Буквально вранці писав текст і готував ролик щодо розмов про війну.
Непоступливість України створила патову ситуацію для США та РФ. Київ не йде на компроміси щодо Донбасу, Кремль і далі тисне концентрацією військ, Вашингтон і далі говорить про загрозу агресії.
Хто відступить першим – той програє. Байден, говорячи про загрозу для України, змушений (навіть якщо хоче відступити) демонструвати підтримку, з-поміж іншого передаючи зброю.
Для РФ за таких розкладів відводити війська – означає програти: населення сприйме це як програш, боягузтво Путіна.
І тут Росія розмірковує про варіанти виходу:
• на велику війну йти страшно (ще раз згадаємо співвідношення сил);
• виникає ідея визнання «ЛДНР» чи включення регіону до складу Росії.
Це можливість заявити про «славну перемогу» для свого населення, але фактично означає поразку в зовнішньополітичній комбінації.
Для України цей варіант дає змогу остаточно оформити вихід із «Мінська-2» та взятися за свої проблеми. Що невигідно для РФ.
Тому незалежно від «визнання» в Кремля залишається ще один варіант – ескалація на фронті та економічний тиск. Я маю на увазі активізацію бойових дій на Донбасі та розхитування економіки України, гру на інформаційному полі та спроби підіграти масовим протестам. Сподіваючись на те, що це все в сумі все-таки змусить Київ піти на бажані Кремлем компроміси на Донбасі.
І рішення Думи – перший крок, підготовка. Але поки що це не фінал цього етапу ескалації. Поки що немає гарантії «визнання», але є гарантія продовження тиску на нас.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
