Фото: УНІАН
Максим Нефьодов
Тиждень тому на пропускних пунктах митниці утворювалися черги з сотень фур. Про це заявляла Державна митна служба. Проте вже на початку цього тижня черги значно поріділи – до десятків фур. Це сталося завдяки переходу митниці на нову систему роботи у зв'язку з карантином. Водночас у березні держбюджет виявився невиконаним переважно через недобір митних платежів. Їх було зібрано лише 81%. Країна недоотримала 6 мільярдів гривень. Тільки цих двох фактів достатньо, щоб зрозуміти: з роботою митниці щось не так. Хоча й очолює її Максим Нефьодов, якого вважають одним з найяскравіших українських реформаторів. Про те, чому митниця недобирає гроші, як працює в умовах кризи та як бореться з контрабандистами, а також про те, чому його знімають прихованими камерами, Максим Нефьодов розповів 
.
— Як змінилась робота митниці у зв'язку з коронавірусом і карантином?
— Для нас це особливий виклик, тому що одночасно митниця має дбати про безпеку як власних співробітників, так і людей, які перетинають кордон. А ще ми маємо бути особливо уважними щодо контрабанди. З іншого боку, ми маємо навіть у цих важких умовах сприяти торгівлі. Бо якщо економіка зупиниться і в країну не заходитиме принаймні критичний імпорт, а експортери втратять можливість вивозити свою продукцію, то у нас банально не буде коштів для того, аби боротися з коронавірусом.
Зараз тимчасово зупинено майже 100 пунктів пропуску. Майже повністю зупинено авіасполучення, практично перекриті кордони для туристів. Зберігаються основні транспортні коридори, працюють порти, досі працює авіакарго. Хоча й із затримками, але працює пошта й експрес-оператори. Тобто всю життєдіяльність підтримуємо — поки що все нормально.
Життєдіяльність митниці підтримуємо — поки що все нормально.
— Трейдери говорять, що раніше вантаж обробляли 5 працівників, а зараз тільки один. Є така проблема?
— Якщо говорити про митні декларації, то вони обробляються навіть швидше. Зрозуміло, що товаропотік дещо зменшився, відповідно, зменшилося навантаження на людей. Де справді можуть бути певні затримки – так це на кордоні. Бо працюючих пунктів перетину кордону стало менше. Це пов'язано з тим, що більшість країн, включно з Україною, прискіпливіше розглядають документи, а також вводять додаткові карантинні заходи безпеки щодо перевірки здоров'я водія, санітарної обробки вантажів і таке інше. Тому тут працюємо реально в ручному режимі разом з польськими, угорськими, словацькими колегами.
Можу сказати, що завдяки відданій роботі колег на кордоні вдалося суттєво зменшити черги. Якщо одразу після введення обмежень було певне нерозуміння логістичних маршрутів (інколи тисячі автомобілів стояли в черзі), то зараз черги зменшились до 150-250 автомобілів, які чекають. Все ще зберігаються окремі складнощі за межами України. Багато хто чув про українських водіїв, які були заблоковані на кордоні між Італією та Словенією після того, як Словенія раптово перекрила кордон. Є певні питання із заїздом українських водіїв до Туреччини. Але ситуація більш-менш робоча.
— Чи зростуть ціни на імпортовані товари через всі ці затримки?
— Звісно, будь-які обмеження логістики та складнощі з логістичними ланцюжками не можуть призводити до зниження цін. Тому певний тиск тут є. Але станом на сьогодні ми не бачимо критичних проблем з імпортом і з якимось зростанням цін. На сировину ціни, навпаки, падають. Через ситуацію на ринках нафти та газу сировина дешевшає. Це дещо стримує інфляційний тиск на інші товари. Звичайно, завжди можна знайти у великому переліку імпортованих товарів якісь манго, ціна на які може стрибнути. Але в середньому ми такого стрімкого зростання цін не бачимо. Крім, можливо, цін на деякі медичні вироби, за якими зараз ганяється увесь світ. Скажімо, на апарати для штучної вентиляції легень і таке інше.
— А експорт останнім часом впав?
— Звісно, коронавірус і карантин в усіх країнах, а також обмеження пересування людей і вантажів не можуть не призвести до певних складнощів. Але поки що це складнощі, які вимірюються десятками відсотків, а не у кілька разів. Ми уважно слідкуємо за тим, як розгортається ситуація. Зі свого боку готові підтримати та максимально сприяти українським експортерам — і на кордоні, і в оформленні документів. Якраз це той час, коли ми маємо бути особливо клієнтоорієнтованими до того бізнесу, якому все ж таки вдається продавати свою продукцію на експорт. Не було би щастя, так нещастя трохи допомогло.
Суттєва кількість українського експорту – це продукти харчування. Люди їстимуть завжди. Дехто навіть жартує, що під час карантину закуповуватись продуктами на два тижні наперед доводиться кожні три дні. Тому попит на українське зерно, курятину, молочні продукти зберігатиметься. Якщо говорити про попит на певні товари споживання, промислове обладнання, метал і так далі, то тут ситуація більш складна. Зрозуміло, що під час кризи та обмежень на пересування підтримувати, наприклад, будівництво на тому самому рівні досить складно. Це автоматично означає, що зменшуватиметься попит на техніку, арматуру і так далі.
Все залежить від того, за яким сценарієм розгортатимуться події. Якщо карантин на місяць-два, і потім ситуація нормалізується, то, звісно, це відкусить декілька відсотків зростання у світової економіки. Але це буде мінімальний шок. Але якщо ця ситуація затягнеться, то буде досить небезпечний сценарій. Але, з іншого боку, ми завжди ставимось до кризи як до приводу для паніки (коли закуповуються гречкою та туалетним папером). Криза якраз відділяє країни, які можуть стартонути, від країн, які закриваються, наче в мушлю.
Велика частина успіхів Польщі за останні 10 років пов'язана з тим, що ця країна вийшла з кризи 2008 року в найкращому стані з усіх сусідів, тому що вони реально до цього готувались. Криза — це складно. Але можна пройти її, зберігши довіру партнерів та інвесторів, підтримуючи бізнес, не доводячи до шоку основні галузі. І, навпаки, після кризи захопити ті ринки, які віддали конкуренти. Мені б дуже хотілось, аби Україна скористалась цим шансом у своєму експорті. Можливо, нам вдасться перетягнути на себе частину виробництва, яке розміщувалось десь у Китаї чи інших країнах Азії, демонструючи європейцям, що краще мати виробництво під боком, ніж вести логістику через пів світу. Бо справді можуть бути «чорні лебеді», як ми бачимо зараз з коронавірусом. Звичайно, це проблема, але в кожній проблемі є і можливість.
— Якщо у підприємця є проблема з митницею (вимагають хабаря або є якісь затримки в оформленні вантажів), то що робити, куди звертатися?
— Насамперед, ми зробили централізовану систему скарг з нормальною CRM-системою, де нічого не губиться, все розписується на конкретних людей, де можна оцінювати результати розгляду скарг і де викладена онлайн узагальнена статистика. Будь ласка, заходьте на сайт митниці customs.gov.ua — там одразу ж побачите велике посилання «Залишити скаргу». Або телефонуйте на короткий номер 1548. Можливо, зараз, під час карантину, там менше операторів, але туди точно можна додзвонитись. Якщо це справді корупція, то можете написати повідомлення навіть безпосередньо мені у Facebook. Повірте, я читаю ці повідомлення. І не з якоїсь амбіції, що мені подобається сваритися з «тролями». А тому що я вважаю цей канал зв'язку важливим. І люди мають знати, що вони можуть написати керівнику митниці, а я можу проконтролювати те, що відбувається на місцях.
— Ви змогли подолати контрабанду та корупцію на митниці?
— За 100 днів, які минули з початку роботи Держмитслужби, говорити про те, що ми перемогли контрабанду та корупцію, було б супернаївно та занадто амбітно. Той план реформ, який ми маємо, розрахований приблизно на півтора роки. Він виходить саме з того, що нам вдасться за цей час стиснути контрабанду та корупцію приблизно десь удвічі. Треба розуміти, що контрабанда існує в будь-якій країні. Я був з візитом у Великобританії. Повірте, абсолютно всі схеми, які є у нас, є і в Британії. Вони там з ними борються, і все одно схеми зберігаються. Така вже людська природа, що частина людей не хоче жити чесно. З іншого боку, питання у розмірі цих схем. Одна ситуація, якщо це декілька порушників, за якими бігає митниця, Нацполіція, СБУ. Інша ситуація, коли у нас є цілі ринки, які знаходяться в тіні. Тож наше завдання – статистично зменшити цю контрабанду. Тут у нас точно є успіхи, вони зафіксовані у статистиці, ми банально збираємо з долару імпорту трохи більше, ніж минулого року. Це і є ось той результат, який демонструє, що статистично площа для корупції зменшується.
— Наскільки більше збираєте?
— Ми щомісяця викладаємо результати, але загалом нам вдається за місяць збирати приблизно на пів мільярда гривень більше, ніж якби ми просто продовжували працювати так, як раніше.
— Вас часто критикують за те, що начебто митниця збирає менше грошей.
— Митниця збирає більше з того імпорту, який заходить в країну. Звичайно, митниця недовиконує план як певну мрію, до якої треба дотягнутись. Але цей план – результат певних макроекономічних припущень. Митниця не може зібрати такі кошти. От вам поставили планку: зберіть 50 мільярдів гривень, просто звідкись.
— Звідки така планка?
— Це певний прогноз, який складається, виходячи з економічного зростання (його розраховують під час складання та ухвалення бюджету, виходячи з прогнозів курсу долара, цін на основні товари, скажімо, на нафту, газ і так далі). У бюджет закладено курс 27 грн. Середній курс з початку року менше, ніж 25 грн. Це просто математичний недобір, який виникає незалежно від того, що ми робимо. У бюджет закладено, що імпорт зростатиме на 11,3% рік до року. Поки що ми бачимо падіння імпорту на 1%. Дуже характерно, що ми бачимо його якраз не на товарах, де є контрабандні ризики. У цих товарах суттєве зростання. Я переконаний, що в цьому є доля нашої роботи та роботи правоохоронців.
— Що це за товари?
— Це одяг, взуття, електроніка, харчові продукти і так далі. Ми за лютий завозимо майже на 50% більше одягу, ніж у лютому минулого року. Мені важко сказати, що люди стали купляти собі більше сорочок чи більше штанів. Я, звичайно, роблю припущення, що це завозилось й раніше. Просто раніше воно не потрапляло до статистики, а завозилось за якимись сірими схемами. Водночас падає імпорт сировинних товарів. Падає банально тому, що споживаємо менше газу, бо тепла зима, тому що падають ціни на нафту. Тому уряд зараз готує зміни до державного бюджету саме для того, аби закладені туди макроекономічні параметри відповідали тій реальності, яка є. А роботу митниці треба характеризувати насамперед якісними показниками: скільки ми збираємо з долара імпорту, яка середня вартість несировинних та споживчих товарів, чи відповідає вона здоровому глузду та чи зростає. Тому, звісно, нам ще треба боротися, контрабанду ми ще далеко не побороли, але ми точно на правильному шляху.
— Прокоментуйте економічні показники за минулий рік.
— По-перше, мені якось не дуже хочеться приписувати чи не приписувати собі результати минулого року. Офіційно Держмитслужба почала працювати 8 грудня. Тому можемо говорити, що відповідаємо ми за місяць. Можливо, якось опосередковано ще за кілька місяців перед цим, коли я вже був тут і теоретично мав якусь можливість впливати на процеси. Початок минулого року характеризувався насамперед великим бумом євроблях та їхнім оформленням. Приблизно до серпня параметри роботи митниці цілком вписувались у ті прогнози, які були закладені до бюджету. І курс відповідав тому, що було закладено, і макроекономічний стан був такий самий.
Приблизно з серпня у нас почалося несподіване укріплення гривні. Це унікальна ситуація для митниці, бо ми ніколи не працювали в таких умовах. Завжди митниця виконувала план частково за рахунок того, що гривня у нас завжди дешевшала (і часто багато швидшими темпами, ніж було закладено). Тому оптично в гривнях завжди був якийсь люфт, який можна зібрати. Я гадаю, що не менш неочікувано це було й для більшості політиків. Вони так само звикли до того, що обсяг видатків і доходів у бюджеті зростає швидше, ніж зростає економіка. По-перше, є інфляція 10-15%; по-друге, за рахунок курсу так само можна трішки наздогнати і зібрати більше. У ситуації, коли Національному банку вдалося інфляцію звести нижче 5%, коли гривня досить стрімко збільшила свою вартість відносно долара, це було для всіх досить непередбачувано. Уряд вніс зміни в бюджет наприкінці осені для того, аби частково врахувати цей показник. Але як ми бачимо, цей тренд продовжувався і далі. Саме тому бюджет 2020 року теж потребує змін.
— Було багато нарікань щодо Роберта Зелді. Що ви можете сказати про нього?
— Я не бачив жодного нарікання.
— Втім, щодо нього були негативні відгуки. Яке ваше ставлення до цієї людини?
— Я дуже пишаюся командою, яку мені вдалося залучити до роботи на митниці. Конкретно Роберт – це людина, яка працювала багато років у великих аудиторських компаніях, він був спеціалістом з митних питань. Останнє його місце роботи — Ernst & Young. Крім того, він доброволець, пішов на фронт, відслужив там снайпером. Тому мені здається, що питання критики до цієї людини – це точно питання критики з боку тих людей, з якими він бореться. Тому що він очолює напрямок боротьби з контрабандою та протидії митним порушенням.
— А хто зараз, на ваш погляд, на митниці найбільший кандидат на звільнення? Якщо Зелді — герой, то хто антигерой?
— Якби ми могли оком-лазером визначити, хто з моїх колег робить щось погане, то на цих людей ми вже передали б матеріали у правоохоронні органи. Мені не дуже подобається історія, коли всіх митників спеціально мажуть чорним, коли формується якась суспільна думка про те, що всі митники – корупціонери. Це не так. Звісно, серед митників є ті люди, які не заслуговують тут бути, можливо, взагалі заслуговують сидіти у тюрмі. Але переважна більшість митників – це люди, які отримують достатньо низьку зарплату і в цих умовах тримають на собі експорт та імпорт, всі ті невидимі коліщата, завдяки яким рухається економіка зокрема.
Ми вже не перевели до Держмитслужби близько 500 людей, до яких були найбільш очевидні нарікання. Зараз готуємося до нового кроку. Одразу після того, як закінчиться карантин, ми розраховуємо на початок переатестації, де пройдемось і більш методично дійдемо до кожного інспектора з перевірками про доброчесність і непрофесійність. Але, з іншого боку, я сподіваюся, зможемо запропонувати тим людям, які пройдуть цю перевірку, суттєво вищі зарплати, ніж ті, які вони отримують зараз. Чи цього буде достатньо, чи залишаться у нас після цього лише янголи – я не настільки наївний. Цей процес треба продовжувати кожного року. І формувати у людей банальний інстинкт: якщо ти робиш щось погане, то тебе знайдуть і вичислять.
Якщо взагалі говорити про ситуацію з корупцією на кордоні, то, звісно, це складна історія. У нас є цілі регіони, які неприховано розглядають кордон як джерело заробітку. Звісно, це Закарпаття, Волинь, Львів, Буковина, де найбільш активний кордон, через який можна щось тягати. Часто, навіть коли ми викладаємо у Facebook якісь повідомлення про затримання, можна побачити сприйняття контрабанди як не дуже суспільно шкідливої речі. Люди говорять: «Якісь є мільйонери, великі контрабандисти – це погані люди. А тут людина взяла собі 3 тисячі пачок цигарок, ну, заробить вона собі $2-3 тисячі. Що ви до людини чіпляєтесь? Взагалі, це навіть експорт з якоїсь точки зору. Не чіпляйтесь до людей». Це сумно, бо це ознака певної недовіри до держави.
Я прихильник того, що держава та державний апарат мають змінюватися першими, аби люди вірили в те, що їхні податки, збори та митні платежі використовуються чесним і прозорим способом. Для цього я працював у Міністерстві економіки, створюючи ProZorro, для цього я працюю на митниці. Але все-таки треба ламати таку економіку компаній. Деякі з них побудовані лише на тому, що вони торгують контрабандними товарами. Я інколи сумно жартую, що у нас в країні контрабанда є, а контрабандистів немає.
Інколи збираєш великий ритейл і просиш розказати без камер, без запису, де ж ці люди, які торгують. Як вони в інтерв'ю розповідають, що у нас 10-20-30% якогось сегменту в тіні. Хто ж ці люди? Це ж не один телефон чи один комп'ютер. Де вони? Не знаємо, кажуть, це ринки. Так, на ринках у нас торгують контрабандними холодильниками великими обсягами... Це виглядає не дуже вірогідним. Зрозуміло, що багато чого – це вже не повноваження митниці, а повноваження податкової міліції. Бо на чому базується сама ідея контрабанди? Головне – протягнути через кордон, а податки ми все одно не заплатимо. Це теж треба ламати. Я не кровожерлива людина, не хочу саджати людей, які возять тисячу чи дві тисячі пачок цигарок. Але якщо йдеться про десятки мільйонів, про організовані злочинні угруповання, то ці люди мають сидіти.
— Все Закарпаття живе за рахунок контрабанди. Це тільки говорять чи це справді так?
— Я переконаний, що нам вдалося суттєво покращити ситуацію, але повністю зламати її неможливо. Принаймні в тих умовах, які є зараз.
— А що потрібно для того, щоб її зламати?
— По-перше, деякі види контрабанди – питання соціальні. Скажімо, пресловуті «піджаки». Як працює ця історія. Стоїть фура з одного боку кордону, і десь прихована фура з іншого боку кордону. Люди переходять кордон пішки або підсаджуються в якийсь бусик, який їх перевозить. Завантажуються, переносять назад, кажучи, що це товари для персонального вжитку. От їде сім'я, і кожен тримає по диску від автомобіля або кожен тримає по одному телевізору. І вони кажуть, що це для мене, диск подарую онуку. Чому ви кажете, що це контрабанда? Далі десь вони завантажуються в машину, і все це їде кудись на ринки, щоб продаватися без касових апаратів.
— А цигарки?
— Цигарки вивозяться туди. Інколи знаходимо трагікомічні випадки. Що мотивує власника Range Rover розкрутити авто, зняти панелі, напхати у цей Range Rover всюди 3 тисячі пачок цигарок і їхати через Тису? Ось вилучили Range Rover, вилучили BMW X5. Реально цигарки приховані від бампера до задніх сидінь. Це якась окрема така ментальність, якийсь окремий пласт людей. Ще раз кажу – це соціальне питання. У цих людей має бути можливість знайти легальну роботу, яка може принести їм якісь гроші. І тоді цей вид контрабанди повністю зникає.
З іншого боку, є велика контрабанда. Це ОПГ, де є злочинці. Ці злочинці дуже часто працюють у змові з митниками, прикордонниками, СБУшниками, прокурорами і так далі. Ще раз повертаємось до того, що таких людей, включно з перевертнями у погонах у різних державних структурах, треба саджати. Ми бачимо зараз перші справи такого плану. НАБУ веде, наприклад, справу Альперіна. Я гадаю, вона широко всім відома. Було багато обшуків, і велика справа йде в Чернівцях. Зараз СБУ та ДБР ведуть справу у Ковелі про оформлення автомобілів. Тому цей процес поступово рухається. Але для того, щоб сформувати у людей інстинкт, що коли ти займаєшся контрабандою, то тебе посадять, звісно, має пройти певний час.
— Про вас дуже багато зараз виходить (до речі, коли ви займались ProZorro, було не так багато) різних матеріалів, які виглядають, як чорний піар. Хто вас «мочить»?
— Я сприймаю це насправді з великим позитивом. Я завжди кажу, що для мене найгірше – це бути таким реформатором, який щось там робить, але всі задоволені. Якщо ми боремось з контрабандою, контрабандисти задоволені? Ні. Вони втрачають гроші.
— А що це за люди?
— Я не можу достеменно прослідкувати ланцюжок. Але я бачу дуже багато негативних матеріалів, які походять з Львівської області. У мене є обґрунтовані підозри, що те, що ми там не перевели майже 200 людей у нову Держмитслужбу, те, що ми там змінили фактично керівний склад, дуже не сподобалося місцевим контрабандним баронам. Ми звільнили деяких людей, які принаймні в пресі широко асоціюються з певними сірими схемами. І на Закарпатті, і в Чернівцях. І теж ці люди незадоволені, вони хочуть якось мститись. Ми працюємо достатньо активно в Одесі. Це дуже складне перетягування канату. Там нашим співробітникам і машини палять, там люди на мітинги виходять перед митницею. Це було просто окреме задоволення бачити ці виступи. Якраз мене це не дивує, а тішить. Те, що люди зі мною борються, знімають прихованими камерами, як я бігаю в парку. Це класно!
— До речі, вас знімали у стрип-клубі. Як ваша жінка до цього поставилась?
— На жаль, не в стрип-клубі. Якби хоча б у стрип-клубі, мені було б приємно. Так, я ще достатньо молода людина, інколи ходжу у клуби, і навіть (страшно сказати!) інколи танцюю. Напевно, це комусь здається компроматом.
Вдома все було добре. Я сприймаю це дуже спокійно. Якщо найбільше, що можуть знайти на керівника митниці, – це те, як він бігає по парку і куди він ходить увечері після роботи, то це все-таки означає кардинальні зміни. Як ви пам'ятаєте, раніше у людей, які сиділи в цих кабінетах, була нерухомість за кордоном, друзі-мільйонери, приховані рахунки, вони легко вносили за себе заставу (за потреби – десятки мільйонів). І тому мені здається, що коли компромат перетворився на таке – це приємно.
— Було ще розслідування Дениса Бігуса щодо того, що ваша сім'я щось зробила з квартирою, яка була під арештом. Прокоментуєте?
— Чесно кажучи, мені важко це прокоментувати. Тому що я так і не зрозумів, яким чином це прив'язано до мене. І яким чином події з квартирою на Троєщині, в якій мої батьки живуть з 85-го року, якщо не помиляюся, – це якийсь страшний компромат. Але я вважаю, що це питання краще адресувати Денису Бігусу.
— У вас є дружина, але дехто часто говорить про те, що ви начебто гей. Чому, на вашу думку, загалом виникають такі питання? З чим пов'язана така цікавість до особистого життя українських політиків та чиновників?
— Я ще раз повторююсь, що наші супротивники у певному шоці. Вони ніколи не бачили людей, до яких немає корупційних претензій. Коли ніхто не може прийти та сказати, що у Максима Нефьодова під час його роботи в Мінекономіки чи на митниці з'явився «Мерседес». Або з'явився будинок у Конча-Заспі, або його мама і тато раптом стали величезними бізнесменами і виграють державні тендери, чи щось подібне. Що вигадувати далі людям, які не хочуть змін? Вони хочуть хоча б щось знайти, що в їхніх очах здається негативним. Вони чомусь вважають, що назвати мене геєм – це негативна характеристика. Я абсолютно спокійно ставлюсь до будь-яких питань різноманітності релігійної, національної, статевої, сексуальної і так далі. Я, по-перше, не дуже розумію: навіть якщо б я був геєм, то що тут компрометуючого? По-друге, ще раз кажу, мені приємно, що це єдине, що вони можуть про мене вигадати. Напевно, це також щось говорить і про них.
— А яка зараз заробітна платня у голів обласних митниць? Наприклад, у голови закарпатської чи львівської?
— Це велика проблема. І це одна з речей, які я не втомлююсь наголошувати. Якщо ми не вирішимо питання зарплат, то ми нікуди не дійдемо. Наразі ці люди разом з усіма надбавками, преміями, вислугою років, доплатами за доступ до державної таємниці і всім-всім отримують менше за 50 тисяч гривень.
— Тобто до них приходять і дають $100 тисяч. І що?
— Я точно вважаю, що ми маємо почати підняття зарплат насамперед з рядового складу. Тому що там ситуація ще гірша. Інспектор отримує на руки десь 8 тисяч грн. Як повірити, що ми можемо знайти якихось янголів, які будуть важко та складно працювати? Тому що робота на кордоні – це зовсім не цукор. Тут несуть величезну юридичну відповідальність за те, що не так натиснули кнопку. Ніхто ж далі не скаже про те, що це була просто помилка. Це корупція, злочин і так далі. І що — ми знайдемо таких людей і вони працюватимуть за 8 тисяч грн., будуть чесними, клієнтоорієнтованими, патріотичними? Давайте вже з цією історією закінчувати. Про митників потрібно дбати, і держава має гідно про них піклуватися. Митники – це не збиток для держави, це доходи для держави. Менше годувати корову, щоб вона давала більше молока – життя так не працює.
— Яким має бути рівень зарплат?
— Мені дуже хотілося, аби рядовий інспектор отримував на руки десь 17-18 тисяч грн. Це точно не космос, і треба рухатися далі, але точно це початок. Проте я хочу зробити дуже важливе уточнення. Він має отримувати їх за чесну роботу. Не за те, що він просто приходить, сидить і нічого не робить. Коли ми говоримо про план кадрової реформи, який у нас є, то він включає переатестацію. Ми відсіюємо людей, яких не хочемо бачити в службі, залишаємо тих, до яких немає претензій. І цим людям пропонуємо перейти на контрактну систему роботи. Законодавство вже змінено і дозволяє це. Відповідно, до контракту внесено певні вимоги до їхньої роботи. Якщо вони їх виконують, то отримують ці гроші, і суспільство України, платники податків знають, за що вони їм платять.
— Скільки має отримувати голова обласної митниці?
— Я вважаю, що керівник митниці має отримувати принаймні удвічі більше, ніж він отримує зараз. І питання не тільки в тому, що ми маємо рахувати, скільки йому треба грошей на їжу чи на одяг. Питання в тому, що він несе велику відповідальність. Ця робота має бути приваблива не тільки для якихось великих фанатиків чи патріотів, які не бачать себе поза межами системи, а у нас має бути можливість оголосити конкурс і вільно обирати людей на ринку.
Мені інколи соромно. Хто до нас піде на такі зарплати? Хто ці люди, які будуть знаходитись під постійним чорним піаром, погрозами, необхідністю банально витрачати гроші постійно на адвокатів? Яка мотивація? Хто ці люди, які йдуть працювати за такі гроші? Дуже важливо, аби це не було просто механічне підвищення зарплат. Тому що я якраз проти того, щоб платити зарплату за те, що людина приходить і сидить на стільці з 9-тої до 6-тої. Зарплата і преміальний фонд мають бути прив'язаними до результатів. Якщо митниця виконує всі показники з точки зору якості роботи, якщо там немає великої кількості скарг, якщо там покращуються як фінансові, так і операційні показники, то це означає, що керівник там гарно працює, і тоді він отримує ці кошти, надбавки, премії. Якщо він цього не виконує, то щонайменше він не отримує цих надбавок. А якщо він зовсім не виконує, то контракт з ним розривається, і він йде на вулицю.
— Яка заробітна платня у вас і чи ви нею задоволені зараз?
— Мені дуже не хочеться переводити розмову на скарги про те, як мало отримує керівник митниці. Якщо говорити про топові позиції, то я ще інколи можу повірити, що люди, які йдуть міністрами, – напевно, це люди, які хоч якось самореалізувались у житті. Тому що їх призначають на ці посади і виграють вони конкурси не тому, що щойно закінчили університет. І вони можуть собі дозволити якийсь час працювати на неринкові зарплати для своєї кваліфікації. Тому я завжди кажу, що розпочніть з інспекторів. Я якось проживу. Кожна людина хотіла б отримувати більше.
— Є дуже багато питань, звідки у вас гроші.
— Відверто кажучи, зарплата керівника митниці — так, це не гроші, які я міг би отримувати в інвестиційному банку. Але на ці гроші можна прожити. Саме тому мене й не можуть ні на чому спіймати. Тому що у мене немає якихось швейцарських годинників, золота, я не їжджу на «Мерседесах», у мене немає водія, приватної охорони чи чогось подібного. Цієї зарплати вистачає на життя.
— Після митниці куди ви плануєте йти працювати?
— Я приходив у 2015 році, пообіцявши сім'ї, що я піду на рік-півтора. Ця цифра була вирахувана з того, що у нас уряд при владі рік, максимум – півтора. І це якийсь мій борг, який я маю віддати суспільству. Роберт пішов на фронт, а я не вмію воювати, і я пішов на наш внутрішній фронт – реформувати економіку. Якось цей строк вже трохи затягнувся. Відверто кажучи, я не знаю, скільки мені відведено тут. Я дуже сподіваюся, що ці півтора року реформи, які заплановані, я реалізую. Але після цього все-таки дуже хотілося б повернутися назад в інвестиційний бізнес.
— Про вас говорять, що ви не зовсім з того самого тіста, що й уряд, який ми зараз маємо. Стверджують, що ви відноситесь до таких собі «соросят».
— Мені дуже не подобається ця російська термінологія. По-перше, вона явно російська і списана з їхнього порядку денного. По-друге, це намагання очорнити людей, які в принципі підтримують євроінтеграцію та рух до розвиненого світу. Людей, яких дехто відносить до цієї категорії, які знаходяться на зарплаті в олігархів, об'єднує тільки одне. Тому що у нас дуже мало спільного з точки зору віку та освіти, і навіть інколи мало спільних поглядів на економіку. У мене немає сумніву, що Україна – це Європа, ми маємо всі передумови для того, щоб стати частиною Євросоюзу, частиною НАТО, розвиненою успішною економікою, демократією, де захищаються права людини, де працюють суди, де олігархи не можуть бути над законом. І чомусь це вважається негативом. Це намагаються перетворити на певний негатив, кажуть, що це погана філософія. Очевидно, що хтось не хоче, аби олігархи були в межах закону. Мені не подобається ця риторика. Я сподіваюсь, що людей, які підтримують євроінтеграцію, підтримують те, за що стояв Майдан, набагато більше, ніж тих, хто хоче, аби ми стали кимось іншим.
— Якщо ми звернемо увагу на президента, голову уряду, то вони мають дещо інші погляди, ніж раніше. Як ви до цього ставитесь? Вам взагалі комфортно тут працювати?
— Я не знаю, що означає «ніж раніше». Тому що і президент, і прем’єр, і міністр фінансів, який безпосередньо курує митницю і координує нашу роботу, – всі вони публічно в інтерв'ю неодноразово підкреслювали, що іншого шляху розвитку для України, ніж шлях реформ та шлях євроінтеграції, не існує. Вони публічно підтримували співпрацю з МВФ. Тому для мене якось дивно говорити, що у них якісь не такі погляди. Це ті погляди, з якими я точно можу погодитись.
— Тобто вам комфортно зараз працювати з цим урядом, з цією владою?
— Мені здається, що зараз, під час екстраординарних викликів, які є в усьому світі через пандемію, будь-якому державному службовцю важко сказати, що йому комфортно працювати. Нам має бути не дуже комфортно працювати, ми маємо розуміти свою відповідальність перед країною, і в якомусь сенсі спати менше, бігати швидше. Багато хто працює дистанційно, але працювати треба більше. Я вважаю, що треба головний акцент зараз робити не на комфорті, а на результаті.
— І останнє питання. Ви вважаєте, що вдасться зробити все те, на що ви націлені?
— Мені більше подобається самурайська мудрість: будь готовий до смерті хоч завтра, а працюй так, наче житимеш вічно. Тому я дуже сподіваюсь на те, що ця реформа вдасться. І я, і багато людей, які прийшли робити реформу на митниці. Це ж не реформа Максима Нефьодова. Митниця – це велетенська структура. Там є нові люди, які роблять реформу, є набагато більша кількість людей, які вже були на митниці, які роблять реформу, яких треба поважати. Вони інколи роблять набагато більше, ніж цінує суспільство. І я переконаний, що ми боротимемося за найкращий результат.
Читайте також
Платіжна директива PSD3: все, що треба знати тим, хто працює з платежами в ЄС
