Зараз в Україні активно обговорюється проект податкової амністії капіталів, який передбачає базову ставку 9% і пільгову 5% під час добровільного розкриття інформації платником податків.
Проведення податкової амністії в Україні доречне й необхідне. Нинішнє масове ухилення від сплати податків, як і будь-яке масове порушення, має бути в певний момент пробачено, адже поки порушників занадто багато, неможливо забезпечити невідворотність покарання. Тому, як би непарадоксально це не звучало, для відновлення законності необхідно пробачити старі гріхи і почати жити з нового аркуша.
Проте тут дуже важливо вибрати влучний момент: послідовність має визначальне значення. Якщо порушників амністувати просто виходячи з політичної доцільності, то вийде як у 1990-ті роки, коли керівники державних (а пізніше й приватних) підприємств масово не платили податки і рахунки за енергію, обґрунтовано очікуючи, що в кінці року їм все пробачать, бо їх занадто багато і так вже було раніше. Як наслідок, чим більше прощали, тим більше ставало боргів.
Що ж необхідно зробити, щоб амністія спрацювала і коли буде доречно її проведення? По-перше, це суто одноразова реформа, тому робити її потрібно тоді й тільки тоді, коли держава кардинально змінює правила гри в країні, чим де-факто визнає непридатність старої системи. Відповідно старі порушення амністуються, а за ухилення від сплати податків за нової податкової системи карають вже суворо, згідно з законом.
Друге, що необхідно зробити, – повністю перезавантажити фіскальну службу в Україні. У Грузії податкова амністія спрацювала зокрема ще й тому, що службовці податкової були замінені на 95%. А в нашій ГФС (або, точніше, вже ДПС) досі ширяє дух Азарова – причому навіть не в образі сумно відомого прем'єра недавніх часів, а в якості першого керівника не менш сумно відомої Податкової Адміністрації 1996 р., яка цілеспрямовано створювалася в якості навіть не фіскального, а насамперед карального органу. Відтоді податкова поступово деградувала в дещо кращого за своїх грузинських колег зразка початку 2000-х корупційного монстра, який працює сам на себе.
Не менш важливою умовою успіху грузин було одночасне набуття чинності нового Податкового кодексу (як згодом з'ясувалося – теж далекого від ідеалу). Такий кодекс є: його підготували експерти Економічної Експертної платформи спільно з українським бізнесом – членами Української Ради Бізнесу, до складу якої входить 77 асоціацій МСБ, зокрема, АППУ. Прийняття Кодексу увійшло в топ-10 вимог українського бізнесу, сформульованих Національною бізнес-коаліцією.
Головна мета, яку ставили перед собою розробники, – створити ситуацію, в якій платник податків може заплатити всі податки і спати спокійно, залишаючись водночас конкурентоспроможним, як на спрощеній системі. Але це просто неможливо, допоки існує податок на прибуток, оскільки за самою його природою там завжди є до чого причепитися. Це підтверджує і досвід Грузії: навіть з дуже добре реформованою податковою службою, під проводом таких геніальних людей, як Каха Бендукідзе, податок на прибуток залишився джерелом зловживань. Крім того, щоб забезпечити економічне зростання, податковий тиск треба планомірно скорочувати, і найефективніше це робити за рахунок протиприродного податку на працю. Тому новий Кодекс передбачає радикальне зниження навантаження на заробітну плату і заміну податку на прибуток податком на виведений капітал.
Без такої серйозної реформи податкова амністія виглядає недоречною, і боюся, що результати від неї будуть суто негативними. Ба більше, до податкової амністії логічно приурочено загальне одноразове декларування, розмови навколо якого точаться з 2014-2015 років і яке має зворотній бік, про який його прихильники вважають за краще не говорити (давним-давно жадані азаровськими вихованцями непрямі методи оцінки доходів фізичних осіб). На практиці вони означають, що податківці отримують безпрецедентні повноваження і величезні можливості в частині домислів і трактувань, причому платник повинен доводити свою невинність, що взагалі суперечить презумпції невинуватості, закладеній в Конституції.
Посилання на досвід «всіх цивілізованих країн», де, мовляв, такі методи працюють, – це чистісінька демагогія: на жаль, Україна до числа таких країн наразі не належить і нескоро зможе претендувати на членство в цьому почесному клубі. Причому, в даному випадку, потрібно спочатку стати цивілізованою країною з цивілізованою податковою службою та притаманним цивілізованим країнам ставленням до податків (а також цивілізованими стусунками між платниками та контролюючими органами), а вже потім, можливо, думати про введення подібних методів в ужиток. Якщо ж зробити це передчасно, то, як і у випадку з амністією, це тільки віддалить нашу країну від «цивілізованих» практик.
Читайте також
