Фото: StockSnap/Pixabay
За версією сайту «Куда поступать», найбільш затребуваними для жінок є професії зі сфери ІТ, медицини, психології, торгівлі, рекрутингу, стилістики тощо. Окремим рядком виділена професія стюардеси: у стюардес – все ОК і «політ нормальний», чого, однак, не скажеш про політологів. А, точніше, про політологинь.
Політологія залишається чоловічою сферою, і вельми бажаною для багатьох, особливо молодих, які, втім, уявляють її доволі спрощено. Мовляв, політологи заробляють по декілька десятків тисяч доларів – звісно, якщо провести успішну виборчу кампанію та бути «на контакті» із потрібними людьми. А хто ж не бачить себе ефективним, хвацьким та фартовим, особливо у 20-30+? Втім, на сайті work.ua, куди спеціально зазирнуло The Page, є пропозиції для політологів із винагородою у 12 тис. грн. Із таким стартовим капіталом до багатства, погодьмося, далеко.
Втім, мова не про гроші. Мова про те, що серед політологів України – дуже мало жінок. Є й конкретні цифри: так, минулорічний рейтинг політичних експертів, представлений на платформі Ratings.Comments.UA, серед 50 включених імен містив лише п’ять жіночих. Тобто на кожних дев’ятьох мужчин у цій професії припадає лише одна жінка.
Чому так? Жінкам не хочеться легких грошей в американській валюті? Чи жінки – тверезіші та практичніші й добре розуміють, що в житті нічого не дається легко? The Page поспілкувалося з експертами та сформувало чотири версії того, чому серед політологів превалює тільки одна стать.
Версія перша, «невидима»
По-перше, політологи-жінки є, і їх чимало. Просто їх не там шукають. Про це The Page розповіла голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко. Сама Юлія не вважає себе політологинею, підкреслюючи: освіта у неї – філософська. Але Юлію Тищенко традиційно титрують «політичним експертом».
«Не погоджуюся, що жінок-політологів мало, вони є, вони часто більш блискучі та освічені, ніж ті, чиї імена не сходять з екрану. Але їх не знають, не розкручують. А тому і менше залучають до роботи з конкретними проєктами. Наш світ значною мірою був і продовжує бути чоловічим. Але жінки-політологи є, вони працюють, наприклад, викладачами у вишах або в урядових організаціях. Тобто там, де йдеться про формування політики – там є жінки. Але на публічному зрізі – чоловіки. Жінкам просто не вистачає медійної, піарної складової».
Юлія Тищенко
політичная експертка
Тищенко наголошує ще раз: рейтинги політологів, якими так пишаються їхні учасники і які вони залюбки передруковують на своїх ФБ-сторінках, це, передусім, рейтинги цитованості у ЗМІ. Тобто це не показники справжньої ефективності, працездатності, «це не конкурс тих, хто написав цікаву книжку або розробив важливий спецкурс», каже вона. Такі заміри – лише «частота появи в медіа, а вона може бути зумовлена багатьма факторами».
Версія друга, «мандрівна»
«Прошу не плутати дві професії, – коментує для The Page політичний експерт Кирило Сазонов, – політолога та політтехнолога».
Політолог – це той, хто розповідає людям про політиків, а політтехнолог – це той, хто розповідає політикам про людей, зауважує він. Відповідно і специфіка діяльності у них різна. Політтехнолог може не покидати своєї затишної кабінетної «бульбашки» і влаштовувати брейнсторм на Zoom`у чи Skype. Політолога ж, як вовка, годують ноги.
«Чому жінки не йдуть у професію? Та тому, що політолог – це не той, хто сидить в теплому затишному кабінеті та генерує розумні думки. Це той, хто має роз’їзди країною, часті відрядження, зустрічі з людьми, постійні телеефіри, пресконференції та круглі столи. Це той, хто рідко бачить сім’ю. Та й в принципі, крім доброї зарплати, нічого хорошого в житті не бачить взагалі».
Кирило Сазонов
політолог
А для жінки, на його думку, крім доброї зарплати, важлива ще й добра родина. І жіноча в ній присутність. Тож постійні «мандри» навіть у межах міста, стрибки з одного заходу на іншій підійдуть не кожній феміні.
До речі, такий підхід також є дискримінаційним і стереотипним, адже передбачає за умовчанням думку, що більшою мірою турботи про родину залишаються і в XXI столітті на жінці, і саме їй личить про це думати.
Крім того, каже Сазонов, тут ще й вся сіль в освіті. Коли профільну освіту здобували «нинішні зубри від політології, яким зараз за 50, гендерні стереотипи були дуже сильними в нашому соціумі. Тоді політика вважалася не жіночою справою».
Версія третя, «послідовна»
До речі, про політику. З іншого боку дивиться на причину нестачі жінок у політології представник професії Богдан Петренко.
«Спочатку жінкам треба йти в політику, побачити, яка це брудна справа, а вже з цим розумінням йти в політологи».
Богдан Петренко
політолог
Втім, далеко не всі нинішні політологи-чоловіки в минулому були народними депутатами абощо. Вони йшли в професію не через вулицю Грушевського, а через рідні виші, котрі готували їх у дипломовані спеціалісти.
Тут треба розуміти, що підхід «нехай жінки спочатку побачать, наскільки це брудна справа», передбачає, що жінки, на відміну від чоловіків, не здатні проаналізувати інформацію про професію заздалегідь. Хоча насправді багато людей розуміють її нюанси вже після початку реальної практики, і це, очевидно, пов'язане не з гендером, а з набуваним досвідом.
Хоча і тоді – на етапі навчання – дівчат було менше за хлопців, пригадує Петренко.
«У мене на політології співвідношення студентів та студенток було 16:10», – говорить він.
Щоб ситуація змінилася на краще, не варто квапити події – варто дозволити їм йти «природним шляхом», переконаний експерт. Він вважає, що гендерні квоти не потрібні, бо вони все одно не працюють.
«У нас в парламенті менше 30% жінок», – нагадує Петренко. І це справді так і є.
За даними ресурсу «Слово і діло», український парламент ще далекий від гендерної збалансованості, але тенденція обнадіює. Якщо в першому скликанні було тільки 2,5% жінок (12 з 475 депутатів), то в нинішньому скликанні – 20,6% (87 з 423 нардепів).
Водночас у другому скликанні Верховної Ради жінки становили 4,1% всього складу (18 з 436 депутатів), в третьому – 8% (38 з 477), у четвертому – 5,5% (28 з 509), у п'ятому – 8,7% (42 з 483), в шостому – 7,8% (42 з 541), у сьомому – 9,6% (46 з 478), у восьмому – 12% (56 з 468).
А от уперше в керівництві парламенту жінки з'явилися тільки у восьмому скликанні. Спочатку Оксана Сироїд зайняла пост заступника спікера, потім Ірина Геращенко стала першим віцеспікером. У нинішньому скликанні Ради єдина жінка в президії – заступник спікера Олена Кондратюк.
Що ж до партійного будівництва, то в новому Виборчому кодексі прописані гендерні квоти на рівні 40%: в кожній п'ятірці виборчого списку повинні бути як чоловіки, так і жінки. І хоча до цієї цифри ще далеко, позитивні зміни на краще вже наявні. «Процеси вже йдуть, світ міняється», – тішиться Богдан Петренко.
Версія четверта, патріархальна
Змінюється, та не зовсім, не погоджується психологиня та членкиня Спілки психотерапевтів України Анастасія Богуславська. Анастасія розповідає The Page, як вразило її те, що сусідка-пенсіонерка називала свого покійного чоловіка «хазяїном».
«Це означало, що він був власником цієї жінки, користувався нею. Це вважалося нормальним для сільських жінок, народжених у 40-50-х роках», – говорить вона.
«Ставлення до чоловіків як до тих, кого треба берегти, годити їм, передалося нам у спадок від бабусь та прабабусь, які пережили втрату годувальника та захисника під час Другої світової війни чи ще раніше – за часів розкуркулення, Голодомору, примусових переселень. «Аби який, а все ж чоловік» – це приказка післявоєнного періоду, коли чоловіків банально не вистачало на всіх дорослих і готових до шлюбу, до стосунків, жінок».
Анастасія Богуславська
психологиня та членкиня Спілки психотерапевтів України
Така настанова в’їлася у «кров, плоть та свідомість» наших жінок, підкреслює Богуславська. Тому вони радше відмовляться від власного піару та самопрезентації (як про це говорить Юлія Тищенко), та ще й засядуть вдома – бавити дітей і тягти на горбу родину, доки чоловіки, не обтяжені хатніми обов’язками, бігатимуть по ефірах і відрядженнях (про що згадує Кирило Сазонов).
«Звичне для нашого суспільства уявлення про призначення жінки – як про допоміжну ланку, підтримку, опору чоловіку. Вона може бути тою, хто вирішує конфлікти через примирення, тою, хто пом’якшує, не конфліктує, не бореться, уступає, знайде з чого приготувати, чим забавити. В ідеалі вона повинна заробляти гроші, щоб не сидіти на шиї у чоловіка, розвиватися (щоб бути цікавою чоловіку), гарно виглядати».
Анастасія Богуславська
психологиня та членкиня Спілки психотерапевтів України
До того ж, додає вона, жінці, яка хоче досягти вершин у нашому суспільстві, доведеться витримувати удари не лише конкурентів, а й соратників, доводячи повсякчас, що вона:
«Не дурна, не має впливового коханця, що вона може бути безжальною, що на її рішення не впливають гормони, що у неї стратегічне мислення, що вона може керувати людьми і навіть – уявіть собі! – навіть чоловіками».
Замість висновків
Таке й справді тяжко уявити (це була іронія!), але доведеться. Якщо тільки Україна хоче поліпшити свої показники у світі. Бо нині наша держава посідає 59 місце (зі 153) у рейтингу гендерної рівності, а в сфері політичних можливостей для жінок – 83 місце.
І справа, звісно, не в конкретній професії політолога чи політтехнолога (тут ще питання, чи потрібні вони нам узагалі у своїй нинішній кількості). Вся справа тут у тому, що Конституція України гарантує рівні права для чоловіків та жінок, і якщо окремі розділи нашого Основного закону і потребують редагування, то конкретно цей – точно ні.