Після завершення війни в Україні буде кілька мільйонів ветеранів. Отже, від адаптації і повноцінного повернення ветеранів до мирного життя залежатиме успішність української держави. Ініціативи, спрямовані на підтримку ветеранів, стартують вже зараз. Наприклад, у Чернігові відкрився новий ветеранський простір, створений громадською організацією «Серцевір» у партнерстві з Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні та урядом Німеччини. Там побував The Page і розповідає, як має бути організована підтримка ветеранів і де шукати на це гроші.
Як у Чернігові створили простір для підтримки ветеранів і де знайшли кошти
«Зараз ми спираємося на дві опори. Перша – це громадська організація «Серцевір» під керівництвом Вікторії Калмикової, друга – державна установа, комунальне некомерційне підприємство «Ветеранський простір» Чернігівської міської ради. Тобто, від комунального підприємства йде стабільне фінансування. А громадська організація залучає міжнародних партнерів, які можуть надати грантову, фінансову підтримку», – розповідає Сергій Довбиш, директор КП «Ветеранський простір» про джерела фінансування ініціативи.
Сергій Довбиш про потреби ветеранів та ветеранок знає не на словах, адже має великий бойовий досвід. З 1994 по 2019 рік він служив в ЗСУ. Був миротворцем у Ліберії та Конго, захищав Україну на Донбасі. В лютому 2022 року мобілізувався – боронив Чернігів і продовжував захищати Україну, допоки у 2023 році не демобілізувався за станом здоров’я. Адже отримав другу за життя важку контузію. Наразі Сергій Довбиш фокусується на допомозі ветеранам і ветеранському спорту. Його статура видає затятого спортсмена. Слоган «Північний форпост» на його футболці – назва змагань поранених ветеранів, що проходять у Чернігові.
Сергій Довбиш, директор КП «Ветеранський простір». Фото: Марія Бабенко
Вікторія Калмикова, чернігівська підприємиця, засновниця й голова ГО «Серцевір», додає, що все починалося з громадської організації, яка об'єднала усіх людей, хто має відношення до ветеранів. Тобто не лише власне ветеранів, а й їхніх дружин, родин зниклих безвісти або полонених – усіх, хто має відношення до бойових дій або брав у них безпосередню участь. Вікторія – одна із цих людей, адже втратила на війні коханого чоловіка, а в березні 2022 року у Чернігові на своєму підприємстві прихищала мешканців Чернігова і покинутих господарями хатніх тварин.
Вікторія Калмикова, голова ГО «Серцевір». Фото: Марія Бабенко
«Далі ми мали посилити роботу своєї ГО грошима громади та коштами Міністерства ветеранів. Тому що з ветеранами нині працюють фахівці супроводу, які отримують зарплатню від Міністерства ветеранів. Для цього необхідно, щоб гроші заходили через комунальне підприємство, яке створила міська рада, – розповідає Вікторія Калмикова. – Крім того, у нас, наприклад, працює психологічна підтримка. Навіть є психологічне лікування, бо залучений клінічний психолог. Є юридична підтримка, драматерапія, іпотерапія, каністерапія, групи самодопомоги, напрямок фізичної реабілітації, різноманітні спортивні активності – змагання зі стронгмена, футбол, теніс тощо».
Реабілітологиня готується до роботи. Фото: Марія Бабенко
Вікторія Калмикова уточнює, що громадська організація наразі охоплює близько 600 ветеранів. А тих, хто стоїть саме на супроводі у комунального підприємства – близько 200 плюс члени їх родин.
Вікторія Калмикова. Фото: Марія Бабенко
Важливо, що до коштів, що надходять від держави й місцевого самоврядування, додається грантова підтримка від міжнародних донорів і українських фондів. Зокрема, влітку 2024 року до ГО «Серцевір» надійшов грант на суму понад $80 тис. від програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та уряду Німеччини. За ці кошти зробили ремонт і у квітні 2025 року запустили роботу центру у правому крилі будівлі. Власне саму будівлю виділила Чернігівська міська рада. Раніше тут була жіноча консультація, яка з часом переїхала до пологового будинку. Кілька років потому занедбана будівля пустувала.
«Ветеранський простір» в Чернігові. Фото: Марія Бабенко
Тим часом Міжнародна організація з міграції (МОМ) фінансує ремонт лівого крила будівлі. На реконструкцію підвальних приміщень, де буде облаштовано спортзал, йдуть кошти від органів місцевого самоврядування. А від Українського ветеранського фонду надійшли гроші на встановлення системи вентиляції та кондиціювання.
Дитячий куточок у ветеранському просторі. Фото: Марія Бабенко
Від початку літа 2025-го в лівому крилі вже працює сучасний громадський простір, а праве крило ще схоже на будівельний майданчик. Сергій Довбиш крокує приміщеннями, де триває ремонт, і натхненно розповідає, як для чернігівських ветеранів облаштують сучасний інклюзивний спортзал, а де буде створено велику навчальну аудиторію, кімнату для переговорів, дитячу кімнату, де працюватиме дитячий психолог, а де – кар’єрний консультант тощо.
Сергій Довбиш розповідає про майбутнє «Ветеранського простору». Фото: Марія Бабенко
«Ми задаємо тон для всієї України, як має вестися ветеранська політика на місцях. І я мрію, щоб у кожному місті були такі центри, як у нас. Але одна людина і навіть організація не витягне ніякої підтримки і допомоги ветеранам та їхнім родинам. Тільки спільними зусиллями із залученням місцевих органів, бізнесу, ветеранів, волонтерів, міжнародних донорів можна рухати цю справу», – підсумовує Сергій Довбиш.
Що стає запорукою повернення до мирного життя – досвід ветерана
«До речі, хочу познайомити з родиною ветерана Руслана. Він має лише праву руку [під час повномасштабної війни втратив ліву верхню кінцівку]. Він хоче відкрити у цьому закладі своїм коштом кав'ярню. Не просто як бізнес, а як соціальний проєкт. Плюс він ще й спортсмен. Хоче побити рекорд України з відтискання від землі однією рукою з вагою понад 100 кілограмів», – представляє активіста ветеранського руху Сергій Довбиш.
Чернігівський ветеран Руслан Іванов. Фото: Марія Бабенко
Ветеран з Чернігова Руслан Іванов, у мирному житті – художник-постановник, зараз не лише готується до спортивних рекордів, а й грає одну з ролей у виставі ветеранського театру. Спектакль розповідає про події березня 2022 року. Це історія про важкопоранених людей, які лишаються в Чернігівському шпиталі під бомбами. Автор п’єси – ветеран Юрій Вєткін. Режисерка – дружина ветерана.
«Я ще був у госпіталі, коли дружина з соцмереж дізналася про «Серцевір», звернулася туди, поспілкувалась і повідомила, куди я маю йти після виписки. Я погодився, приїхав, ми одразу зустрілися з Сергієм Довбишем. І мене підхопили – записали на безкоштовні заняття спортом, долучили до змагань. Я здобув там два перших місця і загорівся. А тут питають: до театру грати підеш? Я іду, а потім думаю, що штурмувати посадки було легше, ніж виходити на сцену», – розповідає про свій шлях Руслан Іванов.
Ветеран Руслан Іванов. Фото: Марія Бабенко
Зараз Руслан сам ходить по госпіталях, щоб спілкуватися з ветеранами, що потребують реабілітації, особливо – з ампутаціями, щоб допомогти їм адаптуватися до нової реальності та долучитися до громадської організації.
Інформаційні матеріали для ветеранів та їхніх родин. Фото: Марія Бабенко
Приклад Руслана показує, що дружини ветеранів часто першими виявляють ініціативу і приводять чоловіків до ГО. Як зазначає Вікторія Калмикова, у 90% випадків гарна соціалізація та адаптація ветерана залежить від його оточення.
«Найближче оточення – це дружина, кохана дівчина, людина, яка має вплив на чоловіка. Бо частіше за все після досвіду війни втрачається сенс. І тут треба допомогти спіймати ці нові сенси, що життя надає. А коли немає кохання, любові, підтримки – дуже складно», – підсумовує Калмикова.