Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Соррі нот соррі: містер Путін, ми робимо вас разом

Олександра Захарова
project manager The Page, політичний оглядач
Фото: FB/ВМС ЗСУ

Фото: FB/ВМС ЗСУ

Я не можу сказати, що за ці дні мій світ змінився назавжди, але з’явилося відчуття, що мене до цих подій готували все життя. Усі розповіді про Другу світову, усі книги, що поглиналися мною з дитинства, усі уроки в школі — дякую, Лідіє Григорівно, за докладне зачитування спогадів очевидців борців за незалежну Україну ще 100 років тому, дякую, Геннадію Анатолійовичу («Меня можно называть просто Витрик» и «Гарри Поттер научил детей читать»), — ви навчали нас критичному мисленню: піддавай сумніву все, включно з власною думкою, — це дає шанс розвинути інтелект.

Дякую за математику («це розвиває мозок у різні сторони»), географію, уроки права, англійську, що дає змогу більш-менш розуміти тексти іноЗМІ. Дякую за те, що з історії додому давали завдання порівнювати підручник і «Большую советскую энциклопедию». Думайте, думайте, тільки ви будуєте цю країну.

Усе це зрештою призвело до того, що окрім української літератури я люблю Стівена Кінга — «За великого українського письменника Стівена Кінга» (с) фільм «Кіборги», ставлю ігри за Девідом Лінчем (дякую, пане, що ви з нами), і буквально за 10 днів до активної бойової фази ми встигли зануритися в політику Лондону 1941 року.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Якщо ви не розумієте, як це, я поясню: у скандинавських школах, наприклад, рольові ігри використовують під час навчання — для моделювання різних ситуацій. У нас теж таке було — наприклад, нас розподіляли за ролями, і в цих ролях ми мали бути суддями, прокурорами, адвокатами та підсудними. Це ми так розбирали тему смертної кари. Дискусії — після гри, після того, як ви винесете свій перший вирок.

Гра про Другу світову — це заглиблення в персонажів тих часів. Це історія про важкі рішення та важкі втрати, це, як писав Черчилль:

Підписуйтесь на нас в Google News!
Quote«Коли тобі пропонують обрати, кого вбити — твою матір чи твою сестру».

І ти знаєш, що мусиш зробити той вибір. Але то була гра. Потім почалося вторгнення Росії.

За ці дні мені дуже знадобилися всі ті знання, бо довелося:

  • стояти в довгих чергах під час повітряних тривог, бо люди, які працюють удома, і ми самі потребуємо їжі;
  • роздавати обід-вечерю бійцям;
  • перетягувати речі, що підвозять для ТРО: «Шкарпетки під’їхали! Шкарпетки — це важливо! Терміново хапайте візки!»;
  • пояснювати Новосибірську коротенько історичним лікнепом, що таке Україна й чому вони тупо не доганяють, куди сунулися;
  • шукати специфічні ліки, транспорт, гроші, інше через волонтерські чати й боти;
  • розширити й закріпити ланцюжок зв’язків на міста та країни, особливо якщо треба когось вивезти з небезпечної зони;
  • заспокоювати людей, що панікують, бо вони застрягли в Закарпатті й не можуть виїхати за кордон;
  • знову пояснювати росіянам, де читати реальні новини;
  • шерити вірш про російський корабель і відгрібати у відповідь методичку «когда вы бомбили Донбасс 8 лет назад!»;
  • постійно моніторити все й намагатися не потонути в кількості репостів, чистити фейки;
  • тримати себе в руках, коли панікують ті, хто не прокидається від трясіння стін і вибухів або перестрілок;
  • заспокоювати тих, хто кричить «я нічого не роблю/я роблю мало/я відчуваю провину»;
  • спілкуватися з людьми в черзі — звичайними мирними громадянами, що стоять уже дві години після початку комендантської години, бо це аптека — героїчний хлопець працював три дні поспіль, навіть під час комендантської години, аби тільки люди в районі не залишилися без ліків;
  • вигребти після того від місцевої ТРО: «Гражданська людина, зайдіть додому!» — «Одна аптека на район, хлопці, уже ховаюся!»;
  • інше за потреби…

Водночас прийшло певне прийняття. Перші дні було важко прокидатися від жаху, що я бачу на власні очі або чую про смерть близьких людей. Зараз це відчуття відкладено. Емоційка стабілізувалася, навіть злість трохи спала — залишилася тверда впевненість, що Україна переможе. Неможливо перемогти народ, коли підлітки роблять коктейлі Молотова, кладуть російські пропагандистські сайти, бабусі однією робочою рукою варять їсти «котикам» (це про наших бійців) у промислових масштабах, волонтери рятують покинутих домашніх і вуличних тварин, собаки гонять диверсантів прямо на ТРО й самі вже вміють ховатися в бомбосховища. Мій кіт відкрив домашній пункт психотерапії, бо ходить і обіймає всіх по черзі. Народ, усе буде Україна!

Нас справді вся наша історія до цього готувала. Москва захлинеться, соррі нот соррі, містер Путін.

Quote«Терпіння — доля всіх, хто мусить мати справу з Кремлем», — писав Вінстон Черчилль.

Але, хлопці й дівчата (а також інші ідентичності), терпіння скінчилося. Українці мілітаризовані від дитини до дідуся, що скинув десятки тисяч доларів на армію. До бабусь, що били диверсанта скалками. Ви прийшли туди, де вам не просто не раді. Де ви — образ нових нацистів, нового Гітлера цієї епохи. Українці злі, але хочуть тільки одного: забирайтеся на хрін, вам тут не вижити. Або здавайтеся в полон одразу — це якраз не страшно, тут годують і дають зателефонувати матері.

QuoteВаш бліцкриг провалився. Ваші завдання не виконано. Ви можете брехати Путіну до останнього, але вже програли цю війну. Зрозумійте це.

Зрозумійте, пояснюю на пальцях. Жодний «легітимний» Янукович не сяде раптово на трон і не керуватиме народом України, бо народ України керує собою сам. Але, звісно, чекаємо, є пара питаннячок. Президент Зеленський робить усе правильно? Добре, молодець, тримай наші серденька у ФБ. Доки ти на своєму місці.

Почитайте історію Запорізької Січі, почитайте, як там спочатку обмазували гетьмана багнюкою, а потім (якщо не впорався) — закидали камінням. У нас у крові — свобода, не диктатура. Просто зрозумійте це, росіяни.

Quote«Спите спокойно, дорогие россияне, спите, не по вам звонят куранты» — цю перероблену на одне слово пісню вашої групи «Зимовье зверей» ми співаємо з 2014 року. І ви послухайте.

Українці, ми ніколи не були сильнішими. Захід, перечитайте історію. Увімкніть довбаний Netflix і подивіться фільм «Мюнхен». Він якраз новенький. Не гальмуйте. Вони навіть не планували зупинятися на Україні. Вони спалилися і прогоріли на всіх фронтах. Вмикайтеся. Ми вже точно «увімкнули» Україну. Ми знаємо, ви нас чуєте. Але робіть більше. Припиніть дрижати. Адже ми тримаємося. Усе буде UA.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини