Власник «Нібулону», четвертої за величиною аграрної компанії в Україні, Олексій Вадатурський — не зовсім стандартний олігарх. Він — виходець із села, і не приховує цього. Отримавши статус одного з найбагатших бізнесменів, він ходить на роботу пішки, їздить на звичайному автомобілі Skoda замість дорогого Mercedes і воліє вкладати кошти у створення нових робочих місць на своєму підприємстві замість придбання вілли за кордоном. Така манера поведінки завжди викликала подив у його колег по цеху.
Вадатурський пишається з того, що фактично самотужки відновлює річкове судноплавство, і скаржиться на міністрів-популістів, які заважають йому це робити. Бізнесмен ображається, що чиновники радше дослухаються до іноземних інвесторів, а не запитують порад в українських підприємців.
В інтерв'ю 
Вадатурський розповідає про те, як аграріям отримати більше грошей, чим загрожує відкриття ринку землі великим агрохолдингам, про судна-«євробляхи» та про те, чому річковий транспорт досі в занепаді.
- Про загрози світової кризи для українських аграріїв
— Що зараз відбувається на аграрному ринку?
— Всі досягнення в аграрному секторі, впровадження технологій – зараз спрямовані на те, щоб підвищити його ефективність. Сьогодні найголовніша проблема для українських аграріїв – це отримати справедливі кошти за вирощену та реалізовану продукцію.
Для того, щоб аграрний сектор України міг у майбутньому отримувати більше доходу, йому треба зменшувати собівартість вирощеної продукції і збільшувати її кількість за рахунок сучасної технології об'єми виробництва. І тоді аграрний сектор буде успішним. Я на це сподіваюсь і вірю, що для України не межа – зібрати врожай у 100 мільйонів тонн зернових і олійних культур.
— Чи очікуєте ви кризу на світовому ринку у другій половині цього року?
— Поки що ситуація на світовому ринку нестабільна і прогнози невтішні – не очікується зростання цін на культури нашого експорту (кукурудзи, пшениці, ячменю) принаймні до 1 січня.
По-перше, є ще багато залишків попередніх врожаїв, по-друге — нестабільні відносини Америки та Китаю вносять свою деструкцію в ціноутворення і в стабільність споживання сільгосппродукції.
Вірю, що для України не межа зібрати урожай в 100 млн тонн зернових і олійних культур
Визначальною є й ситуація на ринку зерна в наших сусідів, зокрема Росії. У них є за рахунок чого знижувати собівартості продукції — своя нафта, свій газ, свої хімічні добрива, більш низька заробітна плата. Тому на зовнішньому ринку вони більш конкурентні по собівартості. Хоча ми за рахунок своїх глибоководних портів можемо пропонувати контракти і відвантажувати продукцію практично цілий рік. Незалежно від того, зима в Росії чи не зима.
Нам також складніше стає реалізовувати свою продукцію, коли йде великий збір урожаю в південній півкулі – Аргентина, Бразилія, Америка.
В останні дні бачимо різке зниження цін на нафту. Відтак, конкурувати українській сільгосппродукції буде значно складніше.
- Про ризики запуску вільного ринку землі
— Як ви ставитеся до відкриття ринку землі, чи потрібно це робити, чи ні? До чого може призвести?
— Ринок землі потрібен. Зрештою, власники землі повинні мати змогу вільно розпоряджатись своєю власністю. Але у мене є реальні побоювання, що відкриттям ринку сьогодні займаються не досить досвідчені люди. Через проблеми з геокадастром в аграрному секторі можуть бути дуже великі проблеми.
Через відсутність нормальної законодавчої бази, і, як ви самі знаєте, існуючу вертикаль правоохоронних органів, а також «чудову» судову систему, в нашому аграрному секторі можуть бути великі проблеми в майбутньому. І Україна від заповітних 100 млн тонн валового збору зерна може повернутися в лихі 90-ті роки, коли ми імпортували зерно з-за кордону. Взаємини в аграрному секторі стануть схожими на війну всіх проти всіх, і той, хто матиме на службі більше озброєних чоловічків, той і переможе.
Тому обов’язково треба підготувати законодавчу базу. Щоб ті, хто працює на землі, – аграрний сектор, власники землі – побачили нові правила. Також потрібен певний термін час для адаптації та перевірки на практиці цих правил. І лише після цього можна запускати ринок землі.
Зверніть увагу – у багатьох країнах світу земля не є товаром.
— Тобто?
— У Франції, наприклад, немає ринку землі.
— Хіба французький фермер не може купити собі якусь землю?..
— У них є власник за спадком з покоління в покоління. Вони не продають цю землю. І у нас можна зробити так само. Дозволити власнику землі отримувати плату за оренду землі за 10, 20, 30 років. За такі гроші можна вирішити всі свої проблеми, проблеми дітей, відкрити свій бізнес чи переїхати в місто чи іншу країну. Так власник землі може отримати стартовий капітал, при цьому не втрачаючи свою землю, а залишаючи її у спадок наступному поколінню.
Одночасно той, хто орендує землю на 20, 30 років, повинен бути впевнений, що за цей час його ніхто не позбавить права обробляти її.
Тому вже сьогодні, і без ринку землі, можна чітко намітити правила орендних відносин і вирішити всі питання як для жителів села, так і для великих агрохолдингів.
— Якщо ринок все ж таки буде введений, де братимете гроші, щоб викупити землю, яку ви зараз орендуєте?
— Менше буду інвестувати в розвиток бізнесу. Будемо акумулювати кошти для того, щоб придбати цю землю у її власників. Є загроза, що при відкритті ринку землі ми отримаємо «шахматку» (коли невеликі сусідні ділянки належать різним власникам – ред. ). А це відхід від широкомасштабної техніки аграрного виробництва до мілкотоварної. Тобто на одному полі в такій ситуації неможливо буде ефективно вести крупнотоварне виробництво та вирощувати пшеницю, кукурудзу, соняшник, ячмінь, інші культури, тому що вони різні за технологією вирощування. Буде дуже багато складнощів.
Треба дуже багато питань вирішити для того, щоб ринок землі був цивілізованим. І в результаті дав поштовх для зростання агробництва, зростання інших галузей, які обслуговують аграрний сектор.
- Про річкові перевезення
— А як зараз розвивається сектор суднобудування та застосування річкових суден для перевезення агропродукції?
— Міністр транспорту та інфраструктури Володимир Омелян крім популізму, розвитком цієї галузі не займався. Зокрема я кажу про розвиток внутрішніх водних шляхів. Навіть навпаки: наостанок своєї каденції він хотів зробити все в угоду іноземним компаніям і тим, хто при розпаді Радянського Союзу вивів весь наш флот в офшори.
Друге. Сьогодні контрабанда пального – реальна загроза. Всі судна під іноземним прапором не заправляються паливом у внутрішніх територіальних водах України, вони бункеруються в нейтральних водах та не сплачують акцизний збір, не сплачують ПДВ. Завдяки цьому паливо для них на 10 тис. гривень дешевше від того палива, яким заправляємось ми як власники українського флоту, який працює під українським прапором і дає роботу українським морякам. А це різниця в собівартості продукції 4 долара на одній тонні між Кременчуком і Очаковом. Це питання досі не вирішене.
Наступна проблема – пропозиція без будь-яких умов пустити в українські внутрішні територіальні води судна під іноземним прапором і дозволити їм злиття нечистот по ходу руху, наприклад в Дніпро або Південний Буг. Це пряма екологічна загроза, це ризик епідемій для жителів України. Адже воду з Дніпра п'ють близько 7 мільйонів жителів нашої країни. І тут по Дніпру будуть ходити судна і скидати нечистоти. Ми весь час боролися на різних рівнях, я навіть публічно висловлював своє незадоволення діяльністю міністра (Володимира Омеляна – ред. ).
У нашої компанії є чітка концепція: спочатку потрібно прийняти спеціальний закон для того, щоб активізувати українське судноплавство, зробити український ринок перевезень більш привабливим, конкурентним, ніж іноземний; і лише після створення необхідних умов пускати сюди працювати іноземний і український флоти.
Сьогодні українські судновласники обкладаються акцизом у 140 євро за тонну. Якщо його не зняти, ми так ніколи і не будемо конкурентними, і річки будуть простоювати. Сьогодні українські судновласники обкладаються акцизним податком на паливо в 140 євро за тонну. Якщо його не зняти або не компенсувати, ми так ніколи і не будемо конкурентними, а річки будуть простоювати. Залишиться тільки чекати «гіперлуп».
Також потрібно зняти рентну плату за користування річками і податки за проходження шлюзів і розведення мостів. Це те щоб наша вимога – саме такий порядок діє у Європі та Америці, ми вивчали досвід в цих країнах. Ми за рівні права з іноземними компаніями та іноземними судновласниками. А це як раз і встановить рівноправність у сфері водного транпорта.
Це головні вимоги для того, щоб українські річки стали «українськими Міссісіпі» з інтенсивним рухом як у Європі. Без вирішення цих проблем міністри-популісти продовжать лише запрошувати сюди всіх і розповідати, що нібито «Нібулон» всім заважає, блокує і хоче бути монополістом. Не вірте цим людям. Тому що ці люди не професіонали.
Не дай Бог, на зміну цим непрофесіоналам прийдуть інші непрофесіонали. Цей з «гіперлупами» носився, а нові будуть носитися ще з чимось іншим. Я боюсь, що як досі річки не працювали, так і далі не працюватимуть...
— А чого ви взагалі очікуєте від того, хто…
— Це я відповідаю тим людям, які говорять, що «Нібулон» блокує створення умов. «Нібулон» інвестував в економіку України більше $2,1 мільярдів, збудував 75 суден, звів 12 терміналів на Дніпрі і Південному Бузі. «Нібулон» прокопав близько 200 км річок і каналів для того, щоб відновити судноплавство. «Нібулон» збудував розкішну днопоглиблювальну техніку, для того щоб можна було підтримувати глибини на річках. «Нібулон» зробив все це при нинішньому законодавстві.
Щоб був десяток таких «Нібулонів», треба виконати перелічені вище умови. І тоді річкові перевезення стануть найдешевшими в порівнянні з іншими видами транспорту, а Україна буде перевозити 50-60 мільйонів тонн по Дніпру. Натомість сьогодні річковий транспорт поступається за ціною і залізничним, і автомобільним перевезенням. До того ж річковий транспорт повільніший. Хто ж за таких умов захоче йти на річку?
— Стосовно вашого флоту. Скільки у вас зараз суден? Як так вийшло, що ви виробили більше суден, ніж, наприклад, компанія Smart Maritime Вадима Новинського, чи інші великі компанії, які вважаються лідерами на ринку?
— Сьогодні наша компанія на рік випускає 8-10 суден. І всі інші 31 суднобудівний завод в Україні разом випускають 6-7 суден. Суднобудування в Україні сьогодні нікому не потрібне, фактично ми єдина ефективна компанія в цьому секторі. Вдумайтесь лише: українські судна платять акцизний збір для ремонту автомобільних шляхів. В якій ще країні світу, де збирається акцизний збір, він йде на ремонт шляхів?! Ми перевезли водними шляхами 3,5 мільйони тонн вантажів за минулий маркетинговий рік. Це зекономило державі приблизно 3 мільярди гривень на ремонті шляхів. Навпаки, треба зробити все, щоб автомобілів було менше, а флот ходив річками і не платив цей акцизний збір. Я впевнений, що за 2 роки українські суднобудівні заводи зможуть повністю забезпечити річкові перевезення українським флотом.
- Про бізнес та дорогі атрибути
— У що ви плануєте вкладати гроші найближчим часом? Загалом який план розвитку компанії на найближчий рік, в середньостроковій перспективі?
— Продовжуватимемо інвестувати у флот, сьогодні він у нас найсучасніший в країні. Наша ціль в найближчий рік-два – збудувати 100 суден.
Я сьогодні з великою радістю покажу іншим олігархам свою яхту тут, в Україні. У мене нема яхти за кордоном. Я їжджу на автомобілі Skoda – а на буксирах найпотужніші двигуни Mercedes. У мене немає автомобіля Rolls-Royce, але у мене є гвинторульові колонки Rolls-Royce, спеціально виготовлені для нашої компанії.
На Mercedes я можу приїхати до Києва через таку ж кількість годин, що й на Skoda Super B. Ну і навіщо мені тоді цей Mercedes? Для чого літати на особистому літаку, коли я можу сісти на рейс звичайного літака і прилетіти у Відень за графіком. Заплатив кошти, поїхав сам. Для чого особисті літаки?
Я навіть велосипедом не користуюсь – у Миколаєві з дому на роботу ходжу пішки. Тому для мене все дуже просто. Я як людина роблю все для того, щоб отримати максимальне задоволення від того, що ти даєш людям робочі місця, будуєш сучасні об'єкти промисловості. Щоб Україна пишалась, що є таке підприємство як наше.
— Ваша компанія — четверта за розміром серед аграрних компаній України. У вас достатньо грошей на дорогі автомобілі, на яхти і таке інше. Чому ви їх не купуєте? Це ваш погляд на життя?
— Мені більше подобається, коли кажуть, що ми компанія №1 у суднобудуванні, компанія №1 за перевезеннями внутрішніми водними шляхами, що ми компанія №1 по надсучасному флоту, №1 на ринку зерна, №1 у інфраструктурі, а в агарному секторі по банку землі в 20-ці. Тому перше ваше твердження є помилковим.
Ми не страждаємо на гігантоманію в агарному секторі України. Тим більше, з нашим недолугим законодавством, мені здається, що чим більше землі, тим більше проблем. І тому якраз ті, хто має величезні масиви землі в обробці, повинні в першу чергу подумати про те, щоб в Україні працювало цивілізоване законодавство, а не сподіватися на інші способи вирішення своїх проблем.
Як на мене, аграрне виробництво дало багатьом так званим олігархам, крутим людям базу для того, щоб вкладати кошти в економіку України, а не в яхти, вілли.
— Як вам вдалося побудувати таку досить велику компанію? Талант, завзята праця, чи це більше вдача?
— Тут я на слензі аграріїв скажу: треба «пахати»! «Пахати» день і ніч. Потрібно вміти вирішувати питання та виклики, які постають, коли починаєш займатися бізнесом.
Чесно кажучи, 10 років назад я думав: для чого мені взагалі самому будувати ці судна при такому потужному суднобудуванні в Україні. Так я почав будувати судна на наших заводах, а заводи раптом почали банкрутувати. Потім я вирішив збудувати судно в Румунії. Але постало питання: а навіщо мені давати роботу румунам, їздити туди і контролювати роботу їхнього суднобудівного заводу. Тому я хотів купити завод в якійсь із країн Дунаю.
І вже після цього зрозумів: а для чого вкладати в економіку якоїсь іншої країни – Австрії, Словенії, Румунії? Так я вирішив купити «убитий» судноремонтний завод в Україні, реконструювати його і самому будувати судна. З того часу ми збудували 75 суден, і всі іноземці, які до нас приїжджають, бачать, що наш український флот конкурентний.
Наступне. Наші Дніпро і Південний Буг давно обміліли, і ми шукали, хто б виконав днопоглиблювальні роботи. Український днопоглиблювальний флот розвалився, тут не було з ким мати справу. Шукали іноземні компанії. Але зрештою зрозуміли, що дешевше буде самостійно збудувати днопоглиблювальну техніку, навіть без підтримки держави.
Так ми прокопали 134 кілометри на річці Південний Буг, відновили на ній судноплавство. Кожного року перевозимо 600-700 тисяч тонн. У наступному маркетинговому році збираємось перевезти 1 мільйон тонн. А це значить, що мільйон тонн вантажів автівками не заїде у місто Миколаїв. Те саме стосується Дніпра.
— Дуже багато людей намагалися це робити…
— Це титанічна цілодобова важка праця. Тоді не будеш думати про Rolls-Royce, про яхту і віллу за кордоном. А матимеш величезне задоволення від того, що створюєш тут робочі місця і робиш все для України. Так ти стаєш успішним, а люди люблять працювати з такими.
Це дорогого коштує. На халяву нічого не отримаєш. Ми ніколи не мали пільг, дотацій. А мали від держави тільки проблеми, рейдерські наїзди. Все це лише лозунги про те, що «ми підтримуємо бізнес».
Дико стає від того, що всі перші особи країни, міністри обов’язково ходять на всякі сніданки, зібрання в Європейську бізнес-асоціацію, ідуть на обід в Американську торговельну палату, тощо. Я не проти, я за, але є питання.
Я вклав в економіку України більше $2,1 мільярдів. Мене ніхто не запитував, що потрібно, тільки заважали нам.
— Як вам вдалося втримати такий бізнес? Багато хто хотів його відібрати.
— Щоб мати успішний бізнес, треба робити те, що інші не роблять. Є проблема з перевезеннями – ми збудували свій флот. Ніхто не відроджує річковий транспорт – тоді ми це зробимо. Завдяки цьому ми й домагаємося конкурентності і стаємо успішними.
Я щасливий і одночасно не щасливий від того, що ми всього цього досягли.
Я відношу себе до простої людини, яка виросла в селі, яка зробила щось лише завдяки своєму бажанню. І мені дуже приємно, що нашу компанію добре знають у світі. Але загалом Україна все ще дуже квола. Чи немає у нас талановитих людей? Є, і дуже багато. Але для них не створюються умови. Не кожен готовий звалити собі на плечі тягар постійної війни з державою і самотужки будувати бізнес. Простіше піти легшим шляхом, поїхати працювати десь за кордон. І сподіватися, що за цей час хтось в Україні створить потрібні умови.
Я завжди закликаю: люди добрі, не чекайте, коли Вадатурський в Україні створить інвестиційний клімат. Давайте об'єднуватись – українці та іноземці – і разом будемо реформувати економіку. Не чекайте, що ви прийдете на все готове. Треба самим вкладати кошти, ризикувати, мобілізовуватись і треба мати чіткий план для вирішення тих чи інших питань. Лише тоді Україна матиме інвестиційно привабливий клімат.
- Про нових політиків
— Чого ви очікуєте від нової Верховної Ради? Зараз туди прийшли зовсім нові сили, чи вдасться вам домогтися від нової влади прийняття потрібних вам законів?
— Я постійно думаю над цією проблемою. Сьогодні є унікальна ситуація зробити все, щоб Верховна Рада служила народу, щоб економіка України працювала. Якщо ці депутати відпрацьовуватимуть інтереси тих чи інших промислово-фінансових структур, то нічим хорошим це не закінчиться. І тоді «зубожіння» як було, так і буде продовжуватись.
Важливо, щоб вони дійсно почули українських патріотів, підприємців, а не олігархів. Нехай виконають те, що задекларували – відкритість і публічність прийняття рішень в інтересах економіки України та служіння народу. Тоді і промисловість розвиватиметься, і зростання ВВП буде і 5-7% на рік, а люди не від'їжджатимуть на заробітки за кордон.
Серед нових народних депутатів не так багато професіоналів. І неможливо їх навчити за 2-3 тижні, якщо вони не відчувають економіки і вони не працювали на підприємствах. Тому їм треба було б послухати, долучити кращих виробничників, підприємців, які зробили себе самі, не користуючись державними пільгами.
Ось, наприклад, по моделі нашого підприємства можна зробити модель розвитку українського суднобудування, судноплавства і відродження річок. Ми вже маємо гіркий практичний досвід і знаємо як це робити. Мені приємно, що багато людей говорять, що якби було 10 таких компаній як «Нібулон», то економіка і обличчя України були б іншими.
***
«Нібулон» створений в 1991 році. На сьогодні компанія є одним з найбільших операторів на зерновому ринку України і обробляє четвертий за величиною банк землі в 82 тис. га. За підсумками 2018/19 маркетингового року «Нібулон» збільшив поставки за кордон майже на 30%, його частка в загальному експорті зернових з України склала 9,3% і 6,1% — в експорті олійних. Компанії також належить Миколаївський суднобудівний завод і річково-морський флот із 75 суден.
