Ювал Ной Харарі про те, чому путін уже програв цю війну. Фото: Ратинський В'ячеслав / УНІАН
Один із найпомітніших сучасних інтелектуалів Ювал Ной Харарі написав для The Guardian колонку про те, чому глобально Росія вже програла війну з Україною.
Харарі стверджує, що, навіть якщо Росія і зможе завоювати Україну, українці за останній час показали, що втримати її не дадуть.
Він стверджує: схоже, що менш ніж за тиждень війни путін прямує до історичної поразки. Він може виграти деякі битви, але все одно програти війну. Мрія путіна про відбудову російської імперії завжди ґрунтувалася на брехні, що Україна не справжня нація, що українці не справжній народ і що мешканці Києва, Харкова та Львова прагнуть правління Москви. Це повна брехня: Україна — нація з більш ніж тисячолітньою історією, а Київ уже був великою метрополією, коли Москва навіть не була селом. Але російський деспот стільки разів повторював свою неправду, що, мабуть, сам у це вірить.
Плануючи вторгнення в Україну, путін міг розраховувати на багато відомих фактів. Він знав, що Росія у військовому плані переважає Україну. Він знав, що НАТО не спрямує війська на допомогу Україні. Він знав, що залежність Європи від російської нафти та газу змусить такі країни, як Німеччина, вагатися в питанні щодо введення жорстких санкцій. Тому його план полягав у тому, щоб сильно і швидко вдарити по Україні, обезголовити її уряд, встановити маріонетковий режим у Києві та позбутися західних санкцій.
Але, зазначає Харарі, він не взяв до уваги один великий нюанс. Як дізналися американці в Іраку, а совєти в Афганістані, набагато легше завоювати країну, ніж утримувати її. Чи прийме український народ маріонетковий режим Москви? Путін вважав, що прийме. Адже, як він неодноразово пояснював усім охочим, Україна — не справжня нація, а українці — не справжній народ. У 2014 році в Криму майже не чинили опір російським загарбникам. Чому 2022 рік має бути інший?
«Із кожним днем стає все зрозуміліше, що авантюра путіна зазнала поразки. Український народ всім серцем чинить опір, завойовує захоплення всього світу — і перемагає у війні. Попереду багато темних днів. Росіяни ще можуть завоювати всю Україну. Але, щоб виграти війну, росіянам довелося б утримати Україну, і вони можуть це зробити, лише якщо український народ дозволить це їм. Здається, все менш імовірно, що це станеться», — стверджує історик.
Кожен знищений російський танк і кожен загиблий російський солдат посилює рішучість українців чинити опір. І кожен убитий українець поглиблює ненависть українців до загарбників. Ненависть — найпотворніша з емоцій. Але для пригноблених націй ненависть — прихований скарб. Похована глибоко в серці, вона допомагає витримувати опір протягом поколінь. Щоб відновити російську імперію, путіну потрібна порівняно безкровна перемога, яка призведе до порівняно ненависної окупації. Проливаючи все більше української крові, путін переконається, що його мрія ніколи не буде здійснена. У свідоцтві про смерть російської імперії записано ім’я не Михайла Горбачова, а путіна. Горбачов залишив росіян та українців почуватися рідними братами й сестрами; путін перетворив їх на ворогів і забезпечив, щоб українська нація відтепер визначала себе в опозиції до росії.
Нації зрештою будуються на історіях. Щодня додається все більше історій, які українці розповідатимуть не лише в похмурі дні попереду, а й у наступні десятиліття іншим поколінням. Президент, який відмовився тікати зі столиці, сказавши США, що йому потрібні боєприпаси, а не евакуація; солдати з острова Зміїний, які заявили російському військовому кораблю «іди на хуй»; мирні жителі, які зупиняли російські танки голіруч, — це те, з чого будуються нації. У довгостроковій перспективі ці історії важливі не тільки для танків.
Російський деспот повинен це знати, як і всі. У дитинстві він виріс на дієті з оповідань про німецькі звірства та російську хоробрість під час блокади Ленінграда. Тепер він продюсує подібні історії, але бере себе на роль Гітлера.
Історії української хоробрості дають рішучість не лише українцям, а й усьому світу. Вони дають мужність урядам європейських держав, адміністрації США і навіть пригнобленим громадянам росії. Якщо українці наважуються зупинити танк голими руками, уряд Німеччини може наважитися поставити їм кілька протитанкових ракет, уряд США може наважитися відрізати росію від Swift, а громадяни росії можуть наважитися продемонструвати свою позицію щодо безглуздої війни.
Ми всі можемо надихнутися, щоб наважитися щось зробити: надіслати пожертву, привітати біженців чи допомогти з боротьбою в інтернеті. Війна в Україні сформує майбутнє всього світу. Якщо тиранії та агресії дозволити перемогти, усі ми постраждаємо від наслідків. Немає сенсу залишатися лише спостерігачами. Настав час постати.
Харарі стверджує, що, на жаль, ця війна, імовірно, буде довготривала. Набуваючи різних форм, вона цілком може тривати роками. Але найважливіше питання вже вирішено. Останні кілька днів довели всьому світу, що Україна — реальна нація, що українці — справжній народ і що вони точно не хочуть жити під новою російською імперією. Головне питання, яке залишається відкритим, полягає в тому, скільки часу знадобиться, щоб це повідомлення проникло в товсті стіни кремля.