Відносини між Києвом і Вашингтоном, їх рівень та амбітність, пріоритети та стан здоровʼя належать до фундаментальних елементів світового позиціювання України. За американськими «лекалами» у підходах до України та подій навколо неї відточують свої підходи й інші світові столиці. Саме в цьому контексті підписання 10 листопада у Вашингтоні «оновленої» Хартії стратегічного партнерства має визначальне значення на тривалу перспективу. Це той сигнал, про який ще можна погодитися з представниками дипломатії Зеленського щодо історичності події. От лише цього разу із знаком «мінус».
Що не так?
Стратегічне партнерство зі США оновленою Хартією насправді не оновлюється. Парадокс, але в тексті документа не знайшлося місця для домовленостей, над якими довго працювали як до, так і за часів Зеленського. Лише мрією так і залишилися перспективи дієвого залучення Вашингтону до нормандського формату, чи високотехнологічна безпекова допомога (і на землі, і в повітрі), чи вихід на зону вільної торгівлі зі США (попри анонси після зустрічі з Байденом у вересні), чи лібералізація візового режиму зі Сполученими Штатами. Не дає відповіді нова Хартія і на питання про безпекове партнерство (союзництво в чи поза НАТО) між Україною і США. Немає згадки і про співпрацю у сфері ППО/ПРО. І все це в перспективі на 10 років наперед! Як не прикро констатувати, але за цими аспектами попередня Хартія дає мові документа зразка 2021 року фору.
Дипломатія Зеленського не змогла розʼяснити сутність і подальші перспективи Кримської платформи. А заразом і стратегію деокупації Криму. Далі стандартних кліше про невизнання анексії півострова потяг деокупації за Зеленського не пішов, так і залишившись на рейках піару без змісту. Якщо головна ідея платформи була «для координації міжнародних зусиль із подолання гуманітарних і безпекових наслідків російської окупації Криму» (як зафіксовано в новій Хартії), то, схоже, Кримська платформа від початку заблукала в часі. Долають наслідки окупації після де(!)окупації. Однак про це та як туди дістатися — ані слова.
Регіональне лідерство України звужено до… України. Такий висновок напрошується через факт відсутності в пакеті Хартії домовленостей про взаємодію між Києвом і Вашингтоном у сфері регіональної безпеки. Натомість документ зразка 2008 року фіксував такі напрями партнерства, як придністровське врегулювання та взаємодія щодо врегулювання інших регіональних конфліктів, заохочення поширення демократії в Білорусі та Україну як лідера ГУАМ. Нині, схоже, ці теми — вже не теми з відповідними наслідками для потенціалу регіонального лідерства України.
Оновлена Хартія не зберегла Україну як кандидата на членство в НАТО. Логіка оновлення основоположного документа, прогрес на шляху євроатлантичної інтеграції та досвід протистояння зовнішній агресії, здавалося б, мали привести до потужнішого сигналу підтримки перспектив членства України в НАТО з боку Вашингтону. Натомість бачимо лише готовність США підтримувати зусилля Києва щодо «максимального підвищення статусу як партнера НАТО з розширеними можливостями», а не як кандидата. Це не нюанс, а вагома відмінність.
Серед інших недоліків — відсутність згадок про:
- спільну позицію щодо протидії «Північному потоку — 2»;
- перспективи посилення санкцій проти Кремля в разі подальшої ескалації агресії;
- історичну декларацію Помпео щодо Криму, відстоювання прав кримських татар;
- підтримку міжнародного визнання та становлення Православної церкви України;
- програми наукових, освітніх і культурно-гуманітарних обмінів (як це було в попередній Хартії).
Як висновок: поки що нова Хартія більш схожа не на оновлення, а на обнулення — новий відлік стратегічного партнерства. З акцентом на внутрішні реформи (протидію корупції, стійкість і незалежність інститутів держави на засадах стримувань і противаг, корпоративне управління). Чому дипломатія Зеленського пішла шляхом заміни, а не змін до чи модернізації попередньої Хартії (в ній окремі формулювання справді випереджали час), — залишається питанням.
Текст опубліковано за згодою автора.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
