Прочитав цей витончено-збочений ідеологічний опус, підписаний В.Путіним. А складений він, на моє переконання, Владиславом Сурковим, проектантом російської агресії проти України — починаючи з анексії Криму і закінчуючи нав'язуванням «суб'єктності» невизнаних формувань на Донбасі.
Очевидно, що як раз із написанням цієї статті і пов'язане повернення Суркова (і його підручних на кшталт Бородая) в медійний простір. Цілком можливо, що саме Суркову доручено розробити понятійну схему щодо України для розпочатих американсько-російських переговорів на вищому рівні.
У всякому разі стаття Суркова-Путіна є саме псевдоісторичним «обгрунтуванням» дій та намірів РФ щодо України. І там є специфічно сурковські «фішки».
Це не лише лінгвістичний стьоб на кшталт вислову «в Донбасі», який не вживається навіть в Росії. Сурков зовсім не помиляється в переказі подій і трактувань взаємин України та Росії. Він цілком свідомо «конструює» історію — таку, яка зручна в даний момент Кремлю. І Суркова, і Путіна, і всю Росію, та й весь світ, заклопотаний ковідом та іншими пристрастями, не цікавить, як там насправді виникала Київська (по-кремлівськи — «Давня») Русь. Як і те, що Московія не була і не могла бути центром її формування.
Кремль намагається втюхати не лише Україні, а й світу нікчемний концепт: вигадане і нав'язане минуле є виправданням злочинного сьогодення. Тобто, кращий історик — не той, хто володіє визнаними артефактами, підтвердженими свідченнями, логічною аргументацією та іншим науковим інструментарієм, а той, у кого більша чисельність армії. І це, до речі, пряма паралель з російським кумиром Йосипом Сталіним.
Існує вислів, що історію пишуть переможці. Недоімперія пропонує наступний крок: історію пишуть не фактичні переможці, а ті, у кого вистачає нахабства себе такими оголосити. І опус Суркова-Путіна — характерний зразок такого концепту родом із пітерського підворіття.
Тому сперечатися з незграбними тезами цієї статті, спростовувати фактичні помилки та демонстративні пересмикування, якими вона просякнута, — це дурість і сприяння ворогові, оскільки є переходом на його поле протистояння. Нам треба принципово випереджати ворога в побудові своєї ідеології — ідеології успішної України завтрашнього дня. Але цього, на жаль, не відбувається: ми борсаємося і тонемо в своїх соціо-культурних чварах дня вчорашнього, зокрема і в нав'язуваних нам із Кремля. Самі не можемо між собою домовитися ні про минуле, ні про сьогодення, ні про майбутнє.
А в цей час нашу долю знову вирішують без нас. Вирішують, серед іншого, підлі й цинічні, але послідовні маніпулятори.
Опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
На столичному готелі «Україна» з’явилась арт-інсталяція, присвячена українським піхотинцям
