Фото: Free-Photos / Pixabay
Цілком очевидно, що новітня зброя, яка передається західними країнами Україні, зможе зупинити наступ російської армії та розвернути її назад. Це буде важка і кровопролитна війна, але в тому, яким саме буде фінал, немає сумніву, як після відбиття першого наступу Вермахту в Росії і вступу у війну США у грудні 1941-го не було сумнівів, що військова машина країн Осі приречена на поразку. Перелом у війні настав у другій половині 1942-го, а все наступне стало кінцем гітлерівської коаліції.
Однак у Путіна зараз, як і у Гітлера в 1942 році, залишається надія на благополучний, нехай і не переможний результат війни. Ця надія – дипломатична. Німеччина проводила постійні дипломатичні зондажі, сподіваючись розколоти антигітлерівську коаліцію, умовити англо-саксонські демократії вийти з війни, обіцяючи в якості плати чималі поступки. Як відомо, антигітлерівська коаліція залишилася непорушною, і це привело світ до перемоги над тоталітаризмом і мілітаризмом Німеччини-Австрії, Італії, Японії, Угорщини.
А ось у 1938 – на початку 1939-го було інакше. Демократичний світ пішов на змову з агресором. Погодився на аншлюс Австрії, на розділ Чехословаччини, на окупацію Італією Албанії, готовий був залишити китайську армію Чан Кайші, що билася з японцями, наодинці — і в результаті та сама війна. Головні бенефіціари 1938-39 років — Німеччина-Австрія, Угорщина, Італія, Японія виявилися зрештою головними жертвами своїх агресивних режимів, підтримуваних народами цих країн. Але між цим «кінцевим рахунком» і солодкими успіхами перемог, безкровних або легких, пролягли шість років страшної війни, що забрала життя 80 мільйонів людей і позбавила фізичної та розумової повноцінності ще 136 мільйонів поранених, контужених, уражених променевою хворобою і морально розчавлених таборами, примусовою працею, згвалтуваннями...
Серед жертв опинилися і умиротворці — Великобританія, Франція, і ті, хто шукав своїх вигод, — СРСР і США, і таким чином умиротворені Німеччина-Австрія, Японія, Угорщина, Італія. Серед жертв байдужості та умиротворення найбільше постраждав Китай, значно менше — Чехословаччина.
Шлях відходу від принципів гуманізму та людяності заради сьогохвилинних вигод миру виявився непродуктивним. Велика війна вибухнула в Європі через 10 місяців після Мюнхенської змови і набула світового характеру через три роки. Навіть для Гітлера та Муссоліні, які тріумфували в Мюнхені, успіхи закінчилися через чотири роки, а незабаром їм довелося зводити рахунки з життям.
Для Путіна нині залишається, здавалося б, та сама ефективна дипломатична зброя — розкол антипутінської коаліції дипломатичними методами та економічним тиском (нафта, зерно тощо). І багато хто на Заході починає говорити про «збереження обличчя» російського диктатора, про необхідність миру якнайшвидшого та безпринципного, про новий територіальний поділ України, про втому від війни, яка йде не на їхній території, а на землі багатостраждальної України. Такі розмови щойно звучали в Давосі, їх підживлюють експертні оцінки та деякі впливові ЗМІ.
Ті, що говорять так, а серед них я бачу представників і держав умиротворителів, і держав умиротворених Мюнхеном, повинні згадати те минуле і ту ціну за політичну короткозорість, яку всім довелося заплатити в 1939-45 роках.
У відповідь на радісні слова справжнього джентльмена і доброї людини Невіла Чемберлена — «Я привіз мир нашому поколінню», англійці почули сувору відповідь Черчілля — «Ви погодилися на ганьбу — Ви отримали її, тепер Ви отримаєте війну». Не Чемберлен, який подав у відставку 10 травня 1940 року, а сер Уїнстон Черчілль прийняв цю війну і виграв її. Але якою ціною!
Слова великого британця, переможця нацизму, мають звучати над сучасним світом. Вони актуальні як ніколи.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора