Полювати на генсеків ООН більше не буде дозволено нікому і ніколи

російський історик

У день, коли генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш вів переговори у Києві, столицю України було обстріляно ракетами. Одна з них впала за кілометр від готелю, в який після переговорів мав повернутися генсек ООН. Водночас переговори у Києві проводив і прем'єр-міністр Болгарії.

Ситуація ускладнюється тим, що напередодні Гутерреш провів переговори з Путіним у Москві. Ракети послані ніби йому навздогін.

Генеральний секретар ООН – постать багато в чому символічна. Він не спирається на силу якоїсь держави чи військового союзу. Але він має моральний авторитет політичного лідера людства. Його обирає Генеральна Асамблея ООН після схвалення Радою Безпеки і вибирає як правило консенсуально. Генеральний секретар — символ політичної єдності людства. І ось життю цієї людини вирішив загрожувати Путін таким демонстративним чином, наказавши обстріляти ракетами центр Києва.

Як і сама постать генерального секретаря ООН, так і цей обстріл Києва має символічне значення. Полювання на Гутерреша, звичайно, не передбачало його фізичного знищення. Та й зробити таке було майже неможливо. Полювання це передбачало інше — показати всьому людству, що на нього путінській Росії начхати, що кремлівський диктатор глибоко зневажає це саме людство і саму ООН. На такий крок не наважувався навіть Сталін і жоден із наступних за ним правителів СРСР. Не наважувався взагалі ніхто.

Воістину демонічна ненависть до людства, що виявилася у полюванні на генсека ООН — це зовсім нове, що вніс у світовий порядок самозваний правитель Росії.

У цьому немає ніякого сенсу. Воно нікого не налякало. Але воно ще більше обурило весь світ, ще більше згуртувало його у протистоянні не лише російській агресії в Україні, а й у протистоянні путінській Росії як такій.

Останні години ознаменувалися декількома надважливими проявами такої небувалої ніколи раніше консолідації світової спільноти проти однієї країни. Ще недавня любов, а потім поблажливість до Росії, змінилася на цілком залізну протидію їй.

Обидві палати Конгресу США проголосували за ленд-ліз для України. Це небувале з часів Другої Світової війни рішення (про той ленд-ліз я у травні 2017 року розповідав у лекції в Новій Газеті) було одноголосно прийнято в Сенаті, і 417 голосами проти 10 у Палаті представників. Республіканці та демократи, Трампісти та Байденісти голосували разом. Небувале в політичному житті США явище, і воно – свідчення неймовірного згуртування американського суспільства у протидії російській агресії.

Таке ж згуртування виявив напередодні й німецький Бундестаг, де рішення про постачання в Україну важких озброєнь підтримали всі партії, крім вкрай лівих та правих. Соціал-демократи правлячої коаліції та Християнські демократи опозиції були одностайні у його підтримці. У результаті майже 600 голосів «за» при «ста» проти.

Міністр закордонних справ Великобританії заявила на офіційному обіді у лорда-мера Лондона, що метою коаліції є визволення всієї України, включаючи Донбас та Крим. І світова спільнота аплодувала цій заяві.

А перед тим зустріч міністрів оборони 41 країни на американській військовій базі в Рамштайні (Німеччина) проголосила фактично створення антипутінської коаліції всіх розвинених країн світу — від Ірландії до Японії, від Норвегії до Австралії, від Ізраїлю до США.

Такої одностайності світ не знав ніколи, ні у війнах проти Наполеона, ні у Першій, ні у Другій Світовій, ні у Корейській війні. Путін зіткнувся віч-на-віч з усім людством і, як знак, що він приймає виклик людства, він послав російські ракети на Київ, коли в ньому знаходився Антоніу Гутерреш. З погляду психології політики, остання дія кремлівського диктатора – істерична кульмінація. Залякування надновою зброєю напередодні — теж істерика.

Світ уже дав зрозуміти Путіну, що він його погроз не боїться, і у разі будь-яких спроб застосувати зброю масового знищення відповідь світової спільноти буде нищівною, і для Росії згубною. Думаю, що цю відповідь почув якщо не сам Путін, то його найближче оточення. Залякати людство ще не вдавалося нікому, ні Наполеону, ні Гітлеру, ні Сталіну. І Путіну не вдасться.

Світ демонструє таку одностайність і таку рішучість у протистоянні спробам його залякати, що тепер вже цілком зрозуміло – за своє життя людство боротиметься до кінця, а не проситиме пощади у агресора. І хто вийде переможцем у цій боротьбі – немає жодних сумнівів, сумніви – лише в ціні перемоги. Можливо, для людства ціна ця буде велика, але полювати на генсеків ООН більше не дозволять нікому й ніколи.

Той випадок, коли never is never.

Текст опубліковано за згодою автора

Оригінал