Ще 4 лютого 2021 року мав виноситися на голосування до зали Верховної Ради законопроєкт № 3553 — про призов резервістів без оголошення мобілізації. Крім механізму постановки в стрій оперативного резерву першої черги, в ньому прописуються зміни місцевих органів військового управління — реформа військкоматів. Ще проєкт регулює ведення електронного обліку військовозобов'язаних. І створення мережі центрів, які об'єднують в собі роботу з військовозобов'язаними та соціальну підтримку, щоб не плодити структури для 370 тис. учасників бойових дій.
Досвід, оплачений кров'ю
Створенням єдиного електронного реєстру Україна займається з червня 2019-го, хоча тепер планується об'єднати відкриті та закриті державні бази даних зі списками резервістів в єдине ціле. Ймовірно, уроки щонайменше трьох провалених хвиль мобілізації пішли на користь.
Але основна мета №3553 — указом РНБО, без Верховної Ради, швидко протягом доби поставити в стрій щонайбільше підготовлених обстріляних бійців із бойовим досвідом. Причина, в принципі, лежить на поверхні — було чимало ключових голосувань, від яких залежав транш МВФ або виділення макроекономічної допомоги ЄС.
А на них не вистачало голосів і все тягнулося тижнями — приходив у зали президент, прилітав Джо Байден, «допомагав» формувати коаліцію, депутати неодноразово провалювали ключові закони про земельну реформу або щодо газового ринку.
Всі пам'ятають і знамените засідання часів «Керченської кризи». Коли було точно відомо, що росіяни працювали по українських судах і у нас є поранені. Але політики продовжували черговий цирк для своїх виборців. Тимошенко «підозрювала штучність воєнного стану», з трибуни цікавилися, чи будуть виплачуватися пенсії та інші соціальні виплати, з кожної праски лунало про узурпацію.
Але ж видати указ, ухвалити закон про чергову мобілізацію Верховною Радою та підписати його — це лише перший етап. Далі сам призов, коли на десяток розісланих повісток і дзвінків виходить мобілізувати одного резервіста — хтось за кордоном, хтось змінив орендовану квартиру, хтось уже не проходить за здоров'ям. Потім — навчальний центр та збивання.
Військове положення
Загалом, між політичним рішенням і реалізацією може бути тижнів 3-4. Тому відпрацьовували безпосередньо призов до бригади на 15 діб — ветерани, які отримали бойовий досвід, йшли відразу до своїх підрозділів.
Вийшло поставити в стрій майже 40 тис. осіб. Але, якщо згадати, що за 417 км лінії бойового зіткнення у нас ще сотні кілометрів узбережжя та слабо прикритого в інженерному відношенні кордону з РФ, то це число вже не здається великим.
А ще Верховна Рада під час введення воєнного стану повинна була безперервно працювати в сесійному режимі — проводити ревізію законів, що стосуються оборони та безпеки. На всю цю справу був покладений болт із газовим різьбленням, і народні обранці працювали в комфортному пленарному режимі. Ухваливши аж два законопроєкти у сфері оборони за 30 діб.
Загалом, результати були так собі. Рішення РНБО «За підсумками введення воєнного стану в Україні» засекретили, а законопроєкт зареєстрували ще в травні 2020-го. Спираючися саме на ті самі рішення РНБО та указ президента. Цілком ймовірно, що там робилися висновки та планувалася «робота над помилками».
Тяганина під куполом цирку
Але віз і нині там. Незабаром мине рік відтоді, як закон, затверджений президентом як терміновий та невідкладний, Верховна Рада так і не спромоглася розглянути. Але ж питання призову резерву та поповнення частин до повного штату — питання в наших умовах стратегічно важливе. Зараз лінію зіткнення в ООС тримають дев'ять українських загальновійськових бригад — сім моторизованих і механізованих і дві артилерійських. А в разі загострення Україні необхідно буде забезпечити берегову оборону, прикрити перешийок на кордоні з Кримом, смугу на північ від зони ООС у напрямку до Харкова та Полісся.
Водночас у самій ООС є місця, оперативно важливі — наприклад, на півдні противник може загрожувати Волновасі, на якій висить постачання Маріуполя, ми протягом 48 годин цілком можемо вийти до Новоазовська. Передмістя Донецька, Авдіївки та Горлівки також вимагатимуть додаткових ресурсів. Вихід танкістів ВСУ на Путиловський міст, спроба штурму Мар'їнки або масовані обстріли Авдіївського коксохімічного заводу часів «Алмазов» — хороші приклади, коли не так давно все балансувало на кількох ротах танків або батареях «Ураганів».
У цих умовах побудувати суцільну лінію фронту поза «червоною» зоною буде нереально обом сторонам — занадто великі простори, дуже мало військ високої готовності. Протистояння можливо тільки в форматі ланцюжків опорних пунктів, маневрених груп, сутичок за перехрестя, ізоляції гарнізонів. Маневрена війна а-ля 1918 рік, з боями за транспортні розв'язки, залізничні вузли, виходом на оперативний простір, відривом від централізованого постачання.
У конфлікті такого плану швидка постановка в стрій резервістів прямо в «рідні» бригади та розгортання частин кадру у вигляді Корпусу резерву може стати межею між перемогою та поразкою. Знову ж, сама можливість проведення прихованої мобілізації таємним указом РНБО, а не говорильня у Верховній Раді, буде відмінним важелем впливу на гарячі голови в невизнаних «республіках».
Але, на жаль, все це тягнеться, тягнеться й тягнеться. Минулого четверга по проєкту так і не голосували. Незважаючи на те, що фронт знову починає гуркотіти великими калібрами. Сподіваємося, що розум усе ж переможе й що закон буде затверджений у найкоротші терміни. Бо він потрібен ще вчора.
