Україна знову перебуває на вістрі агресивних випадів Кремля. Від того, що буде зроблено або ні саме в ці дні, залежить розвиток ситуації на майбутнє. І не лише в мирному врегулюванні та тривалих зусиллях із відновлення суверенітету та територіальної цілісності держави. А й у демократичному розвитку європейської України. З досвіду років протистояння зрозуміло, що єдино правильний на цьому етапі — підхід із позиції сили. Однак це не означає, що треба виставляти рівнозначні сили по периметру.
Далі по пунктах:
1. Не варто бавитися у переформатування переговорних форматів. Краще думати про посилення наявних. Пріоритетною залишається консолідація проукраїнської міжнародної коаліції — це своєрідний глобальний формат. Слід посилювати тиск на Росію для відновлення роботи нормандського формату. Не можна забувати про розвиток паралельного каналу на американському напрямку. Основною має залишатися активна координація Києва з партнерами, спільне формування сигналів і вимог перед Москвою.
2. Росія має зрозуміти, що ціна будь-якого агресивного кроку буде набагато вища, ніж у 2014 році. Санкції були та залишаються інструментом тиску на Кремль і стримування його агресивних апетитів. Усі інші інтерпретації – від лукавого. Лише через посилення санкцій можна розраховувати на зміну поведінки Москви, зокрема щодо наявних переговорних форматів, звільнення наших громадян і взагалі відсічі російській агресії. Власне, в ідеалі Захід має донести Москві чіткий сигнал: подальша агресія проти України розглядатиметься як напад на країни Заходу.
3. Варто активізувати напівзабуту тему звільнення українських громадян із російського полону. Світ починає забувати, що має справу з терористом. Наразі в заручниках Кремля перебуває фактично все населення тимчасово окупованих територій. Вони всі – потенційні полонені. Адже звільнивши одних, Росії нічого не заважає захопити нових заручників, збільшуючи в такий спосіб так званий обмінний фонд. Тому вирішити питання звільнення українських заручників можна лише після деокупації Криму й Донбасу та повного відновлення територіальної цілісності України.
4. Деокупація Криму не може та не має бути справою винятково піару. Історія із запуском Кримської платформи – це правильний крок. Її створення стало подразником для путінського режиму, і в цьому плані вона спрацювала. Однак ефект від запуску може випаруватися через її подальше пробуксовування. Нині важливо зосередитися на змістовному наповненні, бо за своїм характером вона – рамкова ініціатива. Поки що.
5. Зміцнення здатності України до опору. Це не лише про обороноздатність та, відповідно, нові взірці летальної зброї для нашої держави, джерела передання яких не мали б обмежуватися Вашингтоном. Ідеться і про інших союзників. Це також про прискорені темпи інтеграції України до ЄС та Північноатлантичного альянсу, коли Київ позиціонується як «свій для колективного Заходу» проти «чужого в особі агресивної Росії». Це ще не ст. 5 Договору НАТО, але крок у цьому напрямі. Кремль має розуміти, з ким має справу та з чиєю обороною в разі ескалації зіткнеться. Здатність до опору — це і про активну роботу української влади для зміцнення проукраїнської коаліції у світі. І Вашингтон, і Брюссель мають зрозуміти, що стабільні та передбачувані відносини з Росією неможливі у відриві від України. Доки Україна перебуватиме в сірій зоні невизначеності, доти в Кремлі буде спокуса «вирішити українське питання».
І наостанок: у 2014 році Путін напав на Україну в момент, коли наша держава була максимально внутрішньо розбалансована. Це має залишатися головним уроком для будь-якої української влади. Керівництво держави має згуртувати навколо себе всі проукраїнські сили, припинити нападки на опозицію, на свободу ЗМІ, перестати зводити рахунки направо й наліво, шантажувати світ так званими путчами в Україні, діючи за путінськими лекалами. Дії влади не мають підривати довіру до неї. Максимально консолідоване українське суспільство – один із основних заходів проти нової ескалації.
Текст опубліковано за згодою автора.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
