3 липня у Торонто президент України Зеленський заявив про наміри купувати бронетехніку у Канади: «Я думаю, ми можемо відверто про це говорити: ми домовилися про постачання бронетехніки і про те, що будемо розвивати співпрацю у цій сфері». Деталі угоди ще не оголошувалися, тож сказати, яку саме техніку отримає наша армія, наразі складно.
Але що ця бронетехніка означає для України? Потрібна вона їй зараз взагалі? Які «машинки» нам можуть спробувати продати, і чи буде від них користь? Саме такі питання хвилюють тих, хто прочитав цю новину. Спробую на них відповісти.
Найпоширенішими представниками військового автопарку Канади є БТРи Grizzly, Cougar, Lav-III і американські БТРи М-113, Lav-25 і Stryker. Відповідно, вони і самі ймовірні кандидати на продаж. Розглянемо їх детальніше.
Канадські «Кугуары» і «Грізлі» стоять на озброєнні канадських ЗС з 1976 року. Прабатьком обох є швейцарський БТР MOWAG Piranha I.
Що «Кугуар», що «Грізлі» — технічно це одна й та ж машина, але з невеликими відмінностями. На «Кугуарі» встановлена 76-мм гармата, а на «Грізлі» — 12,7-мм кулемет. У той же час десантний відділ «Грізлі» перевозить шість десантників, а «Кугуар» тільки двох.
Всього було вироблено 195 «Кугуаров» і 274 «Грізлі». Не густо, а це значить, що і запчастин теж не дуже багато. Варто зауважити, що частина техніки вже була продана Уругваю 44 «Кугуара» і 98 «Грізлі». А скільки було списано і втрачено у ході бойових і миротворчих операцій?
Виграють вони у наших БТР-70 і БТР-80 тільки в швидкості — 100 км\год, в той час як наші їдуть максимально 80 км\год. Але за всіма іншими параметрам відстають. Запас ходу у наших БТР більший, проте він може перевезти й більше десантників – 8 осіб.
Американський гусеничний БТР М-113. На озброєнні з 1961 року. За останні 50 років пройшов неодноразову модернізацію, і (що дивно) й досі стоїть на озброєнні більш ніж 40 країн світу. БТР М-113 встиг побувати практично на всіх військових операціях, організованих США — від В’єтнаму і до Іраку.
На даний момент було створено 86 тис. одиниць даної бронетехніки. Так що таких проблем із запчастинами, як у «Грізлі» з «Кугуарами», точно не буде. Та й десанту перевозить більше, ніж всі перераховані вище кандидати – 10 осіб.
Якщо танки бруду не бояться, то БТР М-113 був створений спеціально для переміщення важкодоступною місцевістю. Але він був і залишається десантною машиною. Будь-якої загрози в плані озброєння він не несе. Все його озброєння — це 12,7-мм кулемет.
На користь того, що нам можуть запропонувати саме ці вищезазначені «машинки», каже спроба Канади продати їх ще у 2008 році. У списку значаться близько 600 М-113 різних моделей, 30 «Кугуарів» і 100 «Грізлі». І все це — за $200 – 300 млн (ціна на вересень 2008 року). Безуспішна спроба, між іншим. За останні 11 років техніку так ніхто і не купив, а це багато про що говорить.
Тепер перейдемо до решти кандидатів.
Американський БТР Lav-25, побудований на базі канадських «Грізлі». Фактично, це той самий «Грізлі» на 8 колесах з 25-мм гарматою M242 Bushmaster.
Канадський БТР Lav-III Kodiak введений в експлуатацію у 1999 році. За своїми характеристиками не відстає, але і не випереджає український аналог «БТР-3Е».
А ось американський Stryker, що поєднав в собі краще від «Кодиака» і «БТР-90», – це вже зовсім інша розмова.
Даний представник дійсно на висоті за всіма параметрами. Швидкість – 97 км\год, запас ходу – 500 км, кількість перевезених десантників – 10 чоловік. Навіть озброєння не підвело — деякі модифікації «Страйкера» дозволяють встановлювати 30-мм гармати Mk44 Bushmaster II і навіть танкові гармати на БТР, а це дуже важлива деталь на передовій.
До речі, у 2017 році був інцидент, коли США пропонували продати Україні близько сотні «Страйкерів» за 40% від їхньої первісної вартості у $3,5 млн. Тоді їх закуповувати відмовилися, посилаючись на те, що вигідніше виробляти наші БТР-4 «Буцефал». І це було б дійсно правильним рішенням, якщо б виробництво БТР-4 було налагоджено за минулі 2 роки. Оскільки за своїми характеристиками наш аналог нічим не поступався «Страйкеру», а вартість варіювалася в районі $1 млн.
Однак ситуація з «Буцефалами» залишає бажати кращого, і насправді у 2017 році ми втратили прекрасну можливість в найкоротші терміни посилити свою армію сотнею бойових машин далеко не гіршої якості.
А тепер перейдемо до мінусів.
І це військова логістика. Я щиро сподіваюся, що МОУ та ГШ не стануть розпихати куплену техніку по усім бригадам рівним шаром. Це збільшить навантаження на нашу логістику, яка і так на ладан дихає і з простими завданнями ледве справляється.
В даному випадку найкраще адаптувати якусь одну бригаду під куплену іноземну техніку. В такому випадку навантаження на логістику буде мінімальним, і постачати запчастини під цю специфічну техніку і боєприпаси під специфічний калібр доведеться тільки в одну бригаду.
До того ж варто спробувати адаптувати і саме іноземне озброєння, встановлене на закордонну техніку. Глянути, чи можна буде замінити, скажімо, 25-мм M242 Bushmaster або 30-мм Mk44 Bushmaster II нашим аналогом — 30-мм гарматою 2А42.
Тоді чи потрібна нам взагалі зараз канадська бронетехніка?
Ні, не потрібна. За фактом, нам зі своєю бронетехнікою насамперед варто розібратися. Країна, яка продавала і продає бронетехніку сотнями і тисячами, тепер її закуповує?
Однак процес запущений. Торгову угоду укладено. Причин такого рішення може бути дві:
- Прорив збройового ембарго для України і зміцнення взаємин з Канадою. Використовуючи це як прецедент, ми надалі можемо закуповувати у Канади речі набагато більш вагомі і необхідні — військові кораблі та літаки, а також системи РЕБ.
- Повторення історії з Saxon, коли нам за наші гроші продали 50 жерстяних банок на колесах, без озброєння, які планували списати. Іншими словами – нам «втюхали» неліквід.
На жаль, щоб дізнатися, який з перерахованих вище варіантів нас очікує, залишається тільки терпляче спостерігати.
