина розпоряджатись своєю власністю? Так на це відповідь зрозуміла – має. Ми не в Радянському Союзі живемо. Єдине питання – чи потрібно туди пускати іноземців і у якій формі. Сьогоднішній кабмінівський законопроєкт чітко каже, що тільки українців – українські юридичні особи й українські фізичні особи. Мова про те, що робити з тими компаніями, які є українськими, платять податки в Україні, але власники є іноземці. І тут є різні точки зору. Одна така: ті, хто вже є, хай будуть. Інша точка зору така: ні, нікому не можна.
У нас 1300, здається, компаній, які мають іноземний капітал. Питання в тому, що з цими компаніями робити. Чи дозволяти іншим компаніям, таким, як вони, створюватись? Чи робити це поетапно? Звичайно, ті, хто вже є на ринку, хочуть, щоб якийсь етап був тільки для них – щоб вони могли собі купити землю. Але як бути іншим? Хтось створив компанію, не вистачило грошей, а є друг іноземець. Його пускати? Багато людей проти. Дехто – за. І це питання потрібно чітко пропрацювати, щоб тут не було проблем.
– Чому дуже багато фермерів середньої ланки, які входять до Всеукраїнської аграрної ради, виступають проти відкриття ринку землі?
– Вони не виступають проти відкриття ринку. Вони виступають проти питання іноземців. І навіть не в плані іноземців, а в плані нових компаній з іноземним капіталом. Але одна річ, коли заходить іноземець і намагається скупити землю, а друга – коли ми з вами побудували компанію, а тепер хочемо її продати на Варшавській біржі, щоб залучити кошти. Ми українці, але хочемо залучити додатковий капітал для того, щоб ще щось побудувати. І от як знайти баланс і компроміс – це дуже складна річ.
– Яка ваша позиція з цього приводу?
– Моя особиста позиція, що конкуренція потрібна на всіх ринках. Але дійсно треба дати час чи підтримати український бізнес. Я думаю, що українські компанії, українські власники мають отримати фінансову підтримку – для того щоб купити землю або працювати на землі. Знову ж таки, тільки юридичні особи. Але я би не обмежував і не робив би процес поетапним. Я вважаю, що для економіки це краще. Але далі треба дивитись, хто є справжнім власником. Якщо є справжній власник, я би дивився не на те, чи він іноземець, чи українець, а на те, чи у нього чисті гроші, чи він працює на землі, чи платить податки, чи інвестує в село. Як це прописати в законі і чи це те, чого хочуть люди, – це вже питання.
– А як бути з Росією?
– Це питання підпадає під санкційний закон. І цей закон можна використовувати не тільки проти Росії, а й проти інших держав, якщо вони будуть працювати не в наших інтересах.
– Одне із заперечень щодо ринку землі – це кадастрове законодавство, коли кадастри працюють так, що вони не можуть захистити право власності. Кажуть, що ринку землі не має бути, доки не буде прозорої системи.
– Це безпідставна маніпуляція. Тому що на місцях люди, які працюють в кадастрі, займались всякою єрундою. От тільки сьогодні мені людина розповідала про випадок, коли будують лижну гірку на Закарпатті. І через кадастр державну землю переоформлюють всередині гірки. Ставлять такий шмат й комусь переоформлюють. І вже є розмова, щоб забрати це переоформлення.
Це до сільськогосподарської землі взагалі відноситься. Це просто про те, що кадастр не повинен мати функцій розпорядження землею. Кадастр має тільки реєструвати землю та угоди. Тут потрібна політична воля – і зміни будуть. Думаю, що у нас зараз достатньо і можливостей, і часу. Президент дав розпорядження, щоб проблема з кадастром була вирішена до кінця наступного року – в той час, коли буде запущено ринок землі. І це буде зроблено.
– Скільки інвестицій дозволить залучити ринок землі?
– Це залежить від моделі ринку землі. Якщо ми не обмежуємо питання, хто є власником землі, то буде більше інвестицій.
– Чи є якісь оцінки?
– Найбільша цифра, яку показують, – це 3,5% додаткового зростання ВВП на рік. Це означає, що кожна людина в Україні стає на 3,5% багатшою. Якщо ми обмежуємо ринок землі чи відстроковуємо, то це означає, що на 1% станемо багатшими. Так з усіма реформами. Звичайно, всі люди бояться невідомості. Потрібно робити зміни таким чином, щоб люди знали, що вони від них виграють. Наприклад, під час приватизації треба, щоб у людей з'явилися можливості для нової роботи. Можна приватизацію зробити так, щоб всіх звільнили, а можна так, щоб у людей, які залишаються працювати, зарплата стала вищою, а тим, хто не залишається, платити зарплати певний період, і за цей час їх навчити новому, підвищити кваліфікацію. А?бо дати державну підтримку для створення бізнесу, можливість знайти нову роботу – ще кращу, ніж попередня. Це два підходи.
Так само і з ринком землі. Можна зробити ринок землі, де невідомо, хто купив. А можна зробити ринок, коли і громади виграють, і власник ефективний, і ті, хто до цього мали землю, стануть багатшими. Ці деталі важливі для цієї розробки. А ще те, щоб держава насправді піклувалась про людей, а не про реформу. Не реформа заради реформи, не ринок землі заради ринку землі. А ринок землі заради того, щоб українець, який живе на землі, став багатшим. А тепер потрібно показати, що саме ми будемо робити і як переконати українця, що він стане багатшим.
Для цього ми робимо певні конкретні кроки. Відкрили дані геокадастру, їх можна побачити на веб-сайті. Ви можете зайти у свою громаду і подивитися всі зміни ділянок, які відбулися за останній тиждень чи за останні місяці. Ще тиждень тому не можна було подивитись на громаду – тільки на область. Три тижні тому взагалі нічого не було. І ми будемо постійно цей процес покращувати.
Так само і з фінансовою підтримкою. Ми покажемо, що люди можуть отримати її до того, як ринок землі буде запущений. Де конкретно за низькі відсотки вони можуть отримати гроші надовго, на 5-10 років, щоб викупити землю, чи запустити свій бізнес. Про це зараз йде розмова. Ми поки що виділили 4 млрд грн. Шукаємо можливості збільшувати цю підтримку наступного року і далі. Щоб вона пішла українцю, власнику землі, а не тому, у кого кращі зв'язки в парламенті, як це було раніше: нібито пішло українцям, а зайшло тому, кому завод побудували.
– У нас багато хто побоюється, що з'являться латифундисти, які володітимуть землею, а люди свою землю втратять. До речі, в інтерв'ю Ігор Коломойський казав те ж саме. Зараз у проєкті закону, який є у Верховній Раді, стоїть обмеження – 20 тисяч гектарів землі.
– Там стоїть пів відсотка, що складає понад 200 тисяч гектарів. Цифра виглядає великою, але це лише пів відсотка. Якщо б ми в інших галузях (наприклад, в енергетиці чи в банківській сфері) мали б обмеження, що найбільша компанія має право тільки на пів відсотка ринку, то у нас би була не економіка, а щастя. Тому що ми перемогли б всіх монополістів. Я розумію, що ми говоримо про землю і 200 тисяч. А якщо ми покажемо банки, які мають 20% чи 10%, або 30% ринку. До речі, той самий «Приватбанк» – не найменший в Україні. То давайте такий самий підхід зробимо й приймемо рішення, що жоден банк не має права мати понад 0,5% клієнтів. Що тоді буде? Це одна точка зору.
Дійсно, 200 тисяч гектарів – це, можливо, багато. Але у нас сьогодні є декілька компаній, які мають більше. Давайте їх зруйнуємо. Ми можемо, але це питання балансу. Люди побудували свої компанії. Ми хочемо, щоб вони продовжували експортувати, приводили нам валюту. Щоб ми за ці гроші могли імпортувати товари, які нам потрібні, чи виробляти свої. Ми хочемо, щоб ці люди продовжували платити податки «в білу». Якщо вони не платять податки, то це одна розмова – з ними треба боротися.
До речі, всі агрохолдинги разом обробляють 15% землі. Тому тут таке питання – наскільки це реальна проблема чи це трохи відволікання уваги. Не знаю. Я думаю, що можна і менше з часом робити. Але якщо говорити про концентрацію, то це не той ринок, на якому це є найбільша проблема. Проблема в тому, що є відсутність конкуренції. В одному селі один аграрій купив усе, а в другому – інший. Вони якось між собою не конкурують. Той нічого не платить, а той платить. Чому? Тому що він хазяїн чи він виріс у тому селі, і йому болить. А той в Києві живе, і йому пофіг.
Нам цю конкуренцію потрібно запустити, щоб сама громада казала: не будемо тобі здавати чи продавати землю, або взагалі конфіскуємо землю, якщо буде порушення закону. Звичайно, приватну власність не можна конфіскувати. А якщо людина порушує закон, то громада має право спитати, чому в сусідній громаді податки платяться, а тут – ні. Не обробляєш землю – плати податки. Не платиш податки – продавай комусь, хто землю буде обробляти. Таким чином потрібно боротись. Я ці 0,5% хотів би порівняти з концентрацією в інших галузях. Наприклад, на телебаченні. Давайте приймемо закон, що жоден телеканал не має права мати більше, ніж 0,5% телеглядачів. Це велика цифра чи маленька?
– Декілька кварталів поспіль в Україні падає промисловість. Але одночасно є економічне зростання. Що взагалі відбувається?
– Давайте по-простому. Економічне зростання не є самоціллю. Це важливий показник, як температура тіла: якою б вона не була, головне, як людина почувається. Так само з економікою. Найголовніше не економічне зростання, а те, чи є у вас робота і скільки за цю роботу платять, а також що ви за ці гроші можете купити. Тобто перекладаємо на такий жаргон: робочі місця, рівень безробіття, інфляція і рівень зарплат. Тому що може бути економічне зростання, але всі результати від нього отримають дві людини в країні. Нащо нам таке економічне зростання?
Припустимо, економічне зростання – 10%, а з них 8-9% пішли трьом олігархам чи інвесторам. А люди як зростали на 1%, так і зростають. Це погано. А може бути інша ситуація, де ми зросли на 3%, але всі вони пішли людям. Тоді зростання на 3% краще. Це називається включене чи інклюзивне зростання. Це означає, що зростають всі разом. От ми хотіли б, щоб зростали всі разом.
Але ви слушне питання ставите: звідки є зростання і чи воно вирівняється? Воно трохи згладиться до кінця року, бо є сезонність. За рахунок чого воно йде? За рахунок позитивних очікувань. Якщо ми вважаємо, що економіка зростатиме, то ми більше витрачаємо, інвестуємо. За рахунок споживання. За рахунок агро (агро у нас постійно зростає більш ніж на 10%). За рахунок врожайності, включно з фермерами та великими агрохолдингами. За рахунок всіх разом. Нема в Україні поганої людини – всі хороші. У кожного свій інтерес. Так само нема в Україні поганих компаній – всі хороші. У кожного свій інтерес.
От візьмемо тютюнові компанії, про які зараз говорять. Нібито люди хочуть курити і податки вони платять. Але є люди, які кажуть, що їх потрібно заборонити взагалі, тому що курці потім вмирають від раку легенів, і це погано. Те саме з алкоголем. Хтось каже, що «Укрспирт» треба демонополізувати, що горілка має бути дешевшою. Наприклад, зробимо горілку дешевшою вдвічі. Це краще для українців чи ні? У кожного своя точка зору. Хтось каже, що це краще, а хтось скаже, що будуть п'яні валятись, і це погано. І так кругом. Держава має балансувати. Це арбітр, який знаходить компроміс. Як арбітр вона має не допустити, коли відбувається бійка й руйнується економіка.
Тому я би говорив не про економічне зростання, а про зростання реальних зарплат, про зменшення бідності, про створення робочих місць. Наприклад, є регламент. Це така технічна штука, але в регламенті завжди Міністерство економіки має погоджувати будь-який акт. Там завжди було написано «погоджувати акт». Але я підписав зміни в регламент, і сподіваюсь, їх приймуть. Тоді ми маємо погоджувати тільки одне. Ми видаємо нашу оцінку – як це буде впливати на рівень безробіття, зайнятості, інвестицій, експорту. Тобто кожен акт, який буде прийматися урядом, ми тепер оцінюємо тільки з цієї точки зору. І це важливо, бо ми зараз починаємо як уряд думати про робочі місця. І це своєрідна революція.
Тому я думаю, що економічне зростання – це неправильне питання для всіх нас. От ви запитаєте американців, яке економічне зростання в Америці. Вони не знають. Ви їх запитаєте, яка інфляція чи обмінний курс. Вони взагалі не знають. Але якщо запитати, наскільки в середньому зросли зарплати на рік, вони вам дадуть відповідь. Чи з'являються робочі місця у вашому місті чи регіоні – вони знають. Тобто вони дивляться на робочі місця і на зарплати. А у нас нема справжньої статистики. В Україні 16 мільйонів зайнятих людей, і тільки частина з них (три чверті) мають записи про сплату податків. Інші працюють незрозуміло, як. Ми їх не бачимо за податковими номерами, тобто вони не платять податки. Ми не знаємо, чи потрібно гроші дати в Ужгород на підтримку робочих місць, чи в Харків, чи в Жашківський район, чи в Паланківську ОТГ.
Я сьогодні підписав якесь розпорядження про підвищення кваліфікації. Ми трактористам у тому селі заплатили за підвищення. Я взагалі не знаю, чи там вчили того тракториста та на чому його вчать. А ще що я сьогодні підписав? Знаєте що? Виплатити 22 тисячі грн, щоб купити молоко «за врєдность» на державних підприємствах агропромислового комплексу. І зараз ХХІ сторіччя, якщо ви забули. Тобто ми сьогодні фінансуємо з державного бюджету молоко «за врєдность». Ви думаєте, молоко якось «врєдность» зменшує чи що? Це абсурд. І це в Кодексі законів про працю написано, що «за врєдность» треба молоко.
– Цей кодекс взагалі застарів.
– Трошки є. І там написано, якщо ти на своєму підприємстві не видаєш молоко за шкідливість, то до тебе можуть прийти і оштрафувати.
– Питання стосовно тютюнових компаній. Днями вони провели пресконференцію щодо змін до законодавства, згідно з якими регулюватиметься націнка для виробників сигарет. Принаймні дві компанії сказали, що планують закрити свої виробництва. Як ви до цього ставитеся?
– Ми ще не порахували. До речі, це теж зміна, тому що нарешті ми починаємо рахувати вплив на робочі місця, економіку, інвестиції, експорт, ціни. Якщо б ми все це рахували, а потім приймали закони, ми б жили в іншій країні. А якщо б ми добре рахували, ми зовсім в іншій країні жили б.
Але стосовно закриття – давайте подивимось. Я думаю, що ми розберемося, коли наші спеціалісти все порахують. Поки я не можу чітко відповісти. Коли прийняли закон про мову, я казав, що Київська школа економіки краще закриється, ніж ми будемо це виконувати. І був теж хайп на Facebook, хоча я там писав обережніше, ніж закриється, а то вже була інтерпретація.
– Зараз дуже багато підприємців мають претензії до голови комітету Верховної Ради з фінансової, податкової та бюджетної політики Данила Гетманцева. Говорять про те, що він ініціював дуже суперечливий закон щодо ФОПів. Також що завдяки йому приймаються закони, які мають дуже збільшити ренту на видобуток залізорудної сировини. Ще завдяки йому зростуть податки на прилади для куріння, як-от IQOS, GLO. Що з цим усім робити?
– Я хочу сказати, що ми працювали за старим регламентом, і тоді ще не рахували впливу від цих рішень. Я зовсім різні думки чув з приводу цих законопроєктів. Хтось каже, що це боротьба з контрабандою, а хтось каже, що це вбиває підприємництво. А хтось каже: то не підприємництво, то контрабанда. І так по колу.
Я думаю, що в цих законах є позитивні речі. Але потрібно їх виконати, потрібно впровадити. Наприклад, електронні РРО чи електронні чеки. Це дуже хороша ідея – на телефоні: от я вам щось продав, і не треба ніякої паперової роботи, всі проблеми вирішені. Думаю, що можуть бути й зовсім інші ситуації. Я не завжди можу уявити, як працювати зі старим касовим апаратом. Я б їх взагалі відмінив. Це все потрібно поспрощувати.
Ми сьогодні в телефонах живемо. Не всі мають можливість мати такий телефон. Але, по суті, це ваш комп'ютер. Якщо ми дійсно налагодимо звітність чи роботу бізнесу за цим телефоном, то це класно. Я думаю, що ми маємо розробляти такі закони, які спрощують і розвивають економіку. Конкретну оцінку цим законопроєктам я не можу дати, тому що я не дивився на них. Я знаю, що там певні розрахунки з обох боків – потрібно більш обережно до них ставитись. До впровадження є час. Треба зробити добре, а не так, як буває.
– Бізнес дуже критикує всі ці ініціативи.
– Що я вам можу обіцяти? Що я спробую побудувати нашу аналітичну спроможність так, щоб ми ці речі аналізували. І з часом аналізували до того, як вони виходять. От ми порахували, що це позитивний вплив для економіки. Тоді бізнес може запитати, чому у нас інші розрахунки. Так розмова стає предметною. Зараз розмова трошки емоційна. Я вважаю так, а ви вважаєте інакше. І що, і далі як?
Далі – хто більше на Facebook написав листів: від тієї бізнес-асоціації – «за», від цієї – «проти». І воно все емоційно виглядає. Потрібно навчитись нарешті нам всім рахувати. Конкретний приклад – щодо цих «тютюнових правок» завтра зранку ми йдемо як Міністерство економіки з перевіркою розрахунків. Я думаю, подібне треба робити частіше – впроваджувати цю культуру, де ми розраховуємо одночасно і вплив на бюджет, і вплив на економіку. Я маю на увазі, на державний бюджет і на всю економіку загалом. І ці речі треба балансувати.
– Питання стосовно планів прем’єра щодо економічного зростання. На що ви будете робити ставку?
– Можуть бути дві моделі. Одна модель – до нас приходять інвестиції, і ми через них зростаємо, а потім починаємо ще більше експортувати. Інша модель – що ми вже маємо гроші, поводимось консервативно, не витрачаємо більше на інвестиції, але витрачаємо свої гроші, і потім з часом зростаємо. Модель, коли до нас приходять інвестиції, – це модель, за якою зростали центральноєвропейські країни. Ми хочемо, щоб у нас була така модель.
Ми бачимо три джерела інвестицій. Два з них – внутрішні, одне – зовнішнє. Зовнішнє – це іноземні інвестиції з усього світу. Внутрішні – це те, що люди зараз мають, але не інвестують. Тому що вони не вірять, що можна землю купити і відкрити ферму чи магазин. Хтось у це вірить, хтось це робить, але більшість – ні. Наприклад, у мене просто лежать на депозиті гроші. Ми з вами придумаємо класну ідею, щось відкриємо, але у нас будуть ризики, що заберуть чи оштрафують. Це потрібно змінити, щоб люди не боялись інвестувати. Третє – треба, щоб банківська система повірила і почала фінансувати економіку, реальний сектор. Повірила, що ці гроші повернуть.
Я не говорю, як в госплані – агро зросте настільки, промисловість настільки. Ми маємо зростати там, де найбільша ефективність та спроможність. Ми самі маємо стати інвесторами і вирішувати, куди вкладати гроші – чи в промисловість, чи в послуги.
– Для цього потрібна приватизація.
– Потрібна приватизація, ринок землі, ринок прав інтелектуальної власності. Якщо ми не вирішимо питання судової системи та правоохоронних органів, захисту прав власності, відкриття ринків, то у нас не буде економічного зростання і зростання зарплат, ми ніколи не будемо жити, як в Європі. Ми маємо це вирішити. Ми маємо реформувати судову систему, правоохоронні органи – щоб проста людина без зв'язків і грошей прийшла в суд і добилась там справедливості. І щоб то був не виняток, а правило. Тоді щось зміниться в країні. Оце має бути мрія – коли держава забезпечує справедливість. Тоді людина стає вільною, щасливою і заможною. Модель така: судова система, бізнес-клімат, право власності, можливість повністю розпоряджатись своєю свободою.
Читайте також
