Facebook Pixel

Чому історій про жіночий успіх менше, ніж про чоловічий

Єлизавета Коробченко
генеральна директорка Avon в Україні та Грузії
Фото: maximiliano estevez/Pixabay

Фото: maximiliano estevez/Pixabay

Нещодавно на одному з інтерв’ю я згадувала, як 20-річною дівчиною проходила співбесіду в великій міжнародній компанії. Пам’ятаю, як заявила кадровику, що прийшла до них, щоб неодмінно стати генеральною директоркою.

На що отримала скептичну відповідь, що, звісно, це амбітна мета, але як жінка я щонайбільше можу розраховувати на директорське крісло у фінансах чи відділі кадрів. Згодом сталася друга подібна ситуація: я вже була досвідченою фахівчинею — директоркою відділу продажів із півсотнею працівників у підпорядкуванні.

Хотіла виступити на одній статусній тоді бізнес-конференції, але знову моя приналежність до «прекрасної частини людства» стала на заваді втіленню професійних прагнень. Бо як пояснили тоді організатори, чоловіча аудиторія не сприйме жінку-спікерку. І відмовили.

Telegram Logo

Сьогодні ми вже відійшли від тих темних уявлень про «місце» жінки у бізнесі й суспільстві. Але давайте будемо чесними – голос жінки у цьому світі все ще чути гірше за чоловічий.

Це не суб’єктивне відчуття – за результатами Всеукраїнського дослідження українок, яке ми провели спільно з дослідницькою агенцією Kantar, 61% жінок в Україні вважають себе нереалізованими. Щоб зрозуміти, чому так багато, варто знати, що означає реалізованість на думку самих жінок.

Так ось, бути реалізованою для українки, — це бути водночас і успішною мамою, і дружиною, і професіоналом.

З одного боку, такого набору ролей очікує суспільство – коли жінці неодмінно треба «тягнути» на собі і дім, і родину, і реалізуватися також як професіонал. Причому суспільство і наш менталітет уже визначили місце кожної ролі: спочатку мама, дружина, а вже потім професіонал. Тому не дивно, що для половини жінок в Україні на першому місці – діти, чоловік, батьки та дім, а робота – далеко позаду.

З іншого боку, ми самі не даємо собі рухатися вперед, бо прагнемо до служіння насамперед іншим. Це підтверджують і дані з дослідження: 57% жінок в Україні стверджують, що чоловік у родині повинен заробляти більше, бо відповідальний за матеріальне забезпечення родини, тож сприймають свою кар’єру як другорядну порівняно з чоловіковою. А жінка передусім має дбати про дітей (44%).

Тому навіть, коли жінка щиро прагне реалізуватися, вона все одно «вкладається» більше у родину, аніж у кар’єру. Це зовсім не означає, що приділяти більше часу родині, ніж кар’єрі, є неправильним рішенням. Та, за результатами нашого дослідження, навіть якщо в ролі мами та дружини жінка «відпрацювала» на всі сто, вона все одно почувається нереалізованою, бо не використала повною мірою свій потенціал у кар’єрі. Звідси і такий високий показник нереалізованості серед жінок.

Виникає запитання – що з цим робити. У моєму випадку спрацювало домовитися з чоловіком на старті спільного життя та кар’єри – підтримувати того, у кого першим «піде» з роботою. Та мені пощастило, багатьом парам і сім’ям на практиці домовитися здебільшого не вдається. Тоді жінці, яка приділяє час кар’єрі і через це не встигає з домашніми обов’язками, присвоюється статус поганої мами і дружини. І через відсутність підтримки з боку родини всі проблеми з дітьми чи у домі списуються на неї.

Та є дієве рішення, яке допоможе у ситуації, коли жінку, яка працює, не підтримує родина. Це – «чоловічий» підхід, якого так уникають українки – а саме заробляти на задоволення потреб сім’ї. Цей підхід відхиляється від фінансової моделі родини, де «гроші жінки – це її гроші, а гроші чоловіка – це сімейні гроші». Та коли жінка починає платити за навчання дітей чи купує на свої заощадження із зарплати новий холодильник, і в такий спосіб вирішує якусь проблему родини, – з її роботою, може, і зі скрипом, та починають рахуватися.

Жінки традиційно менш впевнені у собі, ніж чоловіки, нам потрібне соціальне підтвердження правильності того, що ми робимо. І тут на допомогу приходить жіноча підтримка – коли ми хвалимо колегу за те, що їй вдалося, чи своєю історією надихаємо подругу, яка втратила віру у себе.

За роки роботи я неодноразово переконувалася у силі такої підтримки, коли вчасно сказані слова натхнення чи порада жінці від жінки дійсно допомагають. Ми також запустили платформу My Story Matters (Моя історія має значення), на якій жінки можуть поділитися історіями сили, становлення, подолання труднощів, перемог та успіхів – великих і маленьких, у різних сферах життя.

Історії, які розповідають жінки, дуже різні: як-от не втратити себе в декреті, опанувати новий спорт, коли тобі вже за 40, потрапити на роботу у компанію мрії чи заробити на перше авто. Ці історії підтверджують, що успішність має безліч виявів, і зовсім не обов’язково має стосуватися трьох ролей.

Я щиро сподіваюся, що наші історії надихатимуть жінок по всьому світу. Так ми не тільки підтримаємо одна одну. Разом ми зробимо жіночі голоси помітнішими у світі, де їх чути не так гучно, як чоловічі.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини