Діалог щодо законопроєкту про державну політику перехідного періоду щодо реінтеграції окупованих територій — безпрецедентний для України. В чому він полягає?
11 січня 2021 року Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій опублікувало проєкт закону «Про державну політику перехідного періоду». Цей документ можна назвати спробою сформувати єдину державну політику щодо тимчасово окупованих територій.
Міністерство також закликало надавати зауваження та пропозиції до початкового варіанту тексту, по суті, розпочавши посередницьку діяльність у суспільстві та намагаючись почути всіх.
Тішить, що міністерство обговорює проєкт публічно, розпочавши навіть з дещо «сирої» версії. Власне, це вже можна назвати спробою розпочати національний діалог, коли спільними зусиллями держава та громадяни будують майбутнє. Цей процес, вочевидь, не буде простим. Водночас це можливість для кожного взяти участь у формуванні майбутнього України.
Про що йдеться у законопроєкті
Якщо узагальнити, то проєкт закону пропонує:
- визначити конкретний перелік заходів, які здійснює держава як у процесі деокупації (конфліктного періоду), так і в процесі реінтеграції (постконфліктного періоду);
- впорядкувати термінологію, адже важливо використовувати зрозумілі та прийнятні терміни щодо російської агресії;
- навести лад (гармонізувати) в законах щодо тимчасово окупованих територій;
- інкорпорувати вдалі норми, а інші актуалізувати;
- запровадити інститут конвалідації правочинів (процедуру підтвердження юридичних фактів), а також визнання здобутих компетентностей та освітніх кваліфікацій;
- запровадити інструменти та підходи перехідного правосуддя, спираючись на досвід, кращі практики та стандарти ООН й інших організацій;
- створити кадрові резерви держслужбовців.
Початковий варіант документа пропонує варіанти рішень — у чомусь нові, в чомусь базовані на досвіді. Звісно, не ідеальні, але вже ті, щодо яких можна вести дискусію.
І така дискусія відбувається. За даними Мінреінтеграції, вже понад 90 державних, недержавних та міжнародних інституцій розглянули законопроєкт та надали свої висновки щодо нього. І це тільки початок. Наступним кроком має стати доопрацювання тексту та «роуд-шоу» — презентація та обговорення доопрацьованої версії в різних куточках України.
Мета законопроєкту
Ми не знаємо, коли завершиться війна, бо Росія не налаштована на вирішення цього питання. Але вже сьогодні суспільство нашої країни потребує спільних та чітких уявлень про те, яким має бути майбутнє України, якими мають бути її географічні та ідеологічні контури.
Інакше кажучи, суспільство має бути єдиним у важливих питаннях, а відтак – сильним та здатним формувати державу та уряд, який це суспільство репрезентує. Уряд, який матиме політичну волю, сміливість та творчий підхід. Уряд, який здійснюватиме інституційні реформи, напрацьовуватиме правові рамки деокупації та реінтеграції переслідування воєнних злочинців, законодавчо закріплювати механізми надання компенсації жертвам конфлікту.
Що таке правосуддя перехідного періоду
Перша ластівка в цих спробах уже є — впровадження елементів перехідного правосуддя, які є набором процесів і механізмів, пов’язаних із намаганнями суспільства зрозуміти, як жити зі спадщиною масштабних зловживань минулого, та спрямованих на забезпечення підконтрольності, справедливості, права на правду.
Це трактування запропоноване ООН у доповіді Генерального секретаря «Верховенство панування права та правосуддя перехідного періоду в конфліктних та постконфліктних суспільствах» від 23 серпня 2004 року.
Здійснення правосуддя щодо злочинів, вчинених у минулому, є умовою встановлення миру, утвердження цінностей демократичного суспільства і верховенства права. Правосуддя перехідного періоду використовує як судові, так і несудові механізми з різним рівнем міжнародної участі.
Світова практика доводить дієвість використання елементів різних практик та методик, зокрема медіації та фасилітації, підсилюючи цей арсенал несудовими механізмами відновного правосуддя.
По суті, завдання медіаторів, які беруть участь у процесах правосуддя перехідного періоду, є подвійним:
- допомогти у переговорах щодо кожного окремого аспекту миру, які фактично підлягають обговоренню, з усіма креативними та методологічними навичками;
- суворо уникати й протидіяти обговоренню тем, щодо яких неможливо домовитися.
Міжнародний досвід
Світова практика показує ефективність такої моделі. Зокрема, можна виокремити такі успішні приклади, як Північна Ірландія, де інструменти медіації та фасилітації дозволили подолати конфлікт між уніоністами та сепаратистами – збройне протистояння яких тривало з 1969 по 1994 рік.
У Південній Африці переговорні практики дозволили об’єднати країну після режиму апартеїду, який тривав з 1948 по 1991 рік і супроводжувався чисельним насиллям усередині країни.
Відсутність комунікації від влади створює благодатне поле для міфів. Один із викликів у відносинах влада-суспільство — це перехід від інформування до комунікації, забезпечення зворотного зв’язку, врахування громадської думки в рішеннях влади.
Власне, наразі ми спостерігаємо безпрецедентний в українській практиці акт спільного конструювання майбутнього. Це саме той спосіб, в який мають напрацьовуватися ключові для держави рішення.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
