«У мене була мрія — будувати масове житло, яким можна пишатися». Інтерв’ю з Володимиром Зубиком

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Володимир Зубик, президент Асоціації підприємств-будівельників «Інтергал-Буд»

Наприкінці минулого місяця сімнадцяту річницю заснування відсвяткувала компанія «Інтергал-Буд», що є лідером серед забудовників України за кількістю зданих квадратних метрів і динамікою будівництва. Про історію заснування компанії, її розвиток, відмінності від конкурентів, секрети успіху, а також нинішню ситуацію на ринку нерухомості ми попросили розповісти президента Асоціації підприємств-будівельників «Інтергал-Буд» Володимира Зубика.

– Володимире, як засновник привідкрийте завісу — як і з чого починалася компанія?

– Це був 2003 рік, ми мали вже достатній досвід у бізнесі. Лідирували на ринку імпорту паперу, завозили і переробляли нафту, займалися імпортом в Україну посуду і продуктів, експортом сільськогосподарської техніки. Був уже великий досвід, команда, і, що важливо, ресурси. Що спонукало почати будівельний бізнес? Знаєте, одного разу я побудував власний будинок своїми руками. І, схоже, цей досвід припав мені тоді до душі.

«Інтергал-Буд» — лідер серед приватних забудовників України. На сьогоднішній день компанія побудувала 136 будинків, з яких — 52 у Києві, 7 у Київській області, 77 у регіонах країни. Більше 18 000 сімей вже стали власниками квартир, збудованих компанією. «Інтергал-Буд» одночасно зводить більше 1 млн м2 нерухомості. Сьогодні в портфелі компанії на різних стадіях розробки знаходиться цілий ряд проектів загальною площею 3,8 млн м2. Об’єкти нерухомості компанії розташовані в Києві, Львові, Житомирі, Чернівцях, Мукачеві, Рівному, Ужгороді та Одесі.

– Ви ж родом зі Львова?

– Я народився у Львові, вчився, обжився родиною. Якось я зрозумів, що не дуже затишно почуваю себе на п’ятому поверсі багатоквартирного будинку, в якому, до всього, ще й не було ліфта. І вирішив побудувати власний будинок. Це був 1982 рік! Мій тесть тоді працював у науково-дослідному інституті, і як працівникові цього інституту йому виділили вісім соток поблизу міста. Будиночок дозволялось будувати не більше 60 квадратних метрів — такі тоді були правила. Але я все ж наважився порушити ці обмеження і добудувати третій поверх — у мене додалася ще одна кімната! Найголовніше, що будинок було зроблено з любов’ю! Для реалізації цього проекту я запросив найкращого фахівця галузі, заслуженого архітектора СРСР і УРСР Олександра Матвієва, земля йому пухом. На стадії проекту ми обмінювалися думками, він розповідав мені про класичну архітектуру, я йому — про свої враження від того, що піддивився за кордоном. До того часу я встиг побувати за кордоном — у родичів дружини в Угорщині. Побачив зразки котеджів і розповідав Матвієву. Мені хотілося, аби на фасаді поєднувалися штукатурка і цегла, щоб був багатий дах із черепиці. У Матвієва була своя окрема історія технологічних і естетичних фасадних рішень. Наша спільна робота втілилася у дуже симпатичний будиночок. З басейном! Не знаю, в кого ще у Львові в той час був басейн довжиною 14 метрів. Так, він був без підігріву й очищення, але ж тоді ніхто на цьому не розумівся, та й не було відповідного обладнання. Я насолоджувався і пишався тим, що живу в такому будинку.

Telegram Logo

– А робочих де брали?

– Професійні майстри завжди у дефіциті. Тому багато чого робив сам. З одного боку, я був обмежений у коштах. З іншого — змучився з тими, за ким доводилося усе виправляти. Я був бетонувальником і муляром — це той, хто кладе цеглу. Земляні роботи також були на мені, а у суботу і неділю я займався ще й усіма допоміжними роботами.

– Будинок зберігся до сьогодні? На ньому ще немає таблички «Тут народилася ідея компанії «Інтергал-Буд»?

– Так, будинок зберігся. Потім я також побудував будинок для батька, але в цьому будівництві моя фізична участь була меншою — переважно займався тим, що давав рекомендації архітектору і будівникам. Це був звичайний будинок, який ми перебудували, вдихнули в нього нове життя і трохи доброї естетики. Певно, саме тоді у мене з’явилося бажання щось будувати. Коли з’явився і перший капітал, і перший досвід у бізнесі, я почав цікавитися, прораховувати економіку будівельного бізнесу. Виявилося, це цікаво.

Google News Logo Підписуйтесь на нас в Google News!

– У 2003 році саме почали зростати ціни на нерухомість.

– Так, попит оживав, але були великі проблеми із кадрами. Адже до цього нічого не будувалося. Ті фахівці, які знали собі ціну, виїжджали за кордон. Хтось в Україні займався ремонтами. І довелося, звичайно, достатньо понервувати, поки вдалося сформувати команду, оскільки з п’яницями і халтурниками багато не зробиш. У цьому і була найбільша складність. Ми почали зі Львова і скоро працювали також в Ужгороді, Мукачеві, Рівному і Чернівцях.

– Пам’ятаєте, з яких об’єктів усе починалося?

– Якщо говорити не про одиничні будинки, а про великі проекти, то це була велика комплексна забудова на вулиці Джорджа Вашингтона у Львові — пристойних розмірів ділянка з симпатичними будиночками, дитячими майданчиками, дитячим садком і впорядкованою територією.

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Володимир Зубик, президент Асоціації підприємств-будівельників «Інтергал-Буд»

– Як народилася назва компанії, бренд?

– Ми тоді припускали, що будемо будувати і в Європі, і в СНД — пізніше ми й справді робили спроби розвивати бізнес у Білорусі та Росії. «Інтер» мало демонструвати, що наша компанія інтернаціональна. А «Гал» — це скорочено від слова «Галичина».

– У 2008 році прийшла світова криза, що обвалила ціни на нерухомість. Як ви пройшли цей непростий період?

– У період своєї політичної кар’єри я не займався керуванням компанією, але знаю, що, як і всі, компанія перед кризою була сповнена ентузіазму. Вкладали кошти у будь-яку ділянку — вони були у дефіциті, усі намагалися придбати їх якомога більше. Коли купляли ділянку і отримували дозвільні документи, закладали фундамент і починали продавати. Частину грошей від продажів одразу ж направляли на розвиток нових проектів. І коли нагрянула криза, це стало холодним душем для усіх — не було коштів, щоб виконати зобов’язання по вже започаткованих будівництвах, за якими за рік-півтора потрібно було здавати готове житло. Продажі завмерли! Навіть намагання дати хорошу знижку в 10-30% провалювалися.

Quote«Інтер» демонструє, що наша компанія інтернаціональна. А «Гал» — це скорочено від слова «Галичина».

– Проте компанії вдалося не тільки втриматися на плаву, але й завершити усі розпочаті будівництва.

– Мене так виховували: якщо я беру на себе якісь зобов’язання, повинен їх виконати. Якщо щось сказав, пообіцяв — зроблю, чого б мені це не коштувало. У нас на той час вже був стійкий бізнес — імпорт і переробка нафти. Навіть не маючи зовнішнього фінансування (від покупців), ми за власні кошти все добудували. Потім ці наші «пам’ятники» стояли не розкупленими по 4-5 років. Продавали ми «докризові» квартири у збиток. На момент будівництва собівартість була близько 700 доларів за квадратний метр. А продавалися квартири за ціною 400-500 доларів за метр. Нехай і зі збитками, але ми виконали усі свої зобов’язання. І я дуже пишався тим фактом, що люди, які придбали у нас квартири, отримали їх вчасно. З того часу це наш принцип, те, що нас відрізняє від деяких інших забудовників: якщо у будинку продана хоча б одна квартира — він буде добудований і зданий.

– У 2009 році компанія прийшла до Києва. Столичний ринок — найбільший, тут вищий і попит, і конкуренція.

– Свою роботу у Києві ми почали з придбання пари ділянок. Я був упевнений в успіху, ще не усвідомлюючи усіх труднощів, що на мене очікували. Мені здавалося, що моя ідея геніальна. Вона полягала в тому, щоб будувати не напівфабрикат — «голі стіни», а саме готове житло. Будувати квартири з ремонтом, щоб люди могли одразу заселятися і жити. Щоб не було дискомфорту від ремонтів, забитих будівельним сміттям під'їздів, обірваних від перевантаження ліфтів. У чому я помилявся? На той момент фахівців із загальнобудівельних робіт — зведення моноліту, кладки цегли, заливки підлоги — було вже достатньо, і вони були доволі кваліфікованими. Але для реалізації моєї ідеї потрібні були майстри з оздоблювальних робіт. Потрібно було класти плитку, ставити міжкімнатні двері, робити проводку. А якісних фахівців із «тонких» робіт насправді дуже мало. Я не розумів, як можна передати людям квартиру із криво покладеною плиткою, із сантиметровими проміжками у лиштві, з іншими подібними відвертими недоробками. Я — перфекціоніст, і буквально звірів, коли стикався із фактами подібного браку. Ми змушені були шукати потрібних фахівців по всій Україні, переманювати їх із інших компаній, давати їм кращі умови. Але ми зібрали ту команду висококваліфікованих оздоблювальників, якою я насправді пишаюся. Моя донька вчилася неподалік Лондона. Коли я гостював у неї, зупинявся у п’ятизірковому готелі і, за звичкою, оцінював, як у санвузлі номера покладена плитка. І, вибачте, відверто радів тому, що у п’ятизірковому англійському готелі це зроблено із гіршою якістю, ніж на наших об’єктах. Я радів тому, якого рівня майстерності ми досягли.

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Володимир Зубик, президент Асоціації підприємств-будівельників «Інтергал-Буд»

– Чим, на Ваш погляд, відрізняється «Інтергал-Буд» від решти компаній?

– Наша найголовніша відмінність у тому, що ми пропонуємо готове житло у масовому сегменті ринку. Це, безумовно, типовий ремонт. Але це дуже якісне оздоблення із добротних матеріалів. Так, деякі мої колеги пропонують до продажу квартири з ремонтом. Але це індивідуальний ремонт, його виконують окремі бригади, які забудовник «стикує» з покупцем. Серед забудовників масові ремонти робимо тільки ми. Друга наша особливість — на відміну від переважної більшості колег, ми, коли отримали гектар, точно не стаємо жадібні і не намагаємося його цілком забудувати і продати. Ми будуємо будинки так, щоб придомова територія була мовби продовженням квартири. Це сквери із дорогим ландшафтним дизайном, ігрові майданчики з прогумованим покриттям, футбольні й баскетбольні міні-поля. Коли ми продаємо квартиру, ми безоплатно передаємо красиві, затишні місця загального користування — під’їзди і облагороджену придомову територію.

– Як і з чим компанія підійшла до 2014 року, коли сталася друга після 2008-2009 років велика криза?

– Ми підійшли на підйомі. Тоді в нас було близько десяти об’єктів у Києві. Ми зводили цілі комплекси. Якщо брати кількість збудованих квадратних метрів, ми тоді вже випереджали будь-яку іншу компанію. Якоюсь мірою повторилася ситуація 2008 року — дуже сильно впала ціна продажів. Але ми встояли. Великою мірою завдяки тому, що вже склалося лояльне коло інвесторів, які нам довіряють і цінують наш основний продукт — наш «економ-комфорт». Це дуже добротне житло, що за багатьма параметрами не поступається бізнес-класу, але за ціною економа.

QuoteУ нас склалося лояльне коло інвесторів, які нам довіряють і цінують наш основний продукт — наш «економ-комфорт». Це дуже добротне житло, що за багатьма параметрами не поступається бізнес-класу, але за ціною економа.

– Як розвивалася бізнес-модель компанії? Не було спокуси створити суміжні проекти із власного виробництва будматеріалів або ж розвивати логістичний бізнес?

– Деякі мої колеги робили одну й ту саму помилку. Вони вважали, що якщо масово закуповують товари чи послуги, то варто самим організувати такий бізнес. Я ж розумів, що такого робити не можна. Коли ми займалися масштабними експортно-імпортними операціями, я вирішив придбати великі траки. Досвід не вдався. Не було контролю за роботою водіїв, вони займалися фальсифікаціями, приписками, отримували «відкати» за ремонти, які були не потрібні. Я зрозумів, що потрібно займатися лише тим, де в тебе є своя команда, контроль і розуміння усіх процесів. Тому я не інвестував у проекти з виготовлення дверей або вікон, і досі надаю перевагу купівлі продукції в тих, хто знається на цьому бізнесі. У будівельному бізнесі я зміг сформувати команду професіоналів, яким довіряю і яких можу контролювати. Суміжні бізнеси контролювати на належному рівні практично неможливо.

– У лінійці компанії останнім часом з’явилися об’єкти «бізнес-класу». Це частина стратегії розвитку компанії?

– Мені завжди був ближчим масовий сегмент ринку. Ти продаєш більш дешевий товар із меншою націнкою, але в тебе набагато більше покупців, а значить — більший обіг. У сфері нерухомості число клієнтів у бізнес-секторі, і, тим більше, у преміум-секторі, обмежене. До того ж попит тут не такий стабільний. Небагатим людям потрібне житло, вони будуть його купувати у будь-якому разі, незважаючи ні на які кризи. Для заможних людей нерухомість — це, зазвичай, інвестиція. Я вважаю, що це була правильна ідея — наш основний бізнес має бути розрахований на масового покупця. Сьогоднішня ситуація це підтверджує — після пом’якшення карантину продажі в економ-сегменті фактично повністю поновилися, бізнес-сегмент ще частково вичікує. У нас нещодавно з’явилася наша візитівка INTERGAL CITY. Це красивенний комплекс, футуристична архітектура в історичному місці, на схилах Дніпра. Проект дуже складний у реалізації, затратний. Він демонструє, що компанія здатна будувати об’єкти надвисокого класу. Але поки що я обережно ставлюся до розвитку бізнес-сегменту. Основою залишається наш економ-комфорт з якістю «комфорт+».

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Фото: пресслужба «Інтергал-Буд»

Володимир Зубик, президент Асоціації підприємств-будівельників «Інтергал-Буд»

– У компанії достатньо молода команда топ-менеджерів. Скажіть, як Ви набираєте людей? Як вибудовуєте управлінську модель взаємин зі своєю командою?

– Останніми роками ми робимо ставку, перш за все, на наших фахівців, яких ми намагаємось самі виховати. Адже на ринку лише одиниці тих, хто здатен щось робити — і вони вже розібрані іншими компаніями. Тому доводиться більше працювати з вихованням власних кадрів.

– Даєте підлеглим право на помилку?

– Люди помиляються, і це нормально, якщо вони при цьому щось роблять. Якщо ж вони не діють і помиляються, то вихід тут дуже простий і зрозумілий — розлучатися. Також, безумовно, для мене дуже важливо, щоб людина була уважною до деталей. Я ж перфекціоніст, того самого вимагаю і від людей. Та й якщо нехтувати дрібницями, то й конструкція усієї будівлі буде нестійкою.

– Яким Ви зараз бачите розвиток компанії на найближчі роки?

– Я б хотів, щоб через п’ять років ми здивували Київ, Україну тією архітектурою, якою ми захоплюємося, коли відвідуємо інші країни. Я постійно говорю своїм будівельникам: «Ви не просто заробляєте тут гроші, на збудованій вами красі ви виховуєте своїх дітей і онуків». Але занадто багато залежить від ситуації в країні. І не лише економічної. Дозвільна система потребує цілковитого перезавантаження, зараз це головне гальмо у розвитку ринку праці та реалізації нових проектів. Тому наша стратегія — продуманість та обережність. Починаючи нові проекти, ми ретельно прораховуємо усі ризики. Незважаючи на складну економічну ситуацію, люди заробляють і готові інвестувати. Покупець хоче отримувати якість і гарантії. Ми даємо йому і те, й інше.

QuoteЯ постійно говорю своїм будівельникам: «Ви не просто заробляєте тут гроші, на збудованій вами красі ви виховуєте своїх дітей і онуків».

– Чи розглядаєте Ви перспективи виходу на ринки сусідніх країн?

– Ми розглядаємо ринки Греції, Кіпру, Німеччини. Більш того, дещо там вже і робимо. Ми не поступаємося європейським компаніям, а багато в чому вже й перевершуємо. Експерти очікують значного підвищення цін на нерухомість в Європі, сплеск інтересу до купівлі, оскільки всі сьогодні у пошуках надійного сховища для заощаджень. У найближчі місяці й роки уряди розвинених країн надрукують таку кількість грошей, що це неминуче призведе до інфляції та зростання цін на будь-які надійні активи. Немислимо зростає ціна на золото, скоро і ринок нерухомості відчує на собі ефект від так званої політики грошового пом’якшення. Я думаю, і світ, і наша країна, пройдуть ще не один період турбулентності. Проте ви можете бути впевнені в одному — наша компанія залишиться острівцем стабільності. Своїх принципів ми не змінюємо.

Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Коментарі

Всі новини