Чому в Україні занепадає промвиробництво

Сергій Ліщина
Співвласник заводу Izovat, компанії «Українські лісопильні»

Ситуація, яка склалася в Україні впродовж останніх пів року, свідчить тільки про одне: у нової влади просто немає пріоритету щодо побудови сильного українського бізнесу та потужної національної промисловості. Tе, що відбувається в останні півроку, вимагає окремого аналізу.

Падіння обсягів виробництва відбувається вже п'ятий місяць поспіль і до кінця року, за прогнозами, складе 4%. У деяких галузях воно досягло рекордного значення. Наприклад, в металургії склало 3%. Це максимальний поганий показник за 20 років.

Приклад з інвестиційною «нянею» – одне з найяскравіших підтверджень цьому. Нагадаю, що на Всесвітньому економічному форумі в Давосі прем'єр-міністр Олексій Гончарук заявив, що кожному закордонному інвестору, який вкладе гроші, буде надано спеціального чиновника, який буде вирішувати його проблеми. Майже відразу українські підприємці, які були присутні в залі, заперечили прем'єру, що правильно було б з однаковим підходом ставитися до будь-якого інвестора. І насамперед – до вітчизняного.

Причини та наслідки

Якщо коротко, то український бізнес змушений жити одним днем, оскільки держава не формує ніякої економічної політики. За таких умов виробники не можуть зробити належний внесок в економічне зростання, про яке так багато говорять в Кабміні.

Україна – досить бідна країна, її майбутнє залежить від того, вирветься вона з цієї бідності чи ні. Для того щоб цього добитися, потрібна осмислена державна економічна політика. Така, яка мала місце в Південній Кореї, Тайвані, а впродовж останніх років — у Китаї.

У ліберальній економічній тусовці прийнято сміятися над авторами на зразок Еріка Райнерта, який активно виступає за захист власної промисловості. Але насправді у світі перемагає розумний протекціонізм – коли захищають місцевих інвесторів і не женуться за будь-якими іноземними інвестиціями.

Ще до запрошення інвестора важливо зрозуміти, що саме ці інвестиції дають країні. Еліти успішних країн послідовно відстоюють позиції стимулювання національного бізнесу. Насамперед, він більше прив'язаний до країни і тому готовий враховувати її інтереси. Водночас держава створює умови (і батіг, і пряник), щоб національний бізнес рухався в бік високотехнологічних галузей – тих, де створюється максимальна додана вартість.

Звісно, держава зазвичай ще й жорстко бореться проти каральних змов і не допускає утворення монополій. Заохочення іноземних інвестицій вигідно тільки там, де інвестор приносить в країну технології з дуже високою доданою вартістю та ще й за умов, щоб національний бізнес міг згодом перейняти ці технології.

У більш традиційних сферах, де національний бізнес цілком здатний функціонувати, великий іноземний інвестор шкідливий. Оскільки, отримавши сприяння, великі світові компанії завдяки демпінгу знищують національного виробника – конкурента. Після чого можуть нескінченно експлуатувати економіку країни заради свого монопольного становища.

Є багато прикладів країн, де цілі галузі стають заручниками кількох світових компаній, які нічого унікального не створюють – просто використовують своє монопольне становище. Наприклад, Польща давала значні пільги іноземним компаніям у 90-ті роки, внаслідок чого там не залишилося національного бізнесу в прибуткових галузях. Відтоді міжнародні компанії отримують надприбутки в цій країні, а меблева галузь, купуючи дорогі комплектуючі, може вижити тільки завдяки дешевій робочій силі з України. Водночас поляки продовжують виїжджати зі своєї країни в пошуках кращого життя.

Подібні процеси відбуваються зараз і в Україні. Ті самі компанії заходять на український ринок, часто «надувають» обсяги інвестицій, отримують від влади максимальне сприяння. Подібні дії заганяють у глухий кут національного виробника, який працює без підтримки і розуміння з боку держави. Якщо така бездумна політика буде продовжуватися, постраждає не тільки національний бізнес, але й вся країна.

Ще раз повторюся: держава, яка не будує свій сильний, успішний національний бізнес, завжди буде бідною, слабкою, а до того ще й об'єктом (а не суб'єктом) світової політики.

Інший приклад відсутності функції держави – економічні відносини з Білоруссю, які набувають ознак масштабної економічної катастрофи. Відомо, що білоруська економіка не є ринковою, управляється державою, а білоруський експорт насправді субсидується режимом Олександра Лукашенка.

В умовах, коли Росія послідовно скорочує пільги для білоруської економіки і, відповідно, зовнішньоторговельне сальдо цієї країни погіршується, білоруське керівництво знайшло вихід в політиці широкомасштабного демпінгу своїх товарів на ринок України.

Багато галузей виявилися під потужним неринковим тиском.

Українська влада мовчить, а ситуація погіршується щомісяця. Зайвим буде нагадувати, як захищають свої ринки від недобросовісної конкуренції інші держави (згадаймо бодай дії президента США Дональда Трампа щодо Китаю).

Дивні інвестори

Ще один приклад – ставлення місцевої рівненської влади до компанії Kronospan. Ця компанія заявила про плани побудувати в регіоні завод.

Водночас ніхто з можновладців не поцікавився, а що саме за інвестор прийшов в регіон і як він зарекомендував себе раніше. Чи є до компанії претензії з боку податкових органів в країнах, де вона працювала? Чи скрізь Kronospan піклується про екологію? Чи немає у неї проблем із захистом навколишнього середовища? Чесні відповіді на ці запитання будуть дуже непростими для компанії і будуть характеризувати її не з кращого боку.

Але важливо інше. Kronospan отримує режим максимального сприяння в Рівненській області. Місцева влада носиться з нею як з писаною торбою, забуваючи, що поряд працюють кілька аналогічних українських підприємств, які будуть змушені просто закритися і піти з ринку в разі відкриття ще одного виробництва. Йдеться не про нові податки й робочі місця, а про канібалізм в чистому вигляді. І держава цьому, на жаль, максимально сприяє.

Зрештою, український інвестор виживає у власній країні впродовж всіх минулих років. А держава піклується і створює умови для іноземного бізнесу, вбиваючи власних виробників тим, що ставить їх в нерівні умови.

Все, що викладено вище, — це факти, які лише ілюструють загальну тенденцію. Її суть – повністю атрофоване державницьке мислення: коли не вистачає розуму піклуватися про внутрішнього інвестора і виробника, зате є бажання стелитися перед зовнішніми компаніями, часто всупереч інтересам України.

Позбутися від такого роду підходу – одна з умов зростання ВВП і змін в економіці на краще.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: kolonka@thepage.ua

Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини

Названі «вбивці» ресторанів в Україні

Багато ресторанів в Україні перестали працювати, тому що орендодавці дивилися на ситуацію з карантином, не як партнери, у зв'язку з чим «вбили» ресторани. Про це заявила власниця кафе «Вино і люди» Віола Кім в рамках спецпроєкту Five o'clock.

Гонтарєва розчарувалася в міністрі фінансів Марченко

Колишня глава Нацбанку Валерія Гонтарєва висловила невдоволення правлінням Міністерства фінансів. Зокрема мова йде про ексміністра фінансів Ігоря Уманського і нинішнього Сергія Марченка. Про це вона розповіла в інтерв'ю liga.net.

Путін залишився без вишиванки від Зеленського

Президент України Володимир Зеленський не став дарувати українську вишиванку президенту Росії Володимиру Путіну.