Після відставки харизматичного Джонсона ключовими кандидатами на лідера Консервативної партії, а відтак на прем'єра Британії є нинішня міністерка закордонних справ Ліз Трасс і міністр оборони Бен Воллес. У обох випадках можна розраховувати на значну підтримку України з боку Лондона.
Водночас не варто відкидати версії, що уряд очолить хтось з опонентів Джонсона. Наприклад, Тобіас Елвуд – голова парламентського комітету в палаті громад із питань оборони, який послідовно критикував Джонсона. Утім, нам на руку те, що він виступає за рішучіші дії Британії щодо деблокади чорноморських портів.
Елвуд і Воллес — це дві ключові постаті, від рішення яких залежать подальші постачання озброєння в Україну.
Українське питання в Лондоні
Україні не варто хвилюватися щодо обіцяної зброї — угода виконуватиметься.
Щодо військової допомоги, гадаю, що Джонсон задав таку високу планку підтримки України — дипломатичної, військової, гуманітарної, що жоден уряд у найближчій період навряд чи зможе все це перекреслити.
Безумовно, можна говорити про російський вплив у Лондоні. Адже в списку донорів Консервативної партії свого часу були російські олігархи. Але останніми роками все змінилося.
Заслуга Джонсона за останні роки — це чітке формулювання позиції Британії щодо Росії та України: що Росія порушує міжнародне право, втручається у внутрішні справи Великої Британії і що потрібно підтримувати Україну, проти якої розв’язала війну РФ.
Водночас є цікавий документ від липня 2020 року — звіт парламентського комітету з питань нацбезпеки та розвідки. У цьому документі чітко прописано, що РФ здійснила анексію Криму у 2014 році. Там була важлива фраза: позиція Заходу щодо Росії у 2014 році могла б бути відповідальнішою. Це свідчить про те, що британська влада переосмислила свою політику щодо росії і вважає її викликом для світової демократії, так само, як і Китай.
Думаю, що Джонсон чітко заявив ці речі як усередині своєї країни, так і на міжнародній арені, що не сподобалося росіянам. Є навіть конспірологічні теорії, що усунення Джонсона з прем'єрського крісла також рука Кремля. Важко стверджувати, але в Лондоні й досі зберігається істотний вплив Москви. Варто згадати наприклад, про таке видання, як-от The Independent, що залишається відверто проросійським на п'ятий місяць війни.
Для нас проблема полягає в тому, що британці сьогодні фактично не бачать росіян як ворогів. Так, вони підтримують Україну, співчувають, знають, що РФ чинить тут воєнні злочини. Але для них російське — не означає імперське, щось таке, що може завдати шкоди усім.
Тому зараз в України є велика нагода довести всьому світу та Британії як одній із ключових держав Заходу, що Росія — це ворог для всього цивілізованого світу. Вважаю, що Джонсон зробив багато в цьому напрямку, але російські впливи все ще значні.
Часто Лондону закидають звинувачення в політиці подвійних стандартів – зокрема, на адресу Джонсона та Ліз Трасс. Мовляв, ви отримували гроші від росіян, а зараз підтримуєте Україну – де тут послідовність. Гадаю, після історії зі Скрипалями та Солсбері Британія дуже змінилася. Джонсон був тоді міністром закордонних справ, а Мей була прем’єром. За ці чотири роки британсько-українські відносини покращилися в рази. Це заслуга Джонсона як основної людини, яка ухвалювала рішення.
На мою думку, українській владі зараз важливо підтримувати цей тренд — увагу до нашої держави через апелювання до історичних зв’язків. Наприклад, українець Стефан Терлецький був радником Маргарет Тетчер — він частково формував її політику й щодо СРСР.
Адже України з кінця 80-х років на британському горизонті взагалі не було. По суті, Джонсон повернув нашу країну до британського порядку денного.
Британія: як зміниться внутрішня адженда
Але в Британії восени можуть відбутися позачергові парламентські вибори — і ситуація всередині країни ще раз зміниться. Зокрема, після 12 років правління консерватори можуть врешті-решт програти бій. На початку червня у виборчих округах на півночі та південному заході країни, які були традиційно консервативними, в одному з них перемогли лейбористи, в іншому — ліберальні демократи.
Утім, якщо вибори відбудуться у вересні, то тема України та росії буде однією з ключових. У 2019 році ключовою темою був Брекзит — усі хотіли, щоб нарешті це питання було розв'язано, а також чи виходить Британія з ЄС з угодою чи без неї. Джонсон у 2019 році через те й виграв – він зумів довести справу до кінця.
Велику роль на виборах також відіграватиме чинник регіонального націоналізму. На додачу до Шотландії варто згадати також про Уельс, урядовці якого, до речі, відвідували Україну на початку повномасштабної агресії. У делегації валлійців також був виходець з Україн.
Окрім регіональних проблем, є ще питання Північної Ірландії, подальші проблеми з ЄС, але саме російсько-українська війна більшою мірою стала чинником внутрішньої політики Великої Британії.
Щодо позиції стосовно України опозиційних партій – лейбористів, ліберальних демократів, шотландської національної партії, із цим складно, бо їхні цілі орієнтовані на внутрішні питання. Шотландська партія домагається від Лондону все більше повноважень для регіону, а також закликає провести ще один референдум про незалежність. Лондон, звісно, відмовляє.
Непростою залишається ситуація з Північною Ірландією, яка є членом Євросозу. Адже Британія остаточно вийшла з ЄС у січні 2021 року. Відповідно тепер мають бути жорсткі обмеження щодо торгівлі з ЄС. Виникає питання кордону, встановлення митних тарифів, що зачіпає інші теми. Наприклад, Британія й досі не підписала угоду про вільну торгівлю зі США, хоча є угода про вільну торгівлю з Україною, яка діє з 1 січня 2021 року.
Оскільки в порядку денному стільки важливої регіональної проблематики, Україні варто навчитися працювати не лише з політиками в Лондоні, але й політиками в регіонах Великої Британії — саме там зараз визначається британська політика.
Нещодавній транш у розмірі 100 млн фунтів стерлінгів, про який було оголошено цього тижня, – з Уельсу та Шотландії. Тобто регіони так само приймають біженців і так само не можуть не говорити про Україну. І з ними потрібно буде більше співпрацювати.
Чому британці відмовили Джонсону
Мусимо враховувати й те, що зараз мільйони британців підтримують Україну, але не підтримують Джонсона — він втратив довіру суспільства через вечірки. Питання навіть не в самих вечірках, а в тому, що Борис довгий час заперечував, що це були власне вечірки.
Ще одна тема, яка негативно впливала на репутацію Джонсона останній рік, – питання екстрадиції Ассанжа до США в червні. Я зустрічав у твіттері повідомлення на кшталт: ви тут виступаєте за підтримку свободи та демократії в Україні, коли росіяни здійснили агресію, а Ассанжа відправили до Штатів, де його посадять до в'язниці, а можливо, навіть і на електричний стілець.
Для пересічних британців політика подвійних стандартів – і щодо Асанжа, і щодо російських олігархів у Британії, і щодо вечірок – є визначальною.
Ймовірність того, що влада в Британії зміниться до кінця року, є досить високою. Гадаю, що 12 років консерваторів при владі — це вже забагато для британців. За ці 12 років три прем'єри були консерваторами.
З іншого боку, зараз у Британії посилилася увага до України з погляду аналітичних центрів і медіа. Такого до недавнього часу не було: активно вивчаються британсько-українські відносини, активізувалися й два основні освітні центри україністики — Cambridge Ukrainian Studies (навчальна програма в Кембріджі з українською історією культури та мови), а також громадська організація Український інститут у Лондоні.
На жаль, лише трагічні обставини пришвидшили зацікавлення Україною з британського боку.
