Якби в ресторанному бізнесі діяли ті ж самі норми, що й в українському виноробстві, то за кожен новий рецепт салату шеф-кухарю загрожувала б в’язниця.
«Арбина» і «Кара Кремен» – це топові вина, які виготовляє наша виноробня. Ми отримуємо десятки листів з питаннями, де його дістати та як його купити. У нас ці вина є, але ми їх не продаємо, тому що у виноробні на всі ці вина немає документів. А немає їх тому, що потрібно виконати довгий, безглуздий ритуал різних погоджень. А якщо не виконати, то виробнику загрожує кримінальна відповідальність.
Я плюнув би на ці узгодження і зробив би як вважаю за потрібне, але наші юристи дуже просять: «Женя, ходити дев’ять місяців на допити (а такий досвід був у 2015 році) – не найприємніше заняття, тому давай зробимо все, чого від нас хоче держава, а потім вже будемо робити приємне людям».
А держава хоче, щоб ми витрачали багато часу і сил на дурницю, придуману понад півстоліття тому, суть якої – показати видимість діяльності чиновників.
Ну, добре. Вважаємо, що утримання цих людей на наші податки і штрафи – це таке соціальне навантаження за право працювати в Україні. Зрештою, бюрократам треба ж десь працювати і щось їсти. Але чиновники ще й заважають працювати, заробляти, заважають платити ці ж самі податки, які на їх утриманн яй ідуть… Якось ірраціонально…
У радянські часи, щоб виступити перед залом, артист повинен був отримати дозвіл у спеціальній комісії – худради. Якщо його виступ подобався членам худради, йому дозволяли виступати, якщо не подобався – не дозволяли.
Подібний пережиток совка зберігся в українському виноробстві. Щоб виноробам отримати всі потрібні сертифікати, вони повинні представити вина такій собі «винній худраді» – Центральній дегустаційній комісії міністерства аграрної політики. Якщо вино комісії сподобається, то виробник отримує дозвіл, не сподобається – не отримує.
Якщо б, наприклад, у ресторанному бізнесі діяли такі ж самі правила, як і у виноробстві, то кожен новий рецепт борщу або салату потрібно було б погоджувати з дегустаційною комісією міністерства. А якщо готувати без узгодження – кримінальна відповідальність шеф-кухарю.
У нашій виноробні дивна історія відносин з цієї дегустаційною комісією.
Половину наших вин з першого разу завжди «провалюють» і визнають «не рекомендованими до виробництва». Потім наша компанія надсилає ці ж самі вина вдруге, і з другого разу продукція отримує схвалення, але не проходять інші.
У четвер відбулося засідання чергової дегустаційної комісії. Зараз йде підрахунок балів. Результати ще не відомі. Але вчора начальник відділу розвитку виноградарства і виноробства Віктор Костенко розповів у себе у Facebook, що представлені компанією вина визнані «не рекомендованими до виробництва» та в коментарях назвав нашого винороба «слабкою ланкою».
На фото, «не рекомендований до виробництва» українське вино Кара Кермен виноробні «Beykush winery», в магазині «Hedonism Wines» в Лондоні, за ціною 74 фунта на полиці.
Не знаю, як працює ця комісія, хто до неї входить, припускаю, що цим людям можуть щиро не подобатися наші вина. Смак – справа така: одним подобаються білявки, іншим – чорняві, третім – японки, батоги та тентакли, а комусь брутальні мужики, і навіть, можливо, пінгвіни й покемони. Свій смак нікому не нав’язую, але чому я повинен залежати від смаку цієї комісії, яка складається «на 70% із виноробів з досвідом від 10 років» (за словами Костенка)?
Якщо моя виноробня робить погані вина, то нехай ринок покарає мій бізнес гривнею. Якщо компанія робить бурду, що «не рекомендована до виробництва», то продукцію ніхто не купить, і підприємство просто збанкрутіє.
Найсмішніше те, що якби я робив вино не в Україні, а, наприклад, в Іспанії, де живу протягом останніх років, то компанія б просто експортувала продукцію в Україну і була б позбавлена будь-яких комісій від міністерств. Але мені хочеться бути піонером саме українського виноробства. Але якось занадто багато енергії, часу й коштів йде на це…
Читайте також
