Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Розумний протекціонізм. Як захистити українського виробника

Сергій Ліщина
Співвласник заводу Izovat, компанії «Українські лісопильні»

Українці часто ставлять собі питання: чому вони так бідно живуть? Причин багато, але, повірте, одна з найважливіших — відсутність політики щодо підтримки власного виробника. У більшості країн світу вже прийняли той факт, що без зростання власної промисловості неможливо збільшити обсяг валового внутрішнього продукту. Індустрія означає робочі місця, податки й зарплати. Чим більше в країни обсяг промислового виробництва, тим вище в неї розмір ВВП.

В Україні створено ціле міністерство, яке орієнтоване на відродження індустрії. Але конкретних кроків, які могли б сприяти зростанню промислового виробництва, ніхто, на жаль, не робить.

Наприклад, у країні вже кілька років заборонено імпорт сировини, а саме КФК із Росії. Пролобійовано це рішення з подачі підприємства «Карпатсмоли» для того, щоб нібито допомогти цьому виробникові. Можливо, користь для конкретного підприємства на 80 робочих місць була відчутною, зате заборона на імпорт КФК призвела до вкрай негативних наслідків для ринку, бюджету та країни загалом.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Але проаналізуймо ситуацію послідовно.

Насамперед, навіщо потрібен КФК? Це сировина, яка активно використовується під час виробництва смол (КФС) для виготовлення деревних плит і меблевої промисловості. Смола є вкрай необхідною виробникам, які працюють у країні: сплачують податки, дають робочі місця та забезпечують зарплатою громадян країни.

Підписуйтесь на нас в Google News!

1. З квітня 2019 року сировину для виробництва смоли — карбамідоформальдегідний концентрат (КФК) — до України імпортувати не можна. Заборону було введено з огляду на те, що підприємство «Карпатсмоли» почне виробляти КФК всередині країни й забезпечувати всіх, хто в ньому зацікавлений. Але фактично вийшло так, що «Карпатсмоли» не змогли й не захотіли випускати КФК.

Натомість підприємство почало продавати продукт перероблення КФК — КФС — як товар із високою доданою вартістю. Але цю продукцію здатні випускати й інші виробники, якщо зможуть купити КФК.

Останнім місяцем постачання КФК із Росії був квітень 2019 року. Із січня до квітня 2019 року «Карпатсмоли» продали в Україні 1 564 тонни КФК (по 391 тонні на місяць). За решту вісім місяців (до кінця 2019 року) вони продали лише 447 тонн (по 56 тонн на місяць). Водночас упродовж п'яти з восьми місяців «Карпатсмоли» не продавали КФК взагалі.

Зате КФС за січень — квітень 2019 року було продано 6 585 тонн (1 646 тонн на місяць), а за травень — грудень — 25 168 тонн (3 146 тонн на місяць). Пролобіювавши заборону на імпорт КФК, «Карпатсмоли» припинили продаж власного КФК і в такий спосіб, по суті, зупинили інших незалежних виробників смоли.

Так, «Карпатсмоли» забрали частину частки цих виробників на ринку готової смоли. Решту посіли закордонні постачальники цієї продукції. Це видно за цифрами: у 2018 році імпорт смоли становив 49,2 тис. тонн, а 2019 року — уже 56,2 тис. тонн.

Фактично йдеться про свідому диверсію проти української галузі з виробництва смол. У цих умовах вижили тільки ті виробники, які були частиною підприємств із виробництва деревних плит і які переорієнтувалися на КФК із Білорусі. Він дорожчий і недостатньо надійний, але це вигідніше, ніж купувати готову смолу від «Карпатсмоли».

2. Далі — більше. Постачаючи в мізерній кількості КФК, «Карпатсмоли» відправляли його практично тільки на виробництво просочувальних смол для виробництва плівки, а не клейних смол для виробництва ДСП, МДФ або фанери. Тобто «Карпатсмоли» не давали КФК для виробництва КФС, яку хотіли постачати самі.

Небажання постачати КФК підтверджується тим, що «Карпатсмоли» самі є покупцями імпортованого КФК. Просто роблять це приховано, щоб уникнути можливого контролю з боку МЕРТ, тобто самі не імпортують, а купують смолу, яку вже ввезли інші постачальники.

Погодьтеся, це дуже дивно: лобіювати заборону імпорту з РФ, обіцяючи залити ринок власним КФК, а насправді самому купувати імпортний КФК для виробництва смол.

Так, за липень — грудень 2020 року «Карпатсмоли» придбали 4 280 тонн КФК (713 тонн на місяць), а продали на ринку 2 644 тонни (441 тонну на місяць). Тобто купили КФК на 1 636 тонн більше, ніж продали. От такий «вітчизняний виробник» КФК, який клянеться у величезних резервах виробничих потужностей. Так де ці резерви?

3. У «Карпатсмоли» є єдиний реальний аргумент проти імпорту КФК із Росії: країна-агресор має бути покарана. Ми згодні із цим, але це покарання приносить Україні набагато менше користі, ніж шкоди від зупинення власних виробників смол, проблем виробників деревних плит і меблів, які не є агресорами, а, навпаки, дають тисячі робочих місць і сплачують податки до бюджетів і фондів усіх рівнів. Але що вражає найбільше, так це лицемірство й подвійні стандарти. Сировину (а саме КФК) з Росії завозити не можна, а от товари з високою доданою вартістю (наприклад, ДСП, ламінат, МДФ, меблі) — можна. Тут Росія вже не агресор! Можливо, просто нікому занести владі грошей, щоб заборонити імпорт ДСП, ламінованого ДСП, МДФ і меблів?

4. І, нарешті, головне: власниками підприємства «Карпатсмоли» є чотири громадянина Естонії. Усі вони — представники фірми з управління активами. До того ж, як пише естонська преса, російськими активами. Тобто реальні власники, найімовірніше, росіяни! Якщо це так, то виходить, що інтереси росіян активно лобіюють українські чиновники. Причому цей лобізм завдає шкоди українським стратегічним інтересам. Тоді що це, якщо не довгі щупальці російської агентури в нашій владі?

Очевидно, що стратегічний український інтерес — використовувати Росію як сировинний придаток, а не бути ринком збуту для російських товарів із високою доданою вартістю. Але поки що Україна робить усе навпаки, отже, ми діємо на користь російським стратегічним інтересам.

У чому була б користь для України в разі поновлення постачань сировини КФК із Росії?

1. Свого часу сировина постачалася в Україну й коштувала дешевше в середньому на 50 євро за тонну (тобто на 15%), ніж білоруська, яка сьогодні є основною на ринку України. Українські підприємства переплачують білорусам приблизно 1,5 млн євро на рік тільки за КФК. Отже, вітчизняні виробники ДСП, МДФ отримають нижчу собівартість, стануть більш конкурентоспроможними й заплатять більше податків до бюджету.

2. Сьогодні введено імпортні мита на товари з Росії. Наприклад, на КФК діє збір у розмірі 5% вартості. Ці гроші одразу підуть до бюджету країни.

3. З появою дешевої сировини відродяться незалежні вітчизняні виробники смол, відновляться робочі місця, зросте сплата податків, з'явиться конкуренція на ринку смол і буде витіснено імпортну продукцію, яка зараз переважає.

4. Але найважливіше — ми гарантовано забезпечимо ринок сировиною і створимо конкуренцію білоруським постачальникам. До того ж левову частку постачань сьогодні забезпечує єдине білоруське підприємство, від якого тепер, по суті, залежить усе виробництво плитних матеріалів і меблів у країні. КФК із Росії можуть запропонувати одразу три виробники за набагато нижчою ціною. Диверсифікація постачань сировини мінімізує ризик дефіциту, який мав місце в жовтні — грудні 2020 року і вже призвів до фінансових втрат учасників ринку.

Отже, перед нами простий вибір: зробити Росію сировинним придатком України, давши імпульс для розвитку цілої галузі всередині країни, або далі захищати наших виробників від дешевої сировини з цілком незрозумілих причин на користь одного-єдиного підприємства з російським же корінням.

Гадаю, що робити — очевидно. От тільки чи ухвалить Мінекономіки правильне рішення? Це питання, від відповіді на яке залежать робочі місця, податки та добробут тисяч людей.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини