«Ексміністр до смерті побив дружину в ресторані. Відео» — на фото молода жінка в обрамленні стрічки, а внизу — траурна свічка. Це допис у Facebook з понад мільйоном підписників, а під публікацією — сотні обурених коментарів про вседозволеність влади. Це і є інформаційна пастка. Правду перевірити просто: кілька кліків у пошуковику — і виявляється, що випадок дійсно трапився, але не в Україні, а в Казахстані. Чи є про це інформація в дописі? Звісно ж, ні, адже його мета не донести інформацію, а створити фальшиві уявлення, підігріти конфлікт.
Для нашої країни, що захищається від загарбника, такі вкиди особливо небезпечні. Тоді як визначити, де правда, а де інформаційна пастка? Ми в Спільноті сучасних учителів неодноразово наголошували про актуальність питання, тож пропоную розібратися разом.
Хто формує інформаційний порядок денний
З кінця 18-го ст. відповідальність за те, про що ми будемо говорити, хвилюватися, сміятися і плакати, належить ЗМІ. Спочатку — газетам і журналам, далі — радіо та телебаченню, а сьогодні — ще й інтернет-ресурсам. І ми маємо на увазі не тільки онлайн-медіа: зараз джерелом сенсаційної новини може стати навіть користувач Twitter із 10 підписниками, бо цифрові технології значно спростили доступ до інформації. Тепер кожному до снаги створювати, поширювати та споживати будь-який контент.
Тож ми як суспільство неочікувано постали перед проблемою, типовою раніше для бібліотекарів. Інформації настільки багато, що її потрібно пріоритезувати і створити критерії, які допоможуть не потрапити в оману.
На перший погляд здається все просто, бо головні критерії — досвід і довіра. Видання чи ресурс, а також автор жодного разу не підводили, щоразу інформація від них підтверджується іншими джерелами, зокрема й офіційними. Але вже тут на нас чекають певні ризики.
У більшості сформувалося коло улюблених видань та авторів, до яких є довіра. І пошукова система, і алгоритми соцмереж сприяють створенню цієї бульбашки: підлаштовуються під наші симпатії і підтягують подібний контент, на який ми погоджуємося. Тож, попри великий масив інформації, нам доводиться докласти зусиль, щоб розглянути подію чи новину ширше. Адже чимало нюансів могли не потрапити у фокус блогера, думка якого впливає на вашу.
Проте довіра — не єдина інформаційна пастка, до якої можна потрапити.
Інформаційні ігри: коли є ризик бути обманутим
Допис про безлад у Збройних силах репостнув близький друг, а крім нього — популярний блогер? Тоді цій інформації можна вірити, хіба ні? Обережно! Ви за крок від пастки. І принадою слугують чотири основних рушії.
Перший — популярність. Допис, що набрав кількасот реакцій та поширень, викликає більшу довіру. Наша соціальність ніби каже: «Ну не може стільки людей помилятися». Це спрацьовує схильність підлаштовуватися під думку оточення, яку науковці описали в сотнях соціальних експериментів. Для прикладу наведу експеримент Аша з довжиною ліній. На одній картці зображена лінія, на другій — кілька, серед них одна такої самої довжини, що й на першій картці. Учасникам експерименту пропонували вказати, яка лінія на другій картці має ту саму довжину, що й на першій. Наче нічого складного, бо різниця помітна просто на око. І дійсно, коли учасник виконував завдання самостійно, труднощів не виникало. Та коли він виконував завдання у групі і решта (підставні особи) вказувала на іншу лінію як на правильну відповідь, респондент зазвичай втрачав певність у собі та погоджувався з думкою багатьох. Так черговий соціальний експеримент виявив прагнення людей вписуватися у певне коло, відповідати групі. У випадку з лініями все безвинно, проте що трапиться, коли ми будемо поширювати вороже ІПСО та пропаганду?
Другий рушій — зусилля, що попередньо докладені. Чим більше часу і зусиль ми витрачаємо на те, щоб обстоювати певну думку, тим складніше врешті від неї відмовитися. Адже це означає, що ви визнаєте попередні зусилля марними. Наш мозок з усієї сили пручатиметься такому повороту подій. Навіть коли ми вже розуміємо, що не праві.
Третій рушій — емоції. Одразу зазначу: емоції не просто впливають на сприйняття. Все значно складніше. Від емоційного фону не тільки залежить, наскільки серйозно ми переймемося проблемою, а й чи спонукатиме нас ця інформація до дії. Тут цікаві дослідження вірусного контенту. Найбільше шансів стати вірусним у змісту, що викликає активні емоції: як виражено позитивні, так і негативні, але не апатичні. Наприклад, гнів має значно більше шансів поширитися інтернетом, аніж сум. У вас зараз не виникло жодних згадок про останні віральні новини, які виявилися шкідницькою інформацією?
А от сум чи апатія не вірусні — вони працюють тихо, але мають надзвичайний вплив. Можливо, ви помічали, як після допису (що й не стосується вас безпосередньо) хочеться просто пуститися берега. Така реакція означає, що автору вдалося зачепити ваші цінності, і не просто зачепили, а поставити їх під сумнів або знецінили.
Останній, та не менш небезпечний рушій — пастка обраності. От ви читаєте допис і ловите себе на думці: «Та ну, це тільки дурні на таке ведуться». Вітаю, ви у пастці! Ніхто не ставить під сумнів ваш інтелект, але самовпевненість та зверхність — риси, якими легко маніпулювати. Адже це про когось, про більшість, не про мене. Інсайдерська інформація для своїх!
То з пастки немає виходу?
Для українців стійкість до інформаційних атак є питанням виживання. Але пастки підстерігають щохвилини, і навіть перевірене коло ЗМІ та блогерів не може від них врятувати. Завжди є ризик піддатися новині, мета якої — дестабілізувати ситуацію, посіяти страх, зневіру чи паніку.
Однак цьому можна протистояти — всі ефективні інструменти доступні кожному:
- Перевіряйте інформацію в різних джерелах. Шукайте підтвердження, гортайте далі третього посилання в гуглі. Додаткові п’ять хвилин пошуку збережуть нерви на весь день
- Зважайте на емоційно забарвлені слова. Огидно, зрада, ганебний, прекрасний — слова, що оцінюють ситуацію, змушують вас мислити у певному напрямі. Подумайте, навіщо автор вживає їх, чого хоче досягти?
- Не бійтеся, що можете бути не правими. Приємно, коли з нами завжди погоджуються і ніколи не сперечаються. Навіщо ці суперечки та конструктивні діалоги — я знаю напевно, що тільки моя думка правильна... Здається, з цієї фрази можна починати біографічну книгу про життя диктатора.
Тільки ви керуєте тим, яку інформацію споживати. Робімо це відповідально. А якщо виникне потреба почути експертну думку або поділитися вашим релевантним досвідом, в нашій спільноті освітян ви однозначно знайдете підтримку однодумців.
Читайте також
Чому ринок медичного обладнання посилено досліджують правоохоронці і що з цим робити
