За умов війни значимість держбанків у банківській системі України закономірно зросла. За нинішніх умов банки є додатковим запобіжником для банківської системи. Нині вони контролюють більш як половину ринку за найважливішими показниками, і їхня частка й далі зростає.
У НБУ вважають, що продовження тенденцій посилення ваги державних банків несе ризики, оскільки «збільшуються ризики концентрації, що може ускладнювати їхню подальшу приватизацію». Для зменшення ризиків, на думку регулятора, необхідно дотримуватися стратегії скорочення частки державної власності в банківській сфері, про що йдеться і в новій програмі співпраці з МВФ.
Як зміняться стратегії держбанків України
До початку повномасштабної війни для кожного із чотирьох державних банків, що тоді були, розробили свою стратегію розвитку та повного або часткового виходу держави з капіталу. Зараз до них додався п'ятий, націоналізований у лютому 2023 року Pinbank.
Після презентації нової стратегії НБУ 
поставило кілька запитань голові Нацбанку Андрію Пишному.
Як позначиться поява нової стратегії НБУ на стратегії держбанків?
– Немає прямого зв'язку між оновленням стратегії НБУ та необхідністю оновлення стратегій держбанків. Цими банками на рівні корпоративного управління займається уряд як акціонер. З початком війни для держбанків було затверджено основні цілі та завдання: підтримка малого та середнього бізнесу, військово-промислового комплексу, забезпечення безперебійної роботи. Зараз затверджені раніше стратегії держбанків не працюють. Це не означає, що так має бути довго. На мою думку, згодом уряд разом із наглядовими радами цих банків візьмуться за адаптацію, переосмислення індивідуальних стратегій. Запитання про те, коли це станеться, насамперед потрібно ставити уряду.
НБУ погодив нову наглядову раду Приватбанку?
– Так, ми зробили це. Зараз завершилися конкурсні відбори й готується пакет документів щодо наглядової ради Ощадбанку. На фінішній прямій – рада Укрексімбанку. У зв'язку із цим я хотів би віддати належне уряду – в умовах війни конкурси не припинялися. У Приватбанку вдалося сформувати потужний склад наглядової ради, залучити до неї незалежних членів, яких до війни ми не могли б розглядати. Війна створила ситуацію, коли доєднатися до підтримки України вирішили найкращі, за моєю оцінкою, фахівці.
Нова стратегія НБУ: цілі, зміст і ризики реалізації
Два роки тому Національний банк представив інституційну стратегію до 2025 року з фокусом на активізацію економічного зростання та цифровізацію. Повномасштабне військове вторгнення Росії суттєво вплинуло на умови функціонування фінансової системи, створило нові виклики та очікування клієнтів. Тому стратегічні цілі розвитку НБУ було оновлено.
Роботу над новою стратегією було розпочато в січні 2023 року. Вона включає розв'язання актуальних проблем воєнного часу та визначає стратегічні цілі, яких має досягти Нацбанк для забезпечення фінансової та цінової стабільності, а також цілі, спрямовані на швидке відновлення та розвиток фінансової системи й економіки України після війни.
Стратегічні цілі НБУ
«Фінансовий сектор і центробанк тримають фінансову оборону от уже 453 дні повномасштабної війни, водночас нам вдається розвиватися, думати на перспективу та рухати країну вперед. Ми маємо свій сектор відповідальності й у його межах мусимо дати впевненість у фінансовій стабільності українцям, уряду, військовим, учасникам фінансового ринку, міжнародним партнерам», – сказав Андрій Пишний.
Основні ризики, що можуть вплинути на реалізацію стратегії НБУ:
- тривалі воєнні дії з ескалацією на інші території чи країни;
- втрата довіри міжнародних партнерів до українських інститутів і зниження динаміки військової та економічної допомоги;
- погіршення співпраці з міжнародними партнерами та не відкриття переговорів про вступ до ЄС;
- уповільнення структурних реформ у країні;
- виснаження економіки України: зростання безробіття, непрогнозоване зростання дефіциту бюджету, платіжного балансу;
- урядові ініціативи, які можуть перешкодити досягненню монетарних цілей НБУ;
- тривала реінтеграція тимчасово окупованих територій;
- потенційна криза на світовому фінансовому ринку, що може спричинити світову рецесію;
- післявоєнна демографічна криза, недостатність ресурсів для реалізації запланованих змін;
- зниження рівня довіри до НБУ та фінансових установ.
Читайте також
