Незнання закону не звільняє від відповідальності, проте варто будувати політику на донесенні суті його вимог.
Ця колонка присвячена тому, щоб власники кафе, барів, ресторанів, магазинів, торгових центрів не просто виплачували роялті, але й розуміли кому, навіщо і чому вони його платять (повинні платити).
Почнемо з засад. Музичні твори, фонограми та зафіксовані у них виконання є об’єктами права інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність, як і будь-яка інша, кому належить, за винятком випадків, коли закінчився термін охорони, наданий відповідним об’єктам. Якщо мова йде про авторське право, то спочатку майнові права належать автору, але права можуть перейти до іншої особі, яка їх придбала. Аналогічна ситуація і в суміжних правах: є первинні суб’єкти прав, такі як виробник фонограми і виконавець (у виконанні якого записано музичний твір), а є і всі інші – ті, хто придбав права у перших.
Всі зазначені вище особи, які на поточний момент часу володіють майновими правами, називаються правовласниками. Для захисту їхнiх спільних інтересів закон надав їм можливість об’єднуватися в організації колективного управління, які відповідно керують їхніми правами на колективній основі (щось на зразок професійної спілки власників авторського права і суміжних прав, але зі спеціальними функціями). Організації колективного управління представляють інтереси всіх правовласників, які передали їм права в управління. При цьому Закон України «Про ефективне колективне управління майновими правами у сфері авторського права і (або) суміжних прав» дав можливість найбільш представницьким (репрезентативним) організаціям колективного управління провадити монопольну діяльність у певній сфері. Мова йде про акредитовані (державою) організації колективного управління.
Будь-яке комерційне використання об’єктів авторського права або суміжних прав (творів, фонограм, виконань) є оплатним. Логіка тут проста. Якщо музика використовується в кафе, барах, ресторанах, магазинах та інших публічних закладах, то ця обставина збільшує привабливість такого закладу для відвідувачів. Останні більше зацікавлені провести час в такому закладі і витратити там гроші. Заклади з мертвою тишею, особливо в ресторанному бізнесі, популярністю не користуються.
Проведемо аналогію з інтер’єром ресторану. Відвідувачі з задоволенням підуть в ресторан з привабливим інтер’єром, і не підуть в ресторан з голими стінами. При цьому, все, як відомо, коштує грошей. Щоб заробити на своєму бізнесі, власник ресторану вкладає кошти у свій інтер’єр. Ситуація з музикою майже така ж. Різниця тільки в тому, що розвиток техніки дозволяє фізично доставити звучання музики в публічний заклад ще до здійснення оплати за нього. Але правовласники та їх права на музику нікуди не діваються. Вони рано чи пізно пред’являють свої рахунки до оплати. А у зв’язку з тим, що кожному правовласнику здійснити такий рейд не пiд силу, то, скоріше за все, у закладі з’явиться представник організації колективного управління, яка таких правовласників представляє.
Якщо ж до вас прийшла акредитована організація колективного управління в сфері Вашої діяльності, то знайте, що законом передбачено, що Ви повинні сплатити роялті саме такiй організації, а не комусь іншому.
Тепер з приводу складності сприйняття деяких моментів. Мені як адвокату, який провів понад сотню судових справ у захисті інтелектуальної власності, часом видаються дивними питання, які ставлять власники ресторанного бізнесу. Але я розумію: коли я саме так це сприймаю, то неправий я. Кожне питання важливе, і кожен повинен отримати відповідь. Користувача потрібно переконувати платити роялті, а не тільки примушувати до цього, нехай і в передбаченому законом порядку.
Візьмемо хоча б наступні питання: «Чому я повинен платити організації колективного управління, якщо у мене в кафе грає радіо?», «Чому я повинен платити, якщо у мене в ресторані включений телевізор, і я вже за це плачу компанії телекомунікаційного провайдера (кабельному оператору)?»
Законодавець визначив використання музичних творів безпосередньо у закладі як «публічне виконання». У відповідності з Законом України «Про авторське право і суміжні права» такий спосіб використання передбачає звучання з будь-якого джерела звуку, що знаходиться у приміщенні. Окрiм радіо, це може бути також комп’ютер, магнітофон, будь-яка інша техніка, яка знаходиться в закладі.
Посилання на те, що в якихось випадках сигнал у приміщення був доставлений ззовні (радіомовлення, телебачення), нічого по суті не змінює. Це означає тільки те, що десь віддалено ці ж твори і вже у своїх власних комерційних цілях використовували телерадіостанції. Вони є такими ж користувачами об’єктів авторського права і суміжних прав, тільки застосовують інший спосіб використання, який називається «публічне повідомлення» і пов’язаний з доставкою сигналу на відстань. Комерційне використання творів телерадiостанцiями побудовано на отриманнi доходу від реклами, а комерційне використання творів рестораторами побудовано на отриманнi доходу за надання послуг своїм відвідувачам. Як бачимо, ні бізнес, ні способи використання прав у цьому випадку не перетинаються. Відповідно і роялті кожен платить сам за себе.
Що ж стосується компанії телекомунікаційного провайдера (кабельного оператора), наприклад, «Воля Кабель», то вона здійснює повторне публічне сповіщення (ретрансляцію) об’єктів авторського права і суміжних прав, тих що вже були використані в телеефірі. Суть комерційної діяльності такої компанії при використанні творів полягає в зароблянні коштів за рахунок своїх передплатників (абонентів). Ресторан оплачує телекомунікаційному провайдеру технічні послуги з доставки телевізійного сигналу, і не більше. Провайдер правовласником не є, і відповідно роялті йому не належить і не сплачутьєся. Оплата за технічні послуги та оплата за права — це принципово різні речі.
До речі, якщо б мова йшла не про ресторан, а про якесь приватне домогосподарство, то для нього питання виплати роялті взагалі не виникло б. Але оскiльки комерційний оборот об’єктів авторського права і суміжних прав продовжився, то і оплата безумовно повинна здійснюватися всіма, хто на цьому продукті сам заробляє.
Загалом, не така вже й метафізика – право інтелектуальної власності. Все тут має своє обгрунтування. І роялті має свого абсолютно цивілізованого адресата — кожного правовласника.
Читайте також
