Тест-драйв Mazda6 SW. Дизайнерський ланч-бокс

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

Тепер у «шестірки» є все, щоб стати в один ряд з Volvo та Infiniti. Преміумні амбіції, підкріплені вишколеними манерами, Skyactive-технологіями, багатою комплектацією. І дизайнерською зовнішністю.

Маленька, але горда компанія з багатостраждальної Хіросіми завжди виділялась із загальної маси брендів Made in Japan. Досить згадати роторно-поршневі двигуни, екстремально високий ступінь стиснення (від 14:1) або цілий розсип люксових суббрендів (Amati, Eunos, ɛfini і Xedos). Але особливо Mazda виділялася на тлі співвітчизників своїм дизайном. Сьогодні це єдина компанія, яка зуміла донести до решти світу японське розуміння естетики. Нехай для цього їй знадобилося ледве не чверть століття системної роботи — як над власною ідентичністю, так і освітньо-просвітницької. І продовжує це робити.

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

Навряд чи у когось повернеться язик назвати Mazda6 SW «сараєм». Навіть у цьому набридливо-сірому кольорі, що приховує більшу частину її магії. Для тих, хто вважає фірмовий рубіновий колір Red Soul для універсала надто зухвалим, можна нагадати про пронизливо-блакитний, практично лазуровий колір, у який фарбували SW раніше. Ще одна причина не використовувати ідіому «сарай» – більш ніж скромний багажник, який так само став жертвою мистецтва. Навіть у Skoda Fabia Combi поміщається більше.

Згадується, як одного разу головний дизайнер Mazda Ікуо Маеда навів приклад з власного дитинства. Поки ми сідали за обіднім столом, він запропонував усім пригадати їхні перші ланч-бокси. У колеги з Німеччини ним виявився будиночок гнома, який дістався від старшої сестри. У сусідів зі США – масштабований шкільний пенал і стилізований VW Kafer. Але все одно це були звичайні пластикові коробки з відділеннями для сендвічів, яблук і пакетиків соку.

У ронінів Маеди замість візка для набігів на супермаркети вийшов елегантний Shooting Break, який у Старому Світі продається куди краще за седани та хетчбеки. Хай там що, але якби дизайнер не зробив більше нічого, його вже можна було осліпити.

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

Одна з ознак високоякісного дизайну – його позачасовість. Зазвичай у D-класі покоління «живе» 5-6 років, а наш герой дебютував ще у 2012-му, і відтоді принципово не змінювався. Крім екстер'єру, який не старіє, у Mazda6 «довгограючий інтер'єр». Ось тільки центральний тунель і приладова панель обшиті шкірою, походження якої викликає сумніви. А для преміуму це неприпустимо. Справжній вік салону видає дрібнуватий за нинішніми мірками 8-дюймовий дисплей та «гість з минулого» — CD-плеєр.

А потім Маеда-сан дістав свою пошарпану скриньку, яка менш за все нагадувала ланч-бокс. На чорній кришці – інкрустована верба на березі озера. Відблиски від ламп денного світла буквально танцювали на місцями затертій, але ідеально відполірованій і багато разів лакованій маркетрі. Гра світла та тіней ніби оживила дерево: гілки злегка тремтіли, а листя опадало на водну гладь. А потім господар відкрив шкатулку, і ми остаточно забули про їжу, уражені іншим пейзажем, викладеним різноманітними закусками.

«Якщо ви бачите краєвид – продовжив свій лікнеп Маеда-сан, – то близькі до розуміння суті нашої естетики».

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

Універсал виглядає настільки ж елегантно та динамічно, як і флагманський седан. І страждає від тих самих незручностей, особливо щодо сидінь другого ряду. Так, стеля там вища, а дверні прорізи – ширші. Але все одно ззаду місця обмаль і для колін, і для зачіски, і для підсадного — диван чітко відформований під «вокзал для двох».

За словами стиліста, енциклопедія японських ланч-боксів авторства Кендзі Екуане — настільна книга в будь-якій дизайн-студії або галереї мистецтв його країни. Мовляв, такі буденні предмети набагато краще пояснюють феномен японського дизайну. Як і принципи, які спочатку визначали підхід Mazda до зовнішності своїх автомобілів. Навіть у найпершої моделі (R360, 1960 року) чітко видно ДНК нинішнього «обликом орале» бренду – прості й одночасно стрімкі лінії, які перебувають у постійному русі. І цьому є просте пояснення – глибокий зв'язок зі світом природи є центральним елементом естетики Ніппону.

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

Найбільш відчутна зміна «шістки» — конструкція крісел, перекроєна від і до, починаючи з силового каркасу та закінчуючи фрикційними властивостями сукна. Вся ця сидяча революція спрямована на те, щоб водій за кермом опинився в такій самій динамічній рівновазі, як і під час ходьби. Японці поставили собі за мету розташувати таз водія вертикально та позбавити його від ковзання. Мовляв, так хребет, який має S-подібну форму, матиме найбільш оптимальне положення, плюс покращиться «відчуття автомобіля».

Десять років тому Маеда-сан сформував фірмову філософію KODO-дизайну, що додає динаміки навіть нерухомому предмету. І, приступаючи до роботи над «шісткою», він ставив перед підопічними завдання передати саму суть руху. Причому використовуючи лише класичні інструменти: естетику порожнього простору Yohaku, баланс кривих Sori та гру світла й тіні Utsuroi. Унаслідок цього на світ з'явився ще один зразок японського стилю, що поєднує мінімалізм форми та багатство виразності. І зібрав усілякі дизайнерські призи по всьому світу. Причому за визначенням куди більш утилітарний універсал вийшов кращим, ніж седан.

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

Десять років тому визначення «японська BMW» сприймалося як похвала. Але не сьогодні. У звичках «шістки» з'явилася якась стримана усвідомленість, немов вона подорослішала і зробила вибір на користь балансу. Водночас, як і раніше, Mazda6 жорстка, як курс ієни, і чіпко тримає траєкторію навіть на відверто роздовбаній дорозі. Ніякий інший азіатський конкурент не пропонує стільки «задоволення від водіння».

Непосвячені дивувалися, звідки стільки елегантності та динамічності у міщанського «сараю», чия доля у будні возити дітей до спортсекцій, а у вихідні – тещу з розсадою. Але ми з вами якраз і знаємо, що японців рисом не годуй, тільки не заважай перетворювати суто практичні речі на витвори вжиткового мистецтва.

Фото: Олександра Єршова, Сергій Суховський

2,5-літровий мотор принципово не змінився, а от 2-літровий отримав нові поршні, кільця, форсунки та ще 1001 приємну дрібницю на кшталт активних жалюзі радіатора. Витрати та токсичність вихлопу зменшилися, потужність і тяга зросли. Але останнє, що хочеться за кермом універсалу, – викручувати мотор до дзвону. Набагато приємніший розмірений дальнобій, тим паче, що тепер крісла дозволяють проїхати країну від кордону до кордону в один присід.

Тактико-технічні характеристики Mazda6 2.5 SW Style+

Фотогалерея

Читати на The Page