Як же сильно все змінилося за десять років... Залізна руда перестала бути настільки важливою складовою експорту, якою вона була тоді (в 2014 році майже третину нашого експорту складала залізна руда та вироби з неї, у 2024-му залізна руда та вироби з неї склали лише 11%).
Крім того, весь експорт залізної руди з України зараз під загрозою, бо події 2025 року можуть зробити його економічно невигідним дуже і дуже надовго. Справа в тому, що наприкінці 2025 року в Сіманду (це в Гвінеї, в Африці) запускається найбільший у світі кар'єр з видобутку залізної руди, який будувався більше 25 років консорціумом з австралійсько-британської Rio Tinto та китайської Chinalco. Історія його побудови — ще той детектив, в якому є все: від військового перевороту до ізраїльского торговця алмазами, від звинувачень всіма всіх у хабарях до абсолютної сваволі місцевих чиновників, проте цю історію я, може, напишу згодом, а поки дам посилання на статтю про це у Вікіпедії (в коментарях). Так от, Сіманду через тридцять місяців після запуску має вийти на проєктну потужність в 90 мільйонів тонн руди, тобто один кар'єр буде виробляти приблизно втричі більше, ніж вся Україна.
Це все буде відбуватися на тлі очікуваного зниження попиту на залізну руду в Китаї, де держава все менше і менше зацікавлена в подальшому будівництві нескінчених житлових кварталів, бо вже збудовані нема кому продавати, а будівництво — головний фактор формування попиту на сталь.
Тому прогнози ціни на залізну руду на 2026-2027 і далі доволі невтішні. Австралійські аналітики змагаються в тому, чий прогноз буде найпесимістичнішим, проте консенсус зараз виглядає приблизно так: ціна на залізну руду впаде до 85 доларів за тонну наприкінці 2025 року, після того — до середнього значення в 80-82 доларів за тонну в 2026-му і триматиметься на цьому рівні у більш-менш крихкій рівновазі декілька років. Тут ще треба додати, що це — ціна залізної руди в найбільшому порту її розвантажування, китайському порту Тянцзінь, яка є стандартом для всього світу, бо для України це дуже важливо.
Тепер давайте подивимося на це з точки зору України. Ви видобули тонну залізної руди, наприклад, на Полтавському ГОКу. Собівартість видобутку, за останніми даними Ferrexpo, складає 76.5 доларів за тонну окатишів з вмістом заліза в 65%. Вартість таких окатишів трохи вища, ніж стандартної руди з вмістом заліза в 62%, і сьогодні складає 116.5 доларів за тонну. ПГОК вантажить свої окатиші на вагони «Укрзалізниці», платить 5 доларів за тонну УЗ за транспортування до Одеси/Чорноморська. Там платить ще 5 доларів за тонну за перевантаження в порту із залізничного вагона на судно і після того платить ще 30 доларів (до війни було 20 доларів, але зараз ставки фрахту з Одеси до Китаю у зв'язку з війною підвищилися в середньому в півтора раза) за те, аби окатиші доїхали до Китаю. Тобто ПГОК продає в Китай окатиші, ціна яким сьогодні 116.5 доларів у порту Тяньцзінь, і заробляє на цьому рівно 116.5 доларів мінус собівартість 76.5, мінус «Укрзалізниця» 5, мінус порт 5, мінус фрахт 30... Дорівнює... Дорівнює... Нулю дорівнює.
У цій арифметиці є один резерв — якщо буде будь-яке стале припинення вогню, вартість фрахту може повернутися до передвоєнних показників в 20 доларів на тонні, і ПГОК буде прибутковим. Проте невідомо, коли буде таке припинення вогню і чи буде воно сталим, а от ціни на залізну руду будуть точно падати наступні декілька років і економіка видобутку залізної руди в Україні точно не буде поліпшуватися. При 85 доларах за тонну стандартної руди продукція ПГОК буде продаватися приблизно за 92-93 долари, тобто навіть при сталому припиненні вогню і зменшенню ставок фрахту з України до 20 доларів за тонну ПГОК буде працювати в збиток.
Тут треба зупинитися і зробити застереження. Бо собівартість також не є сталою величиною, вона може збільшуватися або зменшуватися залежно від того, що в неї входить: від амортизаційних відрахувань на відновлення основних засобів до заробітних плат робітників і від вартості електроенергії для промислових споживачів до рівня рентної плати за видобування. Проте в поточних умовах я не бачу великої ймовірності суттєвого зменшення основних компонентів собівартості в галузі видобутку залізної руди в Україні, тому приймаю поточний показник «Феррекспо» за сталу величину.
Отака досить сумна арифметика, перспективи поліпшення якої протягом наступних трьох-чотирьох років не дуже бачаться на горизонті.
Допис взятий з офіційної сторінки Сергія Будкіна у Facebook.
Читайте також
